Через вісім чи дев’ять тижнів, коли Маріні запропонували рейс до Нью-Йорка з усіма його перевагами, він подумав, що це нагода покінчити з безневинною, але нав’язливою манією. У нього в кишені лежала книжка, в якій невідомий географ зі східним прізвищем оприлюднив про Сірос більше подробиць, ніж зазвичай наводилося в путівниках. Маріні, мовби здаля чуючи власний голос, відмовився від пропозиції й, уникаючи здивованих поглядів шокованого начальника та двох секретарок, пішов обідати до їдальні компанії, де на нього чекала Карла. Замішання Карли його не збентежило; південний берег Сіроса був ненаселеним, однак на заході збереглися сліди лідійської або, ймовірно, крито-мікенської колонії, і професор Гольдман[32] знайшла два обтесані камені з написами, які рибалки використовували як палі на невеличкому причалі. У Карли боліла голова, і невдовзі вона пішла; основним продуктом харчування купки острів’ян були восьминоги; щоп’ять днів туди прибувало судно, що залишало якісь харчі й крам і забирало морепродукти. У бюро подорожей Маріні сказали, що треба винайняти судно з Ріноса або, можливо, його візьмуть на фелюгу, яка плистиме по восьминогів, але це Маріні зможе з’ясувати безпосередньо в Ріносі, бо бюро не має там свого представника. У кожному разі ідея провести кілька днів на острові була усього лише планом на червневу відпустку; у наступні кілька тижнів він мусив підмінити Вайта на туніському рейсі, а потім почався страйк, і Карла повернулася до Палермо, де мешкала зі своїми сестрами. Маріні переїхав до готелю неподалік П’яцца Навона[33], де тулилося кілька букіністичних крамниць. Він знехотя розважався тим, що шукав книжки про Грецію, час від часу гортав якийсь розмовник. Йому сподобалося слово kalimera[34], і Маріні застосував його в одному кафешантані, розмовляючи з якоюсь рудою дівчиною, потім переспав з нею й дізнався, що вона має дідуся в Одосі, і в неї чомусь болить горло. У Римі почалися дощі, у Бейруті на нього завжди чекала Таня, були інші історії, завжди знаходилися якісь родичі чи болі; одного дня він знову вилетів до Тегерана, до острова ополудні. Маріні так довго вдивлявся в ілюмінатор, що нова стюардеса назвала його поганим товаришем і порахувала, скільки таць їй довелося рознести самій. Того вечора Маріні запросив стюардесу до «Фейруза»[35], де й дістав пробачення за ранкове недбальство. Лючія порадила йому підстригтися, як це роблять американські хлопці; він якийсь час розповідав їй про Сірос, але невдовзі збагнув, що її більше цікавить горілка з лаймом у «Хілтоні». Так збігав час: нескінченні таці з наїдками і до кожної посмішка, на яку мав право пасажир. Під час зворотних рейсів літак проминав Сірос о восьмій ранку; сонце світило в ілюмінатори з лівого борту, і золотаву черепаху насилу можна було розгледіти; Маріні волів дочекатися полудня, коли летіли до Тегерана, знаючи, що зможе вп’ястися в ілюмінатор, поки Лючія (а згодом Феліса) не без іронії виконуватимуть свою та його роботу. Одного разу Маріні сфотографував Сірос, але знімок вийшов нечіткий; він уже знав про острів дещо, підкреслив рідкісні згадки про нього в парі видань. Феліса розповіла Маріні, що пілоти звуть його острівним психом, але його це не зачепило. Карла написала, що вирішила не залишати дитини; Маріні переказав їй двомісячну платню й подумав, що решти коштів може не вистачити на відпустку. Карла прийняла гроші і через подругу сповістила, що, мабуть, вийде заміж за одного дантиста з Тревізо. Втім усе мало важило для Маріні ополудні по понеділках, четвергах та суботах (а двічі на місяць по неділях).
З часом Маріні збагнув, що Феліса — єдина людина, яка хоч трохи його розуміє; між ними існувала мовчазна домовленість, що ополудні вона опікуватиметься пасажирами, щойно він прикипить до ілюмінатора в хвості літака. Острів було видно кілька хвилин, але повітря завжди було таким прозорим, а море накочувалося на нього з такою люттю, що найменші подробиці невмолимо накладалися на образ попереднього краєвиду: зелену пляму високого мису на півночі, сірі будиночки, сітки, що сохнули на піску. Коли сіток не було, Маріні сприймав це як зубожіння, майже як образу. Він хотів зафільмувати острів, щоб переглянути зоровий ряд у готелі, але вирішив заощадити гроші, які витратив би на камеру, бо йому заледве вистачало коштів на місячну відпустку. Маріні не надто ретельно лічив дні; часом була Таня в Бейруті, часом Феліса у Тегерані, майже завжди його молодший брат у Римі; усе дещо туманно, доступно й сердечно мовби заступало інше, заповнювало години до й після рейсу, а під час рейсу все також було туманним, доступним та безглуздим до тієї миті, коли він притулявся до ілюмінатора у хвості літака, відчуваючи холод скла, наче межу акваріуму, де в густій синяві повільно ворушилася золотава черепаха.
32
Хетті Гольдман (1881–1972) — американський археолог, відома своїми розкопками в Греції.