Того дня сітки виразно окреслювалися на піску, й Маріні міг би заприсягтися, що чорною точкою ліворуч, на межі моря, був рибалка, який, либонь, задивився на літак. «Калімера» — сяйнула безглузда думка. Чекати далі було не варто, Маріо Мероліс позичить йому гроші, яких не вистачає на подорож, і менш ніж за три дні він опиниться на Сіросі. Притулившись губами до скла, він посміхнувся на думку, що видереться на зелену пляму, увійде голий у море в лагуні на півночі, ловитиме восьминогів разом з тамтешніми чоловіками, і вони спілкуватимуться на мигах і з допомогою посмішок. Коли вже зважився, все було просто: нічний потяг, перше судно, друге — старе й брудне, причал у Ріносі, нескінченні перемовини з капітаном фелюги, ніч на містку, задивившись на зорі, смак ганусівки та баранини, досвіток поміж островами. Щойно зазоріло, він зійшов на берег, і капітан відрекомендував Маріні якомусь старику, певно, тамтешньому патріархові. Клайос узяв його ліву руку й неквапно заговорив, пильно дивлячись йому в очі. До них наблизилися двоє молодиків, і Маріні здогадався, що то Клайосові сини. Капітан фелюги вичерпав свої знання англійської: двадцятеро жителів, восьминоги, риболовля, п’ять будиночків, італійський гість заплатить Клайосу за перебування.
Молодики засміялися, коли Клайос заговорив про драхми; Маріні, який устиг відчути приязнь до них, сміявся й собі, дивлячись, як над морем, не таким темним, як здавалося з літака, сходить уранішнє сонце; а ще оглядаючи бідну й чисту кімнату, глек із водою, вдихаючи запахи шавлії й вичиненої шкури.
Вони залишили його самого, й пішли вантажити фелюгу, а Маріні, зірвавши з себе дорожню одіж, напнув шорти й узув сандалії, а тоді пішов блукати островом. Ще нікого не було видно, сонце повільно вбиралося в силу, від кущів ішов тонкий, кислуватий аромат, що змішувався з йодистим подихом вітерцю. Була, мабуть, десята година, коли він дійшов до північного мису й упізнав більшість лагун. Маріні волів побути на самоті, хоча охоче скупався б і простягнувся на піщаному березі; острів заполонив його єство, Маріні відчував незбагненну спорідненість з ним, яку годі було вимислити. Сонце припікало шкіру, яку обдував вітер; Маріні оголився й стрибнув зі скелі в море; вода була холодною й підбадьорила його; він плив за течією до входу в якийсь грот, а тоді повернув назад у море, ліг на спину й забувся, прийнявши все у цю мить злагоди, що була й майбутнім. Він не мав жодного сумніву, що вже ніколи не покине цей острів, що в якийсь спосіб залишиться тут назавжди. Подумки воскресив образ брата, Феліси, їхні обличчя, коли вони дізнаються, що він житиме з риболовлі на самотньому скелястому острові. Маріні вже не думав про них, коли розвернувся й поплив до берега.
Сонце одразу висушило його, він спустився до будиночків, де дві жінки здивовано втупилися в нього, а тоді побігли й зачинилися у своїх оселях. Маріні вітально махнув рукою в порожнечу і спустився туди, де сохнули рибальські сітки. Один з Клайосових синів чекав на нього на березі, і Маріні, мовби запрошуючи, змахнув рукою в бік моря. Молодик, вагаючись, показав на свої полотняні штани й червону сорочку. А тоді побіг до одного з будиночків і повернувся майже голий; вони разом кинулися в уже теплувате, осяяне сонцем море. Була одинадцята година.
Сохнучи на піску, Йонас почав називати різні речі. «Калімера» — вимовив Маріні, і молодик аж зігнувся навпіл від сміху. Потім Маріні повторив нові фрази й пояснив Йонасові деякі італійські слова. Фелюга дедалі меншала на виднокраї; Маріні відчув, що тепер він справді самотній на острові, де не було нікого, крім Клайоса та його людей. Мине кілька днів, він заплатить за проживання й навчиться ловити рибу; одного дня, коли вони вже добре його знатимуть, Маріні скаже їм, що хоче залишитися й працювати разом з ними. Підвівшись, він простягнув руку Йонасові й повільно рушив у бік узгір’я. Маріні дерся вгору крутосхилом, насолоджуючись кожною зупинкою, обертаючись раз по раз, щоб побачити сітки на березі, силуети жінок, які жваво про щось розмовляли з Йонасом та Клайосом і, сміючись, крадькома позирали на нього. Коли добувся до зеленої плями, увійшов у світ, де пахощі чебрецю й шавлії складали єдину речовину з сонячним палом і морським бризом. Маріні глянув на годинник, а тоді нетерпляче зірвав його з руки й поклав до кишені шортів. Убити себе колишнього буде нелегко, але тут, на вершині, наснажений сонцем і простором, він відчув, що це можливо. Адже він був на Сіросі, хоча стільки разів сумнівався, що колись дістанеться сюди. Ліг горілиць серед розпеченого каміння, відчуваючи ребрами й хребтом його жар, і задивився в небо; здалеку до нього долинуло гудіння мотору.