Я залишаю Кота на господарстві і наказую йому наглядати за акваріумом. Сам миюся, одягаюся і навіть парфумлюся. Замовляю таксівку і їду шукати той самий стрипбар, де був з Ц…
Соромно зізнатися. Що я шукаю зустрічі з повією. Що я шукаю зустрічі з однією конкретною повією. У столиці тисячі курв і мільйони жінок, серед них напевно десятки, якщо не сотні тисяч красивіші, мудріші і просто кращі за ту, яку я хочу побачити. То чому ж мене тягне саме до неї? Невже тому, що її я вже знаю, а інших ні? Чи через освітлення і її великі очі в напівтемряві? Чи, може, через її останні слова, що їй було добре саме зі мною?
Таксист у короткій шапочці з бородою і сережкою у вусі іронічно усміхається. Нічне місто виблискує вогнями. Ми їдемо швидко. Ми розчиняємо ці вогні у великий феєрверк.
Я не знаю адреси, але таксист профі, таксист курва, він вміє задовольняти клієнтів, він бачить їхні таємні бажання, йому відомі всі нічні клуби, він бачив мільйон пасажирів і сто тисяч історій, він возив міністрів із таємних побачень, в його картату жилетку плакалися повії і самогубці, він знає про цей світ більше, ніж будь-хто, тому я можу на нього покластися, він перевезе мене через цю темну, вкриту кригою ріку, як Харон, він знайде єдино правильну стежку у цьому місті тіней, і йому пофіг до мене, він просто робить свою роботу, він думає, от ще один чувак закохався у курву, скільки я вже бачив таких, як ти, це зараз типово - закохатися у курву, бо вона легкодоступна, не треба проходити всіх цих соціальних маневрів, знайомитися, говорити і так далі, а зразу секс - і якщо тобі сподобалося, якщо вона зробила це щиро, із задоволенням, то що тобі ще треба? - людям насправді мало треба один від одного, от тому чоловіки зараз часто закохуються в блядей, курви тепер найвигідніша партія, молоді дівчата йдуть працювати в бордель не заради грошей, а щоб швидше і вигідніше вийти заміж, бо клієнти здебільшого заможні люди, все це лише бартер, всі людські стосунки бартер, я тобі - ти мені, я зроблю тобі мінєт - ти мені Кариби, або кунілінгвус, залежно від бажань, всі хочуть, щоб їхні бажання здійснювалися, і вони здійснюються, от що найгірше! 97 % мешканців Данії почувають себе щасливими, - каже мені таксист, - по радіо казали, подумати тільки, всі щасливі, у них все є, що за нудьга, скоро люди хотітимуть неможливого, а воно все одно у них буде, вони не захочуть помирати, настільки їм добре живеться, або навпаки захочуть, бо тут у них уже все є, а того вони ще не спробували…
Нарешті знайома неонова вивіска, Харон хитро підморгує і забуває про мене, бо на нього чекає наступний пасажир, щасливий Гамлет, принц данський…
Цього разу все те саме, але не так. До мене нема тої уваги, коли я був із Ц. Я скромно тіснюся у куточку, за маленьким столиком. Дівчина-офіціант готує мені самбуку з абсентом і кавовим зернятком. Я п’ю цю вогняну суміш в очікуванні шоу. Грає гучна кислотна музика. П’яні іноземці горланять своїх пісень. Я нервуюся, я хочу, щоб стриптиз уже почався і водночас боюся цього. Боюся, що Ангеліни не буде, або що вона буде і її забере хтось інший, або що вона не впізнає мене абощо, абощо.
Але ось вмикають музику і на сцену одна по одній виходять дівчата. Я намагаюся їх зацікавлено розглядати. Лабораторне червоне світло приховує ґанджі їхніх тіл. Всі вони виглядають рожевими і звабливими. На ногах у кожної черевики на височенних платформах, щоб здаватися вищими. Мене трохи заспокоює, що я можу збуджуватися від інших повій, отже, не все так безнадійно. Нарешті з’являється Ангеліна. Вона не дивиться у зал, танцює без ентузіазму, навпаки, намагається виглядати непоказною, непривабливою, ніби вона це робить з примусу. Проте саме це примушує замовкнути п’яних іноземців і втупитися в неї. Я чую, як вони відпускають коментарі з приводу її грудей. Вона їм подобається. Вони бачать її сором’язливість і недосвідченість і саме це їх збуджує. Курва і водночас сором’язлива - таке рідко побачиш. Особливо старається один ковбой у крислатому капелюсі а ля ковбой Марльборо і в чоботях зі шпорами. Він кличе адміністраторку і показує на Ангеліну, яка вже скінчила танцювати і зникла зі сцени. Та киває головою. За деякий час Ангеліна з’являється знову, у пеньюарі, з розпущеним волоссям, і йде до їхнього столика. Проходячи повз мене, вона на мить підводить очі, наші погляди зустрічаються, я силувано усміхаюся, вона відвертається і йде далі. Офіціантки несуть ширму до столика іноземців. Я ще раз ловлю її погляд - і все, її у мене забрали. Ці великі вологі очі, які немов просять про допомогу, зникають за пересувною стіною.
Я замовляю ще одну самбуку, потім ще і ще. Мені стає тепло і зле. Дівчата на сцені змінюються і танцюють, танцюють, з них падають шматки одягу, деякі ідуть в зал, я впізнаю кореянку, яка вигинається біля моїх колін і щось шепоче, я виймаю якусь дрібну купюру і гидливо запихаю їй в труси. Мені зле, я мушу вийти на свіже повітря, поки я не побачив, як ватага п’яних америкосів веде Ангеліну кудись із собою. І всі по черзі будуть її трахати. І, може, їй це навіть сподобається. Може, такого вона ще не мала, щоб одночасно 4 чоловіків мали її… Мене це виводить з рівноваги, як виводить з рівноваги і те, що уявлювана картина не тільки дратує, але й збуджує; я нервово курю, замовляю машину і ховаюся вдома. Акваріум, як і варто було сподіватися, порожній.
- Йоб твою на хуй, блядь, мать! - кажу я Котові, який задоволено лежить на книжковій полиці, звісивши лапу до води і похлюпуючи нею болотяне плесо.
Він ліниво дивиться на мене, немов хоче запитати:
- Ну шо, всі жінки курви?
А. в розпачі, Ц. знову зник. Раптово. Телефон не відповідає, може з ним щось сталося?
- Він просто боїться, - кажу я. - Йому страшно.
А кому би не було страшно. Жити взагалі - не страшно, бо це не твій вибір, а те, що залежить від тебе - щось будувати, щось починати, до чогось прив’язуватися - це завжди страшно, особливо, якщо знаєш усе наперед. Знаєш, наприклад, що буде похмілля і яке воно буде. То нащо пити? Краще втриматися. Краще потерпіти. Чим краще зараз, тим гірше буде потім. Це закон природи. Ніщо нізвідки не виникає і нікуди не зникає, щось загубиш, щось знайдеш, і ти. А. теж тішся, що він утік, тобі ж ліпше. Він не мучитиме тебе своїми інфантильними істериками, не мучитиме зрадами і ревнощами, не напиватиметься, не трощитиме меблі і телефон, ти ще ні на що не претендуєш, ще не загрузла у хворобливих стосунках співіснування. Тішся, курво, тішся, бережи цей статус кво поки можеш. У тебе ще є надія на майбутнє. А коли ти вже все матимеш, то чого тобі ще хотітиметься? Нащо за щось переживати, щось берегти, коли можна вичікувати, відтерміновувати здійснення бажань, А.?
Але А. мене не розуміє, вона не розуміє ні мене, ні Ц., ні себе, вона вже все мала, і все втратила, вона п’є коньяк і запиває його пивом, і плаче як дитина, всі ви чоловіки курви, каже вона, ридаючи, ні, це ви, жінки, курви, мляво огризаюся я, хоч може, взагалі всі люди курви, останні курви, не здатні навіть на одну-однісіньку справжню любов, ідеальну від початку до кінця, без збоїв, отак щоб віддатися повністю, але навіщо ж, навіщо і це, навіщо все ускладнювати, коли є, як є, коли люди курви і завжди були курвами, що чоловіки, що жінки - один хрін, і навіть Кіт курва, і ти, А. також курва, і я курва з курвів, а про Ц. взагалі мови нема.
А. починає реготати. Я її розсмішив. Вона вмочує руки у фарбу і розмальовує моє лице. З її очей течуть сльози, з носа шмарки, а з рота слина. Вона плаче і регоче одночасно, розмальовуючи мені чоло, обличчя і волосся. Потім намащує ще й губи чимось червоним і раптом виштовхує за двері з уже майже істеричним реготом. Шкода, що я не можу себе побачити. Ідучи по вулиці, я мрію про шапку-невидимку, на мене всі дивляться, діти показують на мене пальцем і сміються. Я клоун, я посміховисько, я найсмішніша і найживіша картина А.
Вечір у великому місті - це найбільше випробування для самотнього чоловіка у розквіті сил. Удень є світло, є звуки, є відчуття того, що ти перебуваєш в центрі якого-не-якого, а життя. Воно десь тут, сміттєвози визбирують сміття, автобуси возять людей, до тебе навіть хтось інколи дзвонить, має якісь справи. Ти можеш вийти надвір, у магазин, наприклад, можеш призначити одну-дві ділові зустрічі.