Блядь. Блядь, блядь, блядь! Ти хоч трохи мене розумієш?! Розумієш як це?! Я недавно закохалася. Це тривало дуже довго. Поволі. Він досить ізвєсна лічность, як на наше маленьке місто, Ф., не знаєш? Ну і слава Богу, що не знаєш, мені не варто було цього говорити. Але фіг з тим. Це тяглося кілька місяців. Ці доторки, розмови по телефону. Мене телефонні розмови з ним збуджували більше, ніж все попереднє сексуальне життя. І я собі казала - не можна, ти стара заміжня курва, нащо тобі проблем. У нього теж сім’я. І теж діти. І він мені зразу сказав, що не піде від жінки. Що йому не потрібні скандали. А мені похуй, блядь. Похуй. Хай буде скандал. Хоч тоді я теж казала, що не піду від чоловіка, бо куди мені йти? Куди мені подіти двох дітей, яких я якогось дідька народила. Нащо я їх народжувала? Хотіла бути старшою? Від батьків утекти? А тепер я не можу піти на танці. Бо що мені чоловік? А я би пішла, хай попробує ще раз вдарити, я його теж - чайником по морді. Брешу. Я пробувала його вдарити. Сковорідкою. Думала, зараз замахнеться на мене, а я його сковорідкою! Він замахнувся - а я не змогла ту блядську сковорідку підняти! Уявляєш?! Хто виробляє такі важкі сковорідки, що їх не можна підняти однією рукою?!
Так. Я би пішла. Але куди лишити малу? Їй лише два рочки, така манюня. Блядське життя… Тобі цікаво, що далі? Ну, звичайно, я таки не витримала і переспала з Ф. І в мене був оргазм. Я кричала як дурна, мене, напевно, чули всі сусіди, мені було похуй до цього і до всього, навіть до того, хто зараз зі мною, це був такий кайф. І я трахалася з ним далі і далі. Я й досі це роблю, хоч він і скотина. Скотина, бо вся ця його ніжність і дбайливість лише до якогось моменту. А потім холод. А мені цього мало. Я хочу всього. Не хочу варити їсти, прати і народжувати дітей, які тебе потім зненавидять. І заробляти сто баксів на місяць. І переживати, щоб тебе хтось не засік, щоб не повернувся раніше чоловік, або не прийшла чужа дружина. Щоб донька не прокинулася від твого крику, коли так солодко… Всі ви, чоловіки, - сволоти, от шо я тобі скажу.
- А всі жінки курви, - тихо кажу я.
- Курви. А знаєш шо? Давай потанцюємо. Давай. Просто тут, у тамбурі. Не треба музики. Я буду співати, візьми мене за талію, не бійся, ближче, від тебе теж смердить ацетоном, так шо не кривись, зроби мені таку приємність, хоч це, я ж багато не прошу, давай, ось так, ось так, ось так, блядь!
Я придумав, як давати собі раду із сексом. За кожен раз Ангеліна отримує 100 доларів. 50 із них вона віддає фірмі, 50 залишає собі. З останніх 25 віддає мені. Після 4 клієнтів у мене вже є гроші на те, щоб теж стати її клієнтом. Якщо відкинути обов’язкові витрати на їжу, одяг та житло, раз на тиждень я цілком можу цим скористатися.
І ось одного разу я таки наважуюся на це. Вкладаю дітей спати, наказую Котові берегти їхній сон, парфумлюся і випливаю у ніч.
Вона підходить до мене звідкись ззаду, вбрана у прозору сукню і прозору спідницю. Сідає поруч, махає бармену, і їй приносять випивку - якесь голубе пійло дуже підозрілого вигляду.
- Що ти тут робиш? - питає вона суворо, дивлячись убік.
- Та от, прийшов розважитись. Ти працюєш, а я розважаюся.
- Припини. Припини. На кого ти залишив дітей?
- На Кота.
- Нащо ти це робиш? Ти мазохіст?
- Ні, я просто хочу сексу. Хочу брутального сексу з повією. З тобою.
- Господи. Це ж усього лише робота. Між мною і ними презерватив. Жодного безпосереднього контакту.
- І я так хочу. Щоб без контакту. Щоб я просто клієнт, а ти просто блядь.
- Припини. Припини, будь ласка.
- А я не припиню. Я хочу. Може хоч так мені вдасться тебе збудити. Може ти хоч так будеш стогнати від задоволення.
- Ти хочеш, щоб я вдавала?
- То тоді ти вдавала?
- Тоді - ні.
- І зверни увагу, половина грошей повернеться нам. Всього лише 50 баксів за взаємне задоволення.
- Я не хочу проблем. Я не хочу залишитись без роботи. Тут хороші умови.
- Що тобі не подобається? Мені взяти іншу курву? Я хочу сексу. Хочу нормального здорового сексу. Справжнього. Щоб ми робили це разом.
- Чого ти такий? Чого ти так до мене ставишся. Я не можу інакше… Ну гаразд, давай гроші. Тепер почекай, я зараз.
Вона повертається за кілька хвилин і веде мене кудись углиб, поміж столів, в бік чорного, запасного виходу, там є потаємні двері, за ними кімнатка, обставлена, як робочий кабінет. Тьмяне світло, диван, крісло, письмовий стіл з глобусом і стелажі з книжками. Багато книжок. Я помічаю Камю, міф про Сізіфа, ілюстрована Камасутра тут також є, а ще Шарден, Шпенглер, Шопенгауер, Шлегель, Гегель, Гоголь, Гомер, Еліаде, Еврипід, Едіп, Софокл, Данте, Боккаччо, Гарсія Лорка і Гарсія Маркес, і навіть я там є. Вона тихо підходить ззаду і зав’язує мені очі хусткою.
- Ти хотів сексу з повією, ти будеш його мати. Ти навіть не будеш знати напевно, чи це я чи якась інша. Стій тут і чекай, мені треба в душ.
Я стою. Мені страшно кортить зняти з очей пов’язку, але я стримуюся і слухняно чекаю. Я чекаю довго, дослухаючись до шипіння води десь поруч. Нарешті плюскання припиняється. Відчиняються двері, лунають швидкі мокрі кроки. Чиясь волога долоня бере мене за руку і кудись веде. Я наче сліпий. Я нічого не бачу і боюся об щось перечепитись. Об стіл, об диван, який десь тут мав би бути, об ліжко, об власні ноги. Нарешті я падаю в ліжко і відчуваю, як чиїсь ніжні пальці починають мене роздягати. Я відчуваю, як ці пальці проникають під одяг, під шкіру…
Все це триває дуже мало часу, але страшенно бурхливо. Темінь наповнюється якимись спалахами, я бачу лише корінці книжок - Хайдегер, Хаям, Ясперс, Юм, Юань Чжунлан (хто це такий?), Фауст, Фейєрбах, Фуко, Фрейд, Фром, Фіхте, Ніцше, Камасутра, Камасутра, ще раз Камасутра, і раптом Фома Аквінський, і нарешті Августин Блаженний.
Тоді я намагаюся зірвати з очей пов’язку, але чиясь рука не дає мені цього зробити.
- Чекай… - шепоче змінений ніби у комп’ютері голос.
І я підкоряюся. Чекаю, доки не чую ці самі швидкі дрібні кроки, і аж тоді зриваю хустку. Нікого ніде.
На виході з’являється вбрана Ангеліна.
- Ну як, сподобалося? - цікавиться вона.
- Гм. Це була таки ти?
- Гм… Я вже все на сьогодні. Якщо хочеш, можеш підкинути мене додому.
- То це була таки ти?
- Як знати. Я не хочу більше про це говорити. І дуже тебе прошу - не приходь сюди більше ніколи. Не пали жаб’ячу шкірку швидше, ніж можна.
- То це була ти?
- Це щось змінить? Тобі стане від цього менш чи більш приємно? Ти ж хотів сексу і отримав його.
- Але мені стане не так нестерпно цікаво.
- Отож. Цікавість - це теж приємно.
Я терпів місяць. Нічого не змінилося. І я знову не витримав. Наплював на її прохання і на свою обіцянку (бо я ж нічого насправді не обіцяв). Я хотів такого ще раз…
Коли я знову опиняюся у тому довбаному барі, Ангеліна саме танцює. Мене вона не помічає. Я сідаю у кутку. Мені соромно, мені неприємно. Вона так і не навчилася танцювати, танець тут не головне. У тьмяному неоновому світлі вона якась інакша. Чужа і водночас ближча, тілесніша, збудливіша.
Мені якраз підносять пиво, коли я бачу, як вона починає йти рядами у пошуку клієнтів. Мене вона все ще не бачить, і починає обтанцьовувати колом якогось американця у крислатому капелюсі а-ля ковбой Марльборо. Той задоволено дивиться на її груди, каже: єс, єс, єс, гуд, бейбі, і підіймає до неї бокал. Ангеліна ходить довкола нього колами, той невідступно проводить її поглядом, і його голова починає накручуватися на шиї. Один оберт, другий, третій.
Обтанцюймо кактус колом
Обтанцюймо кактус колом
Кактус колом обтанцюймо
О п’ятій годині ранку
Вона усміхається до нього своїми великими очистками. Її груди набрякають чи то від холоду, чи від збудження, і мене підриває зірватися з місця і побігти туди, до неї, гримнути цього ковбоя кухлем по голові, вхопити її за руку і забрати звідси. Але я продовжую нерухомо сидіти, шкрябаючи бокал нігтями. Ковбой самовдоволено усміхається до своїх приятелів, дістає туго набитого гаманця, виймає якусь десятку баксів, притягує Ангеліну за гумку трусиків, запихає туди свою долоню і так смачно, соковито втискає їй гроші у плоть, аж припідіймає її над підлогою. А вона продовжує усміхатися. І ці великі очиська, які, як я думав, призначаються лише мені, так само віддано і закохано дивляться на слизького і мокрого від пива та поту американця у ковбойському капелюсі та ковбойських чоботях зі шпорами.