— Невже вона свій голос проміняла на якогось там принца? — втрутилася Прю і зневажливо пхикнула. І, наморщивши носа, додала: — Це таке глупство з її боку.
Пайпер не могла не розсміятися, зачувши ці слова. Прю завжди вирізнялася незалежністю своїх суджень.
— Їй треба було спробувати мати все одразу: і ноги, і хвіст, і голос, і, звичайно ж, принца, — з ентузіазмом погодилася мала Пейдж.
Пайпер знову розсміялася. Як і Прю, Пейдж була войовничо-незалежною і войовничо-рішучою. Вона вважала, що сестри мали отримувати від життя все, чого потребували. Саме тому вона докладала чимало зусиль, щоб поєднати родинне життя, магію і життя особисте.
«Вони стали б добрими подругами — Прю та Пейдж», — замріяно подумала Пайпер, і очі їй заступили сльози. І дня не минало без того, щоб вона не згадувала з сумом свою сестру Прю. Можливо, якби вони зростали вчотирьох, то життя склалося б зовсім по-іншому…
«Тепер уже запізно гадати», — подумала Пайпер.
— А ти сама бачила принца? — засміялася мала Фібі й тицьнула в книжку товстеньким пальчиком.
«Еге ж, Фібі завжди виявляла неабиякий інтерес до хлопців», — пригадала Пайпер, зачиняючи двері і збираючись спуститися на перший поверх — назад, до сьогодення.
Добре, що у цьому світі є хоч якісь сталі й незмінні речі.
Фібі зустріла Пайпер внизу біля східців. Вигляд у неї був стурбований.
— Химерно, правда ж?
— Угу, і справді химерно, — погодилася Пайпер. — Не дивно, що Пейдж так засмутилася.
— Та ото ж. Якщо від цієї сцени і у мене тьмариться розум, то уяви, що відбувається в голові у Пейдж! — сказала Фібі. — Та мені й не треба уявляти. Я просто шкірою відчуваю, як вона буквально випромінює сум’яття. Таке враження, що її аура сяє, наче лампа денного світла.
— І дійсно, коїться щось незрозуміле. Спочатку — ванна кімната, потім — балакуча їжа, а тепер — кімната Пейдж. Що ж нам робити? — спитала Пайпер.
— Від Лео нічого не чути? — поцікавилася Фібі.
Пайпер похитала головою.
— Він там уже досить довго. Гадаю, що це добра ознака.
— А може, навпаки — погана, — не погодилася Фібі.
— Ти ще поворожи, може, про щось і дізнаємося, — насмішкувато запропонувала їй Пайпер. Потім додала, зітхнувши: — Ти використовувала магічний кристал, проглянула «Книгу таїнств», еге ж?
Фібі кивнула.
— І кристал використовувала, і книгу студіювала — і не один раз. Але так нічого і не знайшла. — Вона на мить насупилася, а потім поглянула на Пайпер: — А де ми тримаємо родинні фотоальбоми?
— Мабуть, десь в етажерці у їдальні, — відповіла Пайпер. — Хочеш проглянути фото і порівняти їх з тим, що ти бачила у кімнаті Пейдж?
— А чому б ні? — відповіла Фібі. — Може, там буде якась деталь, котру ми не помічаємо, якесь послання, котрого ми не розуміємо…
— А й то правда, — погодилася Пайпер. — Піду візьму ці фотографії. Зустрінемося в кухні.
І вона поквапилася до їдальні, пригадуючи всі ті сутички з силами зла, які їм довелося витримати у цьому будинку.
Якщо його магічна енергія і справді обернулася проти них, то на них чекає серйозне випробування: залишки зла, що, без сумніву, крилися у різних шпаринах та закутках, ще вочевидь зберігали неабияку силу.
Пайпер підійшла до етажерки з вишневого дерева, де вони тримали порцеляновий посуд, столове срібло та інші коштовності. З нижньої полиці вона витягла фотоальбоми. «Мабуть, довго нам доведеться шукати», — подумала вона, кинувши погляд на товстий стос родинних спогадів, що їх представники родини Холівеллів накопичували у будинку впродовж поколінь.
Пайпер торкнулася першого альбому, замірившись його витягти, — і відразу ж заклякла, ухопивши ротом повітря.
Що це?!
І в цю мить вона знову відчула його — гострий, як проштрик ножем, біль у поясниці, що розійшовся по усій спині й сягнув глибоко в живіт.
— Ой! — голосно скрикнула вона.
Мить — і її сестри опинилися поруч і стурбовано заметушилися навколо неї.
— Що сталося? — вигукнула Пейдж, ураз струсивши з себе хандру, зачувши, як закричала Пайпер.
— Та я… — почала було Пайпер, але перечепилася об стілець і ледь не впала. — Сама не знаю. Просто зненацька звідкись узявся оцей… біль.
— А ти можеш нам його описати, сонечко? — запитала Фібі. — Що це за біль? Тупий і ниючий? Чи гострий та різкий, як удар ножа? Нумо, розкажи нам.
— Та він… о-о-о-ох! Не знаю, звідки він узявся, але цей біль схожий на пологові перейми. Я почуваюся так само, як тоді, коли народжувала Ваята.