— Я не згоден, але часу на суперечки немає, — відповів Лео. — Тож іди, а якщо треба буде — поклич мене, особливо якщо когось із вас поранить та істота.
Пайпер здригнулася, зачувши звук розбитого скла, слідом за яким пролунав зойк — кричала жінка.
— Обов’язково, — пообіцяла вона і кинулася вниз слідком за сестрами.
Фібі і Бобо вона застала у їдальні. Фібі пурхала, як метелик, довкола потвори, намагаючись уникнути його смертоносних щупалець.
— Як могла Ваяту подобатися іграшка з інстинктами вбивці? — вигукнула вона, побачивши на сходах Пайпер.
— Хто ж знав, що ці щупальця перетворяться на смертельну зброю? — відказала Пайпер. — Вважається, що такі іграшки допомагають розвивати у дитини рухові навички. А де Пейдж?
— Вона… — вигукнула Фібі, ухиляючись від чергового удару, — вона в кухні. Каже, що знає зілля, здатне допомогти у даній ситуації.
— А ми що — маємо рецепт зілля, яке допомагає долати химерних шестиногих іграшок, які ні з того ні з сього ожили? — з сумнівом у голосі запитала Пайпер. — Обережно, сестро! — вигукнула вона, поціливши в клешню, якою Бобо намірявся вкусити Фібі за вухо. Бобо злобно загарчав, утягнув уражену лапу і знову почав насідати.
— До свого зілля, — сказала Пейдж, виходячи з кухні і стаючи позаду Пайпер, — я додала залишки тих інгредієнтів для очисного зілля, яке ми так і не застосували. Гадаю, що сили цих інгредієнтів, а також тих, що ти використовувала для вигнання злих демонів свого дитинства, буде достатньо, щоби розпрощатися з Бобо назавжди. До того ж у нас є поєднана сила трьох, чи не так?
— Що ж, варто спробувати, — погодилася Пайпер, приємно вражена плином думок сестри. — І дійсно: наша поєднана сила справить на потвору набагато потужніший вплив.
— Злагоджена командна робота — ось що є зараз найголовнішим, — сказала Фібі, граціозно приземлюючись на підлогу між двома сестрами. На чолі в неї блищали крапельки поту. Ухопившись за руки, дівчата утворили живий ланцюг.
Бобо погрозливо загарчав.
Фібі міцніше стиснула руки сестер і продекламувала:
З останнім словом цього імпровізованого заклинання Пейдж виступила вперед і пожбурила в Бобо флакон із зіллям. Він розбився біля його лап, і кімната наповнилася густим ядучим димом.
Сестри замахали руками і закашляли, придивляючись — зникла потвора, чи ні.
— Ой! — розпачливо вигукнула Пейдж, — він і досі…
Але не встигла вона закінчити цю фразу, як Бобо щезнув з їхніх очей.
— …і досі там, — знічено продовжила Пейдж. — Так ми укоськали його, чи ні? — запитала вона.
— Гадаю, що ні. Він просто кудись зник, — припустила Пайпер.
Та не встигли сестри розібратися, куди подівся Бобо, як будинок знову напустився на них.
— Слухайте, чи це тільки мені здається, чи оті фотографії і справді починають змінюватися, га? — спитала Пейдж.
І дійсно: бляклі фото, що зазвичай висіли на стінах їдальні, почали змінюватися, і на них почали з’являтися якісь нові жахливі зображення, жодним чином не пов’язані з життям дівчат та зі спадщиною Холівєлл Менор.
— На жаль, це здається не тільки тобі, — запевнила її Пайпер.
І саме в цей момент з розбитих рам почали розлітатися навсібіч друзки скла.
— Вони нас на шматки посічуть! — скрикнула Фібі, закриваючись рукою.
— Мерщій на горище! — вигукнула Пайпер і обернулася до сестер, які вже бігли сходами нагору.
— Ми прийшли як з доброю новиною, так і з поганою, — оголосила Пайпер, що йшла на чолі жіночого війська. Лео, заколисуючи Ваята, нетерпляче чекав на них на горищі.
— Ви знищили Бобо? — з надією у голосі спитав Лео.
— Ну… — ухильно почала Пайпер, забираючи Ваята з рук чоловіка.
— І так, і ні, — відповіла Пейдж, хапаючи ротом повітря. — Він кудись щез, але, гадаю, не ми це зробили. Ми застосували і зілля, і заклинання, але я впевнена, що він… він просто зник, зник сам по собі, без нашої допомоги.
— І це означає, що він може знову з’явитися тут в будь-який час? — із цими словами Лео обережно озирнувся довкола, наче очікуючи, що Бобо вигулькне зі шпарини будь-де і будь-коли, бо вже засвідчив свою схильність до неочікуваних появ.
— Саме так, — похмуро підтвердила Пайпер.
— А яка ж тоді добра новина? — розчаровано спитав Лео.
— Добра новина полягає в тому, що ми, нарешті, маємо її, — оптимістично заявила Фібі. — Тобто, маємо потвору. Можеш подякувати за це своїй дружині: це вона витягла її із небуття.