— А ти сприймай це не як набридання, а як, скажімо, підбадьорювання.
— Ви удвох можете зайнятися підбадьорюванням, а я тим часом перевзуюся, — втрутилася у розмову Фібі. — Купила на свою голову оці жахливі туфлі на високих підборах! І чим я тільки думала? І чому ніхто не відмовив мене від такої необачної покупки?
— Ми ж тебе попереджали, та наші слова не справили належного враження, — нагадала Пайпер. — Тобі, гадаю, відомий вираз «а я ж тобі казала»? Утім, якби ми вибирали тільки вбрання, зручне для боротьби з різною нечистю, то нам майже увесь час довелося ходити у спортивних костюмах. Гадаю, ми заслужили на те, щоб вбиратись красиво і привабливо — це як наближення до того життя, яким живуть більшість звичайних людей. Принаймні це максимум того, що ми можемо зробити в цьому сенсі.
— Ти маєш рацію. І, крім того, це та ситуація, де ми не маємо іншого вибору, — погодилася Пейдж, посміхнувшись. Потім стиснула кулаки і виголосила: — Нехай тобі додасться магічної сили, а нам — гарячої води.
Фібі та Пайпер застукотіли вниз східцями, а потім попрямували у найвіддаленіший закуток підвалу.
Там вони побачили Лео, що схилився над купою вкритих павутинням труб і оглушливо гепав молотком. По обидва боки від привабливого янгола-хоронителя були безладно розкидані гайки, болти, викрутки та інший реманент.
— Химерно все це! — зазначила Фібі.
— Що химерно? Проблеми з водогоном? — озвався Лео, на мить перервавшись, щоб витерти з чола піт. — Немає нічого химерного в тому, що в цьому старезному будинку несправні труби. Дивно і химерно якраз те, що несправних труб тут не так багато, як могло би бути.
— Годі, припини, — запротестувала Пайпер, виставивши вперед руки, наче намагаючись зупинити якийсь невидимий потік, — щоб не наврочити.
— Все одно — дивною є не власне проблема з водогоном, а те, що ти так довго длубаєшся, щоб його полагодити, — сказала Фібі. — Відколи це звичайнісінький ремонт став тобі не до снаги? — В її інтонації було більше спантеличеності, аніж докору.
— А й дійсно — такого раніше не було, — погодився Лео. — Але це не має значення, бо я вже розібрався, що до чого.
— Не дражнися, Лео, — благала Фібі. — Якщо твої слова означають, що я зможу, нарешті, прийняти душ, то ти назавжди залишишся моїм найкращим приятелем.
— Вона не жартує, — запевнила Пайпер.
— Гадаю, що наразі можна обійтися і без дружніх клятв, — відповів Лео, встаючи і підтягуючи свої джинси. — Бо я знайшов, де протікає. — 3 цими словами він вказав на пральну машину, що стояла в кутку. — Теча — у цій машинці. Через відвід до неї потрапляє вся гаряча вода, і тому вона не доходить туди, куди треба. Отже, увесь цей час нам слід було спускатися у підвал і митися у машинці.
— О мій герою! — з гордістю вигукнула Пайпер.
— І мій теж, — швидко додала Фібі. — Цур я перша буду митися під душем!
— Стривайте, — задумливо мовила Пайпер. — А куди ж дівається вся та вода, що потрапляє до пральної машинки, хотілося б мені знати? Вона ж там накопичується і має кудись витікати, чи не так?
— Здогадно, ззаду в машинці є отвір, через який ця вода протікала назовні, — відповів їй Лео.
— Здогадно? — підозріло уставилася на нього Пайпер.
У цей момент, наче у відповідь на її запитання, з машинки із гуркотом злетіла кришка, і вгору вдарив пінистий струмінь води. Пробивши стелю, він обсипав Лео та дівчат друзками і окропив бризками.
— Зовсім не здогадно! — вигукнула Пайпер, перекрикуючи шум води. — Хіба ж це отвір?! Це просто гейзер!
— Нарешті я маю змогу помитися, — жартівливо зазначила Фібі і хутко взялася до справи. Напруживши всі м’язи і відірвавшись від підлоги, вона злетіла догори і зависла у повітрі поруч із фонтаном. Тіло Фібі враз обдало потоками води, і вона швидко пробурмотіла заклинання:
— Ну як — заклинання діє чи ні? — вигукнула Фібі, бо вода на якусь мить залила їй очі. — Діє чи ні?
— Здається, діє, — озвалася Пайпер. Захищаючись від струму води, вона обхопила голову руками.
Фібі обережно розплющила одне око, щоб оцінити ситуацію.
— Схоже, що гейзер дещо вгамувався. Сила потоку явно зменшилася.
— От і добре — маємо хоч якесь покращення, — вигукнула Пайпер, не відводячи рук від голови. — Але, гадаю, що можна зробити ще краще. — І вона блискавично простягнула руки у напрямку отвору в стелі. З кінчиків її пальців вирвався сніп світла — і отвір з гуркотом перетворився на велику діру. Шматки штукатурки рясним дощем посипалися в машинку, припинивши ослаблий потік.