— От чорт! — зітхнула Пейдж. — І хто тебе просив ставити на стіл цінну китайську порцеляну? — напустилася вона на Фібі.
— Але ж це була урочиста подія, — відповіла Фібі з винуватим виглядом.
Коли остання тарілка зникла в бездонній прірві, стіл наче задоволено загудів. А потім його дошки з’єдналися так само швидко, як і розсунулися, і він став знову як новий.
Тільки уже без їжі.
— Ви навіть уявити собі не можете, скільки зусиль і часу вклала я у приготування отих страв! — сумно зауважила Фібі.
— Я теж дещо втратила, — обурено зазначила Пайпер. — Разом із їжею у прірві зникла моя улюблена скатертина!
— Не сумуй, — втішно сказала Пейдж, співчутливо обіймаючи Фібі. — Ми високо цінуємо твоє кухарське вміння. До того ж у цьому випадку є один позитивний момент.
— Який ще позитивний момент? — спитала Фібі, широко розкривши від здивування очі.
— Бобо так і не дісталося суфле, — посміхнулася Пейдж.
— I то правда, сестро, дрібниця — а приємно, — погодилась Фібі, намагаючись зобразити посмішку. — Воно і досі в кухні — захищає її від непрошеного бісівського гостя. Я не намагаюся вас втішити цією новиною. Просто мені приємно, що ти завжди бачиш не напівпорожню склянку, а наполовину наповнену.
— Так, я завжди була оптимісткою, — підтвердила Пейдж, хоча в її голосі пролунала нотка занепокоєння.
— Сподіваюся, що ти плекаєш оптимізм і стосовно наших шансів перемогти Бобо, — сказала Пайпер і відразу збагнула, наскільки недоречно прозвучали її слова. — Бобо! Найбезневинніше бісівське ім’я, яке я коли-небудь чула!
— Яким би не було його ім’я, цей біс — спритний хлопець, — мовив Лео. — І нам слід сприймати його з належною серйозністю.
Дівчата розуміюче закивали головами.
— Що ж, може, це й не абищо, але ми принаймні знаємо, що на цього типа не має впливу, — зазначила Пайпер.
— Еге ж, — підтвердила Фібі, — від деяких тактичних прийомів доведеться відмовитися. Але, гадаю, нам треба розширити коло наших досліджень. — Вона взяла руки в боки і з рішучим виглядом поглянула на сестер. — На горище?
— На горище! — в унісон кивнули Пайпер і Пейдж.
Сестри і Лео тяжко зітхнули і вже вкотре вирушили сходами на горище.
Фібі зупинилася на півдорозі й обернулася:
— Лео, може збігаєш швиденько в кухню, га? — спитала вона.
Він знизав плечима.
— Так, але навіщо?
Фібі залилася несподіваним рум’янцем.
— Ну, якщо суфле не дісталося Бобо, то, може, нехай воно дістанеться нам?
При цих словах усі засміялися.
І ніхто не став заперечувати.
Розділ 11
— Ось воно! — сказала Фібі, зосереджено схилившись над «Книгою таїнств». Її окуляри у пластмасовій оправі з’їхали на кінчик носа. — Ми не можемо ліквідувати те, чого не бачимо. Ми навчилися цього на гіркому досвіді, чи не так?
— Та ото ж, — кивнула Пайпер. — Ще й як навчилися!
— Отже, — підсумувала Пейдж, ставши позаду Фібі і зазирнувши в книгу, — нам потрібне заклинання проти невидимості.
При цих словах книга тихенько зашелестіла і розгорнулася на потрібній сторінці.
— Хто шукає, той завжди знайде, — іронічно процитував Лео.
Фібі поправила окуляри і зосереджено схилилася над сторінкою. Потім нарочито урочисто прокашлялася, готуючись до прочитання заклинання.
Взявши руки в боки, вона запитально поглянула на сестер і свояка.
— Ну, що ви на це скажете?
— Добрий початок, — кисло зауважила Пайпер, покусуючи ніготь.
Фібі запитально схилила голову вбік, прекрасно зрозумівши інтонацію сестри.
— Що тобі не подобається?
Пайпер непевно знизала плечима.
— Може… може, цього не досить? Я хочу сказати: ми вже використовували проти нього і заклинання, і зілля, але нічого не допомогло.
— Ми навіть використали проти Бобо поєднану силу трьох, — нагадала усім Пейдж. — Щось не схоже, що вона хоч якось на нього вплинула.
— Та годі вам, народ! — енергійно сплеснула руками Фібі. — Завжди майте на увазі, що склянка наполовину повна, а не наполовину порожня!
— Ну то й що? — похмуро кинула Пейдж і сіла на підвіконня, підперши щоку рукою.