— Що ж, — почала Фібі пошепки, — як це не прикро, але схоже, що ми потрапили в пастку.
— Еге ж, і справді схоже, — іронічно погодилася Пайпер. — І ніхто не знає, чим зарадити в такій ситуації.
— Слухайте, це просто смішно, — почала Пейдж. — Чаклунки ми, чи хто?! Ми — всемогутні відьми. Чому ж ми ховаємося у комірчині від якоїсь іграшки-переростка, хотілося б мені знати?
— Як чому? Намагаємося уникнути зустрічі з демонами нашого дитинства, — досить переконливо пояснила Фібі. — І гадаємо, чи потрібен нам всеосяжний психотерапевтичний ремонт.
— З огляду на оту тварюку, що є втіленням наших… наших спільних проблем, гадаю, що потрібен, — зазначила Пейдж. — Але це зараз не на часі. І не треба ускладнювати. Скажімо, сигара — це просто сигара, біс — це просто біс. І все. Він не може бути сильнішим за нас.
— I то правда, — невесело погодилася Пайпер. — Але чому ж тоді він переміг у битві з нами?
— Тому що це не ваша битва!
Двері комірчини несподівано відчинилися, і дівчата перелякано зіщулилися, очікуючи на появу Бобо. Але замість Бобо з’явився Лео — жвавий і рішучий. На руках він тримав Ваята, який щось безтурботно белькотів.
— Лео! — вигукнула Пайпер, не вірячи своїм очам. — Навіщо ти приніс нашого сина сюди, до підвалу? Ти що — забув, що ми воюємо з чорною магією?! Чому ти не залишив його на безпечному горищі разом з іншими дітьми? Про підвал не може бути й мови, поки Бобо не щезне назавжди!
— Тому що я все вирахував, Пайпер, — впевнено та емоційно почав Лео.
— Що ти вирахував? — спитала Фібі.
— Вирахував причину, через яку ви не можете остаточно знищити Бобо, — продовжив Лео.
— Тож просвіти нас, — запропонувала Пайпер, заспокоюючись. — Будь ласка. Бо ми, скажу тобі чесно, уже дійшли до ручки і не знаємо, що робити.
— Бобо — це іграшка Ваята, — нагадав Лео дівчатам. — Зрештою, саме Ваят його оживив. І цей біс почав живитися страхами нашого дитинства, схованими глибоко у нашій свідомості. Тож, для того щоб ці страхи подолати, нам довелося відверто і сміливо з ними розібратися. Але якщо ми хочемо позбутися Бобо назавжди, то за це відповідальність несе Ваят.
— Невже ти хочеш сказати, що ми маємо напустити оту тварюку на нашого сина? — спитала Пайпер, прикро вражена почутим.
— Мені не легше, ніж тобі, від цієї думки, але я абсолютно впевнений, що саме це ми і мусимо зробити.
— Він має рацію, Пайпер, — лагідно сказала Фібі, поклавши руку на плече сестри. — Повір мені.
— До того ж, — додала Фібі, — Ваят вже не раз демонстрував нам, що цілком спроможний сам себе захистити. Йому вже доводилося власноруч знищувати демонів.
— І то правда, — неохоче погодилася Пайпер. — Хоча я не зовсім впевнена. — Вона зітхнула і кинула на сина довгий, сповнений ніжності погляд. — Гаразд, — нарешті погодилася вона. — Але ми будемо його підстраховувати.
— На кожному кроці, — луною озвався Лео.
Одна за одною сестри, а за ними — Лео, вийшли з комірчини. У підвалі було напрочуд тихо.
— Куди ж подівся Бобо? — спитала Пейдж. — Тут не так вже й багато місця для шестилапого біса висотою вісім футів.
Не говорячи ні слова, Лео кивнув головою, указуючи в дальній куток приміщення. Там принишк Бобо. Він тихенько гарчав, вочевидь чатуючи на жертву.
Як тільки Ваят помітив Бобо, він почав скиглити, наче побачив самого диявола.
«В уяві мого малого Бобо і є дияволом», — подумала Пайпер, відчуваючи, як її захоплює хвиля захисного материнського інстинкту.
— Усе гаразд, мій хлопчику, — заспокоювала малого Пайпер. — Ти сильніший за цього великого злого демона. Він не завдасть тобі шкоди, ти тільки використай проти нього свої здібності.
Ваят спромігся ступити два кроки і плюхнувся на підлогу, не зводячи очей зі щупалець, якими погрозливо розмахував Бобо.
Тільки-но Ваят стукнувся сідничками об підлогу, гарчання Бобо стало гучнішим. Ставши дибки, він почав вимахувати лапами, наміряючись на сестер, Ваята і Лео. Забачивши таке, Ваят несамовито заверещав.
— Не бійся, крихітко, — вигукнула Пейдж. — Це просто іграшка. Маленька дурнувата іграшка. Дивись, як смішно вона вертить своїми очима!
Поглянувши на величезні булькаті очі Бобо, Ваят на якусь мить перестав пхикати.
— А лапи які у нього — довгі, незграбні! — додала Пейдж. — Тобі подобалося ними гратися. Кожну ніч ти засинав, граючись ними.
Бобо загарчав, і посвист його булави розсік повітря. На щастя, вона пролетіла у Ваята над головою, не завдавши малому шкоди.
— Бобо знову може стати твоїм приятелем, Ваяте, — сказав Лео. — Якщо ти захочеш.