— Не варто подяки, — мовив він невимушено. І, зробивши швидкий ковток із пляшки мінералки, запропонованої Пайпер, продовжив: — Просто я зробив те, що колись, сподіваюся, входитиме до кола моїх обов’язків. Я ж прийшов на роботу влаштовуватися, чи як?
— А й дійсно. Ви ж прийшли на роботу влаштовуватися, — сказала Пайпер з удаваним здивуванням. — А я чомусь думала, що ви просто заскочили на хвилинку промочити горло.
Джил розсміявся. Пайпер мусила зізнатися сама собі, що їй сподобався його сміх. Дженіфер дала досить правильний опис: Джил був високий, чорнявий і своєю худорлявою статурою трохи нагадував кіношних ковбоїв. Однак його вишуканим манерам краще підійшов би дорогий діловий костюм з жилеткою. Високий, чорнявий, стрункий і приязний. Потужне і перспективне сполучення рис, нічого не скажеш. Саме таке сполучення, вирішила Пайпер, і потрібне нашому клубу.
— Відверто кажучи, — мовила Пайпер, — мені сподобалося, як ви впоралися з ситуацією, але хочу завважити: я запросто могла би впоратися з нею і сама. Кожен, хто у мене працює, тягне, так би мовити, свого воза. І кожен з працівників знає, що начальник тут — я. Я не обтяжую своїх підлеглих надмірною прискіпливістю, але, тим не менш, головую. Це — мій заклад і він багато для мене значить.
— Прийнято до уваги, — не забарився з відповіддю Джил. — Я розумію: ви просто скористалися можливістю, і вдячний вам, що ви дали мені змогу виявити себе. — Він знову зробив ковток мінералки, наче збираючись із думками. — Так кажете, містер Гризлі? — посміхнувся він після нетривалої паузи. — Влучно сказано. Мушу сказати, таке прізвисько йому більше личить, аніж Норман.
— Тільки не кажіть, що прізвище його було Бейтc,[3] — сказала Пайпер.
— Та ні, — зі сміхом відповів Джил. — Скажіть Джонс і ви не прогадаєте.
Цього разу засміялася Пайпер. А вгамувавшись, мовила:
— Невже під час вашого нетривалого чоловічого братання вам вдалося з’ясувати проблему, від якої страждає бідолашний Норман Джонс?
Джил знову відпив мінералки, удаючи, що серйозно замислився над цим запитанням.
— Не буду вдавати з себе психоаналітика, — зрештою відповів він, — але мені здалося, що проблема Нормана Джонса полягає в тому, що він — Норман Джонс. Він видався мені хлопцем, який тільки й думає про те, щоб довести комусь власну значущість. Але його біда в тому, що він поки не зрозумів, що власну значущість не треба доводити. Значущим треба просто бути.
— Тобто, ви хочете сказати, що починати треба з самого себе? — спитала Пайпер.
Джил ствердно кивнув головою.
«Професійна інтуїція», — подумала Пайпер. Джил вже встиг продемонструвати, що й сам володіє неабиякою інтуїцією. Він блискуче знайшов вихід з непростої ситуації, завоювавши симпатію працівників клубу. Більше того, він дав саме таку відповідь, на яку розраховувала Пайпер, коли дала зрозуміти, що начальниця тут вона і що ініціатива тут заохочується, але не надмірна.
«А чого ще я, власне, чекаю?» — здивувалася вона.
— Отже, Джиле, — почала Пайпер. — Скажу вам прямо: це дійсно класний клуб. Тут дійсно класна начальниця і дійсно класний штат працівників. Чого нам бракує, так це дійсно класного директора.
Джил цокнув пляшкою, поставивши її на стійку бара, і присунувся ближче до співрозмовниці. В очах його стрибали веселі бісенята.
— Пайпер Холівелл, — мовив він. — Я сподіваюся почути від вас дещо більше.
Розділ 5
— Якщо цей чоловік іще хоч раз скаже «завдяки щедрості міс Люсіль Маршалл», я за себе не відповідаю, — сердито прошипіла Люсіль. — До того ж насправді він так не вважає. І коли вже англомовні люди навчаться висловлювати англійською свої справжні думки?
Крокуючи парадними сходами, Фібі ледь втримала посмішку. Промови скінчилися — принаймні в основному приміщенні. Як і боялася Люсіль, вітальне звернення Максвелла Харрінґтона Третього виявилося вкрай пишномовним і нудним. І так само довгим.
«І чому це пишномовність і занудливість завжди йдуть рука в руку? Чому не буває промов пишних, але коротких?» — подумалося Фібі.
— А ви хіба не вважаєте себе особою екстраординарною? — поцікавилася вона у Люсіль.
Люсіль саркастично розсміялася.
— Звісно, я вважаю себе незвичайною особистістю, — відповіла вона без найменшого сумніву в голосі, від чого тепер розсміялася Фібі. — А коли це так, то мені не треба, щоб хтось постійно про це нагадував, особливо той, кому просто потрібні мої гроші для подальших реставраційних проектів.