Дарріл кивнув.
— Саме так воно й було. Хоча не завжди так буває. Мені нелегко про це казати, але була ще одна причина, через яку ми дізналися про вбивство так швидко. — На мить Дарріл замовк. Швидко поглянувши на Фібі, він наче спитав у неї, чи зможе Люсіль спокійно сприйняти те, про що він збирався розповісти. Фібі ледь помітно кивнула.
— Нам повідомив про вбивство сусід жертви, — продовжив Дарріл. — Він провів ніч у місті і саме повертався додому. Зараз багато хто намагається вибратися на ніч до клубу чи ресторану, ви ж знаєте, — додав він, промовисто поглянувши на Пайпер.
— Так, я добре це знаю, — кивнула вона.
— Тож виходить цей сусід із ліфта і йде по коридору до своєї квартири, — вів далі детектив. — Це — пристойний будинок, не фешенебельний, але й не халупа. Освітлення в коридорі слабке, але достатнє, аби побачити, що у коридорі щось не так.
— Що саме було не так? — поцікавилася Фібі.
— Велика калюжа на коридорному килимі, що витікала з-під дверей його сусідки.
При цих словах Фібі відчула, як у неї по спині побігли мурашки, а руки взялися «гусячою шкірою». Але першою заговорила Пайпер.
— То була кров, — сказала вона.
— Багато крові, — відразу ж підтвердив Дарріл. — Більше, ніж будь-хто міг втратити і лишитися при цьому живим — що і підтвердилося, коли ми увійшли до квартири. Але це…
— …було ще далеко не все.
Цього разу розповідь детектива перервала Фібі. Вона про все здогадалася, як тільки Дарріл згадав про калюжу.
— Я припускаю, що ваші експерти вже встигли повідомити, що кількість витекло!’ крові є явно меншою, аніж міститься у тілі людини, так?
— Саме так, — підтвердив Дарріл.
З вуст Люсіль злетів тихий зойк обурення і жаху. Фібі заспокійливо стиснула її плече.
— Від чого померла жертва? — спиталася Пейдж. — Окрім втрати крові, звичайно ж.
Цього разу Дарріл поглянув прямо на Люсіль.
— Може, вам за краще піти, пані? — спитав він.
— Дякую, що спитали, детективе, — тихо, але твердо відповіла Люсіль. — Але я волію залишитися, хоча розумію і ціную вашу турботу. Ви такий чуйний! А тепер розкажіть нам, будь ласка, від чого загинула бідолашна жертва.
— Їй перерізали горло, — відповів Дарріл твердим і суворим голосом. — Буквально від вуха до вуха.
— Яка жахлива смерть! — мовила Люсіль. — Спаси, Господи, її душу!
— Так жертвою була жінка? — перепитала для певності Пайпер.
— І не просто жінка, — ствердно кивнув Дарріл. — Її звали Глорія Машуто і вона була чемпіоном Північної Каліфорнії з боксу в середній вазі серед жінок.
— Що і вкладається у схему, — завершила цю думку Пайпер. — Ця жінка була фізично сильною. — Вона схвильовано кивнула. — Піду складу список заклинань з відновлювання тіла, про необхідність якого ми вже не раз говорили. Скоро повернуся.
І хутко вийшла з кімнати.
— Після вашої розмови з Пайпер ми провели деякі дослідження, — пояснила Пейдж, коли Пайпер вийшла. — Вони підтвердили ваше припущення, що ці вбивства мають якесь ритуальне підґрунтя.
— А якщо конкретніше, — підхопила Фібі нить розмови, — то ми вважаємо, що найголовнішою причиною цих убивств є необхідність забезпечити, так би мовити, рушій для відновлювального заклинання.
Люсіль знову тихо зойкнула від обурення і жаху, наче враз збагнувши сенс сказаного Фібі.
— Біда в тому, — не вгавала Фібі, — що відновлювальних заклинань існує дуже багато. І вони різняться в деталях, які можуть мати вирішальне значення. Ми не спромоглися звузити їх кількість до одного потрібного нам. Ми зупинилися на п’яти. Але хоч як би жахливо це не звучало, останнє вбивство може дати нам ключ для остаточної відгадки.
— І це зможе ще на один крок наблизити нас до убивці, — закінчила Пейдж. — Принаймні теоретично.
— Відновлювальне заклинання… — луною відізвався Дарріл. — Але чи не означатиме це, що…
— Ну от, — голос Пайпер прорізався крізь голос детектива і вона хутко увійшла до кухні. — Гадаю, нарешті ми його маємо. — Знову присівши поруч із Пейдж, вона ляснула об стіл простеньким записничком у палітурці на спіралі. — Погляньте-но на заклинання номер чотири. Вони вже розповіли вам про ті п’ять заклинань, на яких ми зупинилися? — спитала вона Дарріла, схиляючись над записником.
— Еге ж, — підтвердив детектив кивком голови.
Фібі вхопила стілець і засунула його поміж стільцями, на яких сиділи Дарріл і Люсіль і підбадьорливо стиснула бібці руку. Усі мовчки уставилися на список, що його склала Пайпер. З дитячої кімнати долинали тихі звуки Ваятового «Моцарта для малюків».