— Якісь вони страшненькі, ці заклинання, — нарешті озвався Дарріл. — І химерні. Наприклад, чому це всі вони дуже схожі на якісь рецепти?
— То моя провина, — відразу пояснила Пайпер. — Просто я намагалася, щоб усе виглядало лаконічно і зрозуміло. Які частини тіла потрібні, у якій послідовності, можливі проміжні результати — якщо такі будуть — і, нарешті, — головна мета. Формат рецепта виявився тут найзручнішим.
— Гадаю, твоя правда, Пайпер, — озвалася Пейдж. — Я маю на увазі, стосовно номера чотири. Це — єдине заклинання, де… е-е-е… так би мовити, інгредієнти складаються докупи. І не тільки це. Вони розташовані в належному порядку.
— А подивіться ось сюди, — сказала Пейдж, тицьнувши пальцем у сторінку. — Ви тільки погляньте на кінцеву мету: вічне життя і вічна молодість. Не знаю, як думаєте ви, але я впевнена, що це дуже схоже на нашого «красеня». Він не тільки хоче повернути те, що, як йому здається, у нього вкрали, а ще й прагне компенсації.
— Але перш ніж це трапиться, — раптом озвалася Люсіль Маршалл, — йому знадобиться ще одна річ. Яка буде буквально вінцем його помсти: це серце його ворога. Гадаю, ми всі розуміємо, що це означає.
— Ні вашої матері, ні Міранди вже давно немає серед живих, — тихо підтвердила Фібі. — Що, на мою думку, підводить і Вільяма, і нас всіх до вкрай очевидного висновку.
— Це має бути моє серце, — просто і спокійно сказала Люсіль. — 3 тієї трійці серед живих лишилася тільки я. Вільяму для досягнення остаточного тріумфу, тобто для того, щоб помститися і забезпечити собі вічне життя, треба… — Люсіль схилилася над записником, наче поновлюючи в пам’яті прочитане, — треба вирізати моє серце і з’їсти його, поки воно ще битиметься.
Відірвавшись від записника, вона обвела серйозним поглядом усіх присутніх за столом.
— Не знаю, як ви, а я з усією відповідальністю заявляю: тільки через мій труп!
— Я хотів би до цього дещо додати, якщо можна, — озвався Дарріл.
— Звичайно ж, будь ласка, — відповіла Люсіль.
— Ну і мерзота ж цей Вільям!
Розділ 17
— Мені так не хочеться лишати вас, — сказала Фібі. — Якось негарно виходить.
— Облиште, Фібі, — заспокійливо відповіла їй Люсіль. Стоячи у вітальні Холівелл Менор, вона подала Фібі легку куртку, яку та дістала, аби їхати на роботу, і легенько нею тріпонула, наче заохочуючи вдягти.
Дарріл поїхав півгодини тому. У відділку поліції він розповість небагато з того, про що говорив з чаклунками, хоча й прихопив копію відновлювального заклинання. Його і так вважали на роботі диваком, який час від часу видобував дещо незвичну і навіть химерну інформацію, але він міг сказати, що відомості про заклинання віднайшов сам. Принаймні ця інформація підтвердить теорію про ритуальні вбивства, висунуту фахівцями з аналітичного відділу.
— Рано чи пізно тобі довелося б їхати на роботу, до того ж я залишаюся не сама, — продовжувала заспокоювати Люсіль.
— І то правда, — зауважила Пейдж. — 3 вами ж залишаємося ми. Пайпер буде вдома, а потім поїде до клубу. А ми з Ваятом лишатимемось тут увесь день, еге ж, мій пупсику? — І вона посміхнулася Ваяту, який бавився у протилежному кінці кімнати. — Він вивчатиме «Ейнштейна для малюків», а я тим часом займатимуся Донованом Хоуторном. І коли Фібі повернеться додому, сподіваюся, я розгадаю цю загадку.
— Та знаю, знаю, — погодилася Фібі. — До речі, я й не знала, що сьогодні Ваят вже береться за вивчення «Ейнштейна для малюків». Я і досі почуваюся відповідальною за вас, Люсіль. Це ж я вас сюди привезла.
— Ви так кажете, наче я якесь загублене кошеня, — зауважила Люсіль. — Повірте, не така вже я і безпорадна.
— Вибачте, — поквапилась виправдатися Фібі, — але річ у тім… річ у тім, що ми з сестрами обіцяли захистити вас. І саме тому я несу за вас персональну відповідальність і хочу бути поруч із вами.
— Ви й так багато зробили для мене, — сказала Люсіль, допомагаючи Фібі вдягнути курточку. — І навіть не здогадуєтеся, як високо я ціную вашу допомогу. Уже давно ніхто не приділяв мені так багато уваги, я давно не відчувала так багато сердечного тепла і доброти. І те, що ви всі виявили бажання… — Голос її затремтів.
— Виявляємо, — поправила її Пайпер.
— Дякую, моя люба, — сказала Люсіль. — Дуже дякую. І повірте мені, я дійсно хочу знаходитися у безпечному місці. Однак мене гризе ось яке питання: чи допомагає нам те, що ви надаєте мені безпечний притулок? Поза сумнівом, я — єдина, хто може витягнути Вільяма з його схованки. Зрештою, ви ж припускали можливість використати мене як приманку. Може настав час щось зробити в цьому плані, га?