— Люсіль, те, що зараз відбудеться, може здатися вам трохи дивним і незвичним, — звернулася до неї Пейдж. — Інколи краще заплющити очі — так буде легше.
— Якщо це дозволить убезпечити Ваята — я не заперечую! — відповіла Люсіль.
— Оті прекрасно, — гукнула Пейдж. — Гайда додому! — скомандувала вона.
Ураз пролився дощик сліпучих іскорок — і вона щезла, телепортувавшись разом із Люсіль і Ваятом.
У Джила Таунсенда від подиву аж щелепа відвисла.
— Ні! — люто загримів Вільям Ланкастер. Він зробив неймовірне зусилля, щоб підвестися з візка, але ноги не слухалися його. — Ми мусимо будь-що повернути її! Мусимо завершити заклинання!
— Усе гаразд, Вільяме. Я зараз все владнаю, — заспокоїв його Джил. — Не марнуй свої сили. Тобі не можна нервувати.
Він зиркнув на Пайпер і його очі перетворилися на вузькі щілини. Від невимушеного й дружнього Джила Таунсенда, яким вона його знала, і слід прохолов. Вона мовчки спостерігала, як Джил вправно і неспішно розстебнув свій рюкзак, що висів позаду Вільямового візка.
— Стережися, Фібі! — вигукнула Пайпер, попереджаючи сестру про небезпеку. — У нього ніж.
— І не простий ніж, — сказав Джил, — а жертовний. Атаме. Одна жертва вислизнула з наших рук, але я певен, що знаю, де знайти їй повноцінну заміну. Друг мого ворога є моїм ворогом. І це означає, що ти — гарна кандидатура.
Він зробив крок до Пайпер.
— Ну ви і виродки! — глузливо мовила Фібі. — Нічого не скажеш — справжні мужчини. — І вона почала повільно, але впевнено наближатися. — Що сталося, хлопче? Чи ти сміливий тільки з пенсіонерками та з тими, у кого зв’язані руки?
«Молодчага Фібі! — подумала Пайпер. — Якщо є сумніви, то бий на чоловіче я. Це — майже завжди найуразливіша точка».
— Одного разу я вже збила тебе з ніг, — вела далі Фібі. Вона підійшла іще ближче, на відстань, з якої міг дістати її своїм ударом Джил. Зачувши голос Фібі, Джил закляк на місці обличчям до Пайпер. Але очима стежив за кожним рухом Фібі.
— Давай поб’ємося об заклад, що я завалю тебе і вдруге!
Але Джил не поворухнувся. Пайпер майже чула, як несамовито гасають думки у його голові. Лише кілька кроків відділяли його від місця, де сиділа вона — абсолютно беззахисна. Але рушити до неї означало для Джила проігнорувати виклик, кинутий Фібі.
— То що — завалити тебе, хлопче? — перепитала Фібі так, наче прекрасно бачила ту шалену боротьбу в Джиловій голові. Їй необхідно було сказати щось таке, що вивело б його з рівноваги. — Ага, то ти хочеш, щоб я вдалася до образливих слів. Що ж, добре. Я не заперечую.
— Я знаю, чого ти намагаєшся досягти, — відповів Джил хрипким голосом. — Я тебе наскрізь бачу. Твоя задумка шита білими нитками. Вона не спрацює.
— Ах ти ж боягузе, заяча душа! — неквапливо і виразно мовила Фібі.
Заревівши від люті, Джил кинувся на неї, високо здійнявши ножа вгору. Тієї миті Фібі теж кинулася йому назустріч. Вона так швидко проскочила повз Джила, що його ніж рубонув повітря, а сам він втратив рівновагу і ледь не впав. Легко, як у гімнастичному залі, перекотившись через голову, Фібі скочила на ноги і різко обернулася. Стоячи обличчям одне до одного, двоє суперників почали тупцювати по колу.
— Почекай іще трохи, Пайпер, — раптом почула Пайпер біля свого вуха. — Зараз я вмить тебе звільню.
— О, коли б ти знала, як я тобі рада, — сказала Пайпер, краєм ока побачивши, як у серпанку вже звичних іскорок біля неї матеріалізувалася Пейдж. — До того ж уже вдруге. З Люсіль та Ваятом усе гаразд?
— Вони вдома — живі-здорові, — відповіла Пейдж. — Просто зараз, поки ми з тобою розмовляємо, Люсіль викликає поліцію. Про телепортацію вона — анічичирк! Ця дамочка таки має силу волі.
Пайпер відчула, як ослабли мотузки на її руках.
— Швидше! — поквапила вона Пейдж, не зводячи очей з двобою.
— Готово! — вигукнула Пейдж — і Джил знову кинувся на Фібі. Дівчина мала зреагувати на напад, але втрутився Вільям. Рвонувши у візку до Фібі, він примудрився збити її з ніг, а потім рушив прямо на Пайпер. З тріумфальним криком Джил скочив на Фібі й змахнув ножем.
Але в цю мить Пайпер вивільнила руки.
Джил і Вільям вмить завмерли. Жертовний ніж Джила зупинився в якихось дюймах від грудей Фібі.
— Красненько дякую, — сказала вона, обережно вилазячи з-під гострого леза і спинаючись на ноги. — От і подискутуємо тепер про роль часточки секунди у долі індивіда.
— Не варто, — сказала Пайпер. — Ми заздалегідь з тобою згодні.
— Хух! — з полегшенням зітхнула Пейдж. — І що ми тепер робитимемо?