— Гадаю, нам слід дати пану на ім’я «Торжество Духа над плоттю» самому спробувати власних ліків, — запропонувала Фібі.
— Я підтримую цю пропозицію, — сказала Пайпер.
— А чи можна здійснити часткове розблокування? — поцікавилася Пейдж.
Пайпер на якусь мить замислилася.
— Гадаю, можна. Тільки спочатку займемося корекцією і поєднанням думок.
— Гей, — запротестувала Фібі. — Я перша хотіла це сказати!
Пайпер посміхнулася.
— Однаково тобі робити заклинання. Це ж, в основному, твій двобій.
— Гаразд, — погодилася Фібі. Глибоко вдихнувши, вона простягла руки сестрам. Пайпер і Пейдж взялися за кожну і з’єднали свої. Так чаклунки утворили правильне коло — живе втілення поєднаної сили трьох.
— Зосередьмося на центрі кола, — мовила Фібі. — Уявіть, як всі наші думки зливаються в одну. Я уявляю собі кулю білого світла.
— Ага — як Глінда, добра відьма, — не проминула підколоти її Пейдж.
— Я не проти такого порівняння, — сказала Фібі. — Усі готові?
І вона почала промовляти заклинання:
Пайпер побачила, як перед нею в центрі кола почала утворюватися куля чистого білого світла, і відчула, як ця куля почала буквально по вінця заповнювати її розум. А ще вона відчула, що має здатність читати думки своїх сестер так само чітко й виразно, як і свої власні.
— Усе готово? — спитала Фібі.
— Усе, — підтвердила Пайпер.
Мало-помалу, від того, як кожна сестра задіювала свою волю, куля білого світла почала підніматися вгору. Спочатку вона зависла над їхніми головами, а потім попрямувала туди, де непорушно застиг Вільям Ланкастер, спійманий у часову пастку. Зависнувши на якийсь час над його головою, вона невдовзі почала опускатися. Тільки-но куля торкнулася голови Вільяма, Пайпер відпустила руку Фібі й одним швидким жестом розблокувала його. Роз’єднавши контакт з Фібі, Пайпер тим самим розірвала коло і на мить відчула, як світло в її голові потьмяніло. Потім сестри знову взялися за руки. Але цього разу вони утворили не коло, а лінію, ставши обличчями до Вільяма Ланкастера.
Відчувши у свій голові думки чаклунок, Вільям дико заволав. Його сильні руки безпорадно вхопилися за візок. Голова почала несамовито сіпатися з боку в бік.
— Ні! — дико заверещав він. — Я не зроблю цього! Ви не зможете мене здолати! Я і досі сильніший за вас!
Фібі знову почала декламувати:
Руки Вільяма нервово засіпалися. Він розгойдував своє тіло з боку в бік, а на руках, які мертвою хваткою тримали колеса візка, випнулися сухожилля. Потім він став повільно обертатися, хоча тіло його й досі було напнутим, наче вітрило. Раптом Вільям хрипко захекав — то він, нарешті, на собі відчув, що то є таке, коли думками однієї людини керує інша.
Повільно, але невблаганно Вільям пересувався кімнатою, доки під завислим ножем Джила не опинилися його груди, а не груди Фібі.
— Готові? — запитала Фібі.
— Готові, — відповіла Пайпер.
— Відпускаймо!
В одну мить сестри розірвали контакт, вивільнивши Вільяма з-під заклинання для контролю думок. Швидким плавним жестом Пайпер скинула руки і звільнила Джила з часової пастки. Його рух уперед спинити було неможливо. Атаме, жертовний ніж, швидко, як блискавка, майнув униз. Джил захитався і позадкував, з жахом прикипівши поглядом до руків’я, що стирчало з Вільямових грудей.
— Вільяме! — ледь мовив він, задихаючись. Упавши на коліна біля свого кумира і господаря, він заридав. — Прости мене! Що ж я накоїв!
— Спокій! — сказав Вільям через кілька секунд. Його очі заплющилися, але потім знову розплющилися. — Ти дав мені спокій. Я вдячний тобі за це.
Його повіки опустилися. І більше не підіймалися. Крізь звуки нестримних ридань Джила Пайпер почула завивання сирен.
— Спасибі, що прийшли, люба моя, — сказала Люсіль.
— Це вам спасибі, — відповіла Фібі. — Утім, нам слід було зустрітися.
— Я знала, що ви мне зрозумієте. Мені просто хотілося… хотілося зустрітися до від’їзду.
— Не треба нічого пояснювати, — відповіла Фібі. — Ходімо нагору?
— Безумовно! — погодилася Люсіль.