— Її вже немає. Її вже немає. Її не знайти. Вона втекла. Її не знайти. Не знайти. Пробую і пробую, а вона далеко втекла. Ви мені поможете? Ви поможете мені відшукати її? Ви поможете мені її знайти? Поможете знайти?
Рябушинська, як позбавлена кісток шматина, зісковзнула з млявої руки, перегнулася навпіл і безшумно впала на холодну підлогу. Очі її були заплющені, а вуста стулені.
Фабіан на неї і не глянув, коли Крович виводив його з кімнати.
Хлопці, вирощуйте велетенські гриби у підвалі![19]
Переклав Богдан Стасюк
Г'ю Фортнум прокинувся під звуки суботньої колотнечі і тепер лежав у ліжку із заплющеними очима, смакуючи все по черзі.
Унизу на сковорідці шкварчить грудинка, і Сінтія будить його не криками, а кулінарними витребеньками.
Через коридор Том і справді приймає душ.
А чий це-но голос в ранковому тремкому світлі вже ганить погоду, час і припливи? Пані Ґудбоді? Так. Саме ця велетка-християнка під шість футів заввишки, боса доглядачка вертограду, бабця-дієтодотримувальниця і вулична філософка.
Він підвівся, підняв ширму і подалі вихилився з вікна, аби краще розчути її крики:
— Ось вам! Нате, вдавіться! Зараз ми побачимо, хто кого! Ха!
— Доброї вам суботи, пані Ґудбоді!
Стара завмерла в хмарах отрути, якою вона поливала все навколо з велетенського розприскувача.
— Де там «доброї»! — обурилася вона у відповідь. — Тільки й ухоркаєшся з усіма цими паразитами!
— Хто в нас завівся цього разу? — поцікавився Фортнум.
— Тут кругом вуха, того не хотілось би мені про це волати, — вона підозріло озирнулася навсібіч, — але що б ви сказали, якби я вам заявила, ніби стою на першому рубежі оборони проти летючих тарілок?
— Та, власне, нічого такого, — обізвався Фортнум. — Хоча будь-якої пори року без ракет між нашими світами не обійшлося б.
— Але ж вони вже тут! — Вона завзято обприскувала траву під парканом: — Ось вам! Нате, вдавіться!
Чоловік пірнув назад у кімнату зі свіжого повітря, трохи розчарований подальшим розвитком подій здавалось би оптимістично розпочатого дня. Сердешна пані Ґудбоді. Раніше справжній оплот здорового глузду. А тепер? Невже це просто старість?
У двері подзвонили.
Він схопив свій халат і вже наполовину спустився сходами на перший поверх, коли почув голос:
— Спецдоставка. Фортнум?
У дверях Г'ю побачив Сінтію з бандеролькою в руках.
— Спецдоставка авіапоштою. Для твого сина.
Том багатоніжкою спустився по сходах.
— Ух-ти! Це ж має бути від «Новаторської оранжереї „Великий Байю“»!
— Чого б це я так радів через банальну посилку? — хмикнув Фортнум.
— Банальну?! — перезбуджений Том розірвав шпагат і паперову обгортку. — Ти взагалі читаєш матеріали на звороті «Популярної механіки»[20]? От вони і приїхали!
Усі поглянули всередину розпакованої бандерольки.
— Та хто ж це «вони»? — спитав Фортнум.
— «Диво-велетні гриби з „Лісової Галявини“» для підвального вирощування в домашніх умовах. Прибуток гарантовано!
— Ну, звісно, — гмикнув Фортнум. — Який же я дурний...
— Ось ці дрібні штучки? — примружилася Сінтія.
— «Нечувана швидкість росту, і вже за добу ви не повірите своїм очам, — по пам'яті цитував Том. — Посадіть їх у підвалі...»
Фортнум із дружиною перезирнулися.
— Що ж, — погодилася вона. — Краще вже це, ніж якісь там жаби чи зелені гадюки.
— Хто б сумнівався! — на бігу крикнув Том.
— Агов, Томе! — неголосно гукнув Фортнум.
Малий пригальмував на порозі підвалу.
— Наступного разу замовляй поштове відправлення четвертого класу. Теж доволі пристойне.
— Гадство, — погодився хлопець. — Певно, там хтось помилився і подумав, Що я з якоїсь багатої компанії. А то хто б інший міг собі замовити спецдоставку авіапоштою?
Грюкнули двері до підвалу.
Із замисленим виглядом Фортнум покрутив у руках шпагат і зрештою викинув його в сміттєве відро. Дорогою на кухню прочинив двері до підвалу і зазирнув усередину.
Том уже скоцюбився на колінах і маленькими садовими грабельками порпався у землі.
Поряд він почув тихеньке дихання дружини, яка теж заглядала в прохолодні сутінки внизу.
— Я сподіваюся, це справжні гриби. Не які-небудь же поганки?..
— Доброго тобі врожаю, землеробе! — розсміявся Фортнум.
Том зиркнув угору і помахав рукою.
У пречудовому гуморі Фортнум зачинив двері і, взявши попід руку дружину, прогулявся з нею до кухні.
Їдучи машиною до найближчого універмагу, побачив Роджера Вілліса, ротаріанця[21], як і сам Фортнум, учителя біології в старших класах місцевої школи, що енергійно махав йому рукою з тротуару.
Фортнум пригальмував, звернув до хідника і відчинив двері.
— Привіт, Роджере, тебе підкинути?
Вілліс не чекав повторного запрошення, а миттю застрибнув до салону і аж ляснув дверцятами за собою.
— Добре, що я тебе зустрів. Я вже кілька днів не можу наважитись і подзвонити тобі. З Божою поміччю побудеш моїм психіатром якісь п'ять хвилин, гаразд?
Зрушивши з місця, Фортнум певний час уважно й мовчки дивився на друга.
— З Божою поміччю побуду. Шквар!
— Давай так, ти веди собі, — почав був Вілліс, відкинувшись назад і вивчаючи свої нігті, — а я тобі щось розкажу. Зі світом коїться щось дивне.
— Мені здавалося, це його перманентний стан, — розсміявся Фортнум.
— Hi-ні-ні, я про інше... Відбувається щось таке химерне... невидиме, знаєш...
— Пані Ґудбоді, — промовив собі під носа Фортнум і зупинився.
— Пані Ґудбоді?
— Сьогодні вранці прочитала мені лекцію про летючі тарілки.
— Та ні, — Вілліс нервово закусив указівний палець. — Які там тарілки? По-моєму, ні краплинки не схоже. От скажи, наприклад, чим, на твою думку, є інтуїція?
— Ну, це усвідомлення та визнання чогось, що тривалий час бентежило твою підсвідомість. Але не думаю, що варто де-небудь цитувати таке аматорське визначення! — знову розсміявся Фортнум.
— Добре, добре! — розвернувся до нього Вілліс із просвітлілим обличчям. Він зручніше вмостився у сидінні. — Так воно і є! Речі накопичуються тривалий час, правда? Раз — і все як на долоні. Ти ж не усвідомлюєш процес того, як збирається в роті слина, коли тобі вже припекло сплюнути. Або от у тебе замурзані руки, але ти не помічав, як поступово вони бруднилися. Ти припадаєш пилюкою щодня, та чи звертаєш на це увагу? Та коли вже цей порох назбирається, не помітити його неможливо, і ти вже називаєш речі своїми іменами. Ось що таке інтуїція в моєму скромному розумінні. То якою ж такою «пилюкою» припадав був я? Пара метеорів у нічному небі? Витребеньки погоди вдосвіта? Не знаю. Певні кольори, запахи, рипіння стін будинку о третій ранку? Настовбурчені волосини на руках? Усе, що мені відомо, так це те, що ця бісова пилюка вже назбиралася. І дуже несподівано, мушу визнати.
— Так, — спантеличено відказав Фортнум, — але що ж саме ти знаєш?
— Мені страшно, — промовив Вілліс, дивлячись на свої руки, складені на колінах. — Мені не страшно. Потім мені знову страшно. Отак посеред білого дня. Ходив на медогляд. У мене ідеальне здоров'я. Жодних сімейних проблем. Джо — чудовий хлопчик, прекрасний син. Дороті? Дивовижна. Поруч із нею я не боюся ні старості, ні смерті.
— Щасливчик.
— Як виявилося, не дуже. Я страшенно боюся за себе, за сім'ю, навіть зараз за тебе.
— За мене? — здивувався Фортнум.
Вони припаркувалися неподалік пустиря поруч із універмагом. На якусь мить запанувала гробова тиша. Фортнум мовчки дивився на свого друга, від чийого голосу його раптом пройняв холодок.
— Та за всіх. За твоїх друзів, за своїх, за друзів наших друзів, за все, що не бачу. Ідіотизм, еге ж?
19
Оповідання «Хлопці, вирощуйте велетенські гриби у підвалі!» («Boys! Raise Giant Mushrooms in Your Cellar!»), що належить фантастичному піджанру «вторгнення з космосу», фактично з'явилося як результат глибокої літературної обробки оригінального сценарію серії «Special Delivery» [Спецдоставка] для телесеріалу каналу Сі-бі-ес «Альфред Гічкок представляє» (Alfred Hitchcock Presents), що вийшла в ефір у листопаді 1959 р. Саме оповідання вперше було надруковане в бульварному фантастичному журналі «Ґелаксі» (Galaxy) у жовтні 1962 р. Входило до збірок «S Is for Space» [К — означає «космос»] (1966), ретро-елективної антології «Classic Stories 2» [Класичні оповідання 2] (під заголовком «Соте Into Му Cellar» / «Спустіться в мій підвал»), а також у класичній редакції — до збірників «The Machineries of Joy» [Машинерія радості] (1964), «То Sing Strange Songs» [Співати дивних пісень] (1979), «The Stories of Ray Bradbury» [Оповідання Рея Бребері] (1980) і «А Medicine for Melancholy and Other Stories» [Медикаменти від меланхолії та інші оповідання] (1998). Публікувалося у міжавторських антологіях «17 X Infinity» [17 X безкінечність] (1963, редактор — Ґрофф Конклін), «The Seventh Galaxy Reader» [Сьомий альманах журналу «Ґелаксі»] (1964, редактор — Фредерік Пол), «Nightmare Garden» [Кошмарний сад] (1976, редактор — Вік Ґідалія), «Bruce Coville's Book of Spine Tinglers II» [Книга страшилок від Брюса Ковілла — 2] (1997, редактор — Брюс Ковілл) і «Dangerous Vegetables» [Небезпечні овочі] (1998).
Оповідання було повторно адаптоване для телеекрана («Кіно від Рея Бредбері» [Ray Bradbury Theater], 1989) та коміксів (1992).
Українською перекладено вперше.
20
«Популярна механіка», точніше «Поп'юлар мекенікс» — відомий американський науково-популярний журнал, що був заснований видавцем та редактором Генрі Віндсором (1859-1924) в Чікаґо у 1902 р. і досі виходить в США, а також дев'яти національних варіантах, включно з російським «Популярная механика» (з 2002 р.), присутнім на українському ринку.
21
Ротаріанець — член т. зв. Ротарі-клубу (офіційно — товариство «Ротарі інтернешнл» /