Такий самий принцип працює з промовами будь-якого обсягу. Я наведу вам приклад з власного життя. Уявіть, що мені сказали представити себе за дві хвилини. Ось перший варіант:
«Хоча я британець, але народився у Пакистані — мій батько був місіонером і хірургом-офтальмологом, тому мої ранні роки пройшли в Індії та Афганістані. У тринадцять років мене відправили до школи-пансіону в Англії, а потім я вступив до Оксфорду на спеціальність «Філософія, політика та економіка». Кар’єру починав як журналіст місцевої газети в Уельсі, а згодом переїхав на Сейшели, де вів передачу на піратському радіо про світові новини.
Я повернувся до Британії в середині восьмидесятих і одразу закохався в комп’ютери, тому й започаткував низку журналів з цієї теми. Це був неймовірний досвід, і сім років моя компанія зростала. Я продав її, переїхав до США і почав з нуля.
Уже 2000 року мій бізнес зріс до 2000 підлеглих і 150 журналів і сайтів. Але економічна «бульбашка» луснула, і це майже знищило компанію. Та й кому потрібні журнали, якщо є інтернет? Наприкінці 2001-го я залишив цей бізнес.
На щастя, я вклав гроші у некомерційний фонд, а потім їх витратив на придбання TED — на той час щорічної конференції в Каліфорнії. Відтоді це стало пристрастю мого життя».
І другий варіант:
«Уявіть себе в гуртожитку Оксфордського університету 1977 року. Двері в кімнату відчиняються, і спершу вам здається, наче нікого нема...
Чекайте-но. У кутку, вп’явшись поглядом у стелю, хтось лежить на підлозі. Лежить так уже півтори години. Це я. Двадцятирічний я. Думаю. Напружено. Я намагаюся — будь ласка, не смійтеся! — вирішити проблему внутрішньої свободи. «Те складне питання, над яким понад два тисячоліття ламали голови філософи світу?» — спитаєте ви. Так, це воно.
Якщо дивитися об’єктивно, цей хлопчина може здатися пихатим і соціально неактивним відлюдником в рожевих окулярах, який віддає перевагу ідеям, а не людям.
Мені ж здається, що я — мрійник. Мене завжди захоплювала сила ідей. І я певен, що цей внутрішній потяг допоміг мені пережити навчання в Індії та Англії, далеко від батьків-місіонерів, і дав наснагу збудувати власну медіакомпанію. Саме цей мрійник так глибоко закохався у TED.
Нещодавно я задумався про революцію у публічних виступах та її наслідки...»
Тож який варіант описує мене краще? У першому, безперечно, більше фактів — це буквально моє життя в короткому викладі. Автобіографія за дві хвилини. Другий варіант зосереджений на конкретному періоді мого життя. І, коли я випробовую обидва варіанти, всі як один називають другий більш цікавим і містким.
Погодьтеся, ліміт часу неважливий — це може бути дві хвилини, вісімнадцять або ціла година. Ви маєте охопити лише те, куди встигнете зануритися достатньо глибоко. Тоді ваші слова звучатимуть переконливо.
І ось на цьому етапі вас врятує наскрізна тема. З її допомогою ви відфільтруєте усю непотрібну інформацію. Коли я проводив експеримент із біографією, то подумав: «В який аспект мого життя варто зануритися глибше?» Я зупинився на «мрійнику» і, викресливши інші періоди життя, зміг побудувати другу історію навколо навчання в Оксфорді. Якби я обрав «підприємця», «ботана» чи «душу світу», то зробив би інші правки.
Тож наскрізна тема потребує ідеї, яку можна ефективно розкрити у відведений час, а вже після цього розробити структуру, щоб кожен елемент промови відповідав цій ідеї.
Від наскрізної теми до структури
Зупинімося детальніше на структурі. Це важливо. Залежно від наскрізної теми промови мають будуватися за різними принципами. Можна почати із вступу до проблеми, проілюструвавши його влучним прикладом. Далі можна розглянути спроби розв’язати цю проблему і навести два приклади повного провалу. Перейдіть до власного рішення, спираючись на нові незаперечні докази, і завершіть промову трьома можливими наслідками вашого відкриття.
Зобразіть структуру промови у вигляді дерева. Стовбур — це наскрізна тема, а вже від неї відходять гілки, кожна з яких розширює оповідь: ось той пагін внизу — як все починалося, два трохи вище — приклади невдач, ще один — ваше вирішення проблеми з новими доказами, а три у кроні — майбутні наслідки.