Выбрать главу

Подивіться промову Пем. Чи виглядає вона завченою? Ні. Усе досить природно.

Актор дубляжу і спікер TED Райвз погоджується з її порадою:

«Коли я маю час, щоб вивчити промову, я вчу її збіса ретельно. Вчу доти, доки вона не зазвучить як пісня. Я перетворююся на оркестр. Проговорюю промову швидко і повільно, співуче і гучно, байдуже і палко. Я повторюю її, поки не почну виступати, а не просто згадувати. Взагалі виключаю можливість згадування. Зазвичай цей ритуал починається в кімнаті готелю за ніч або дві до виступу. Я вмикаю телевізор — якесь ток-шоу — і ставлю його гучніше, ніж зазвичай, щоб створити максимальні перешкоди. Тоді я (без жартів) стаю на одну ногу перед дзеркалом і розмовляю зі своїм відображенням. Тільки-но зникає усмішка, починаю знову. Втрачаю рівновагу — починаю знову. Якщо я переживу так увесь виступ, то на сцені не забуду жодного слова, а усмішка буде невимушеною».

Якщо ви часто користуєтеся транспортом, запишіть промову (наприклад, на диктофон телефону) і негучно програвайте її, доки не почнете подумки випереджати запис. Потім ввімкніть запис на більшій швидкості (ця функція є в багатьох телефонах). Одна з найкращих викладачів сценічного мовлення Джина Барнетт вважає, що треба вміти розповісти усю промову вдвічі швидше за потрібне. Якщо ви легко впораєтеся з цим, то виступ на нормальній швидкості пройде автоматично, що дасть вам змогу на 100 % сфокусуватися на змісті. У Джини також є прекрасний прийом для запам’ятовування промови:

«Я кажу людям: “Тренуваннями ви не досягнете досконалості. Але завдяки тренуванням ви досягнете прийнятного рівня. Якщо ви знаєте промову як свої п’ять пальців, то можете дозволити собі ГРАТИ на сцені”».

Ось у чому секрет. Не думайте, що маєте просто механічно відтворити промову. Проживіть її. Станьте нею. Ваша єдина мета — дійти до межі, коли вже не треба витрачати час на пригадування. І ви можете палко звернутися до аудиторії. Переконайте глядачів, що ви промовляєте ці слова вперше.

Це можна зробити. Не кожна нагода виправдовує такі затрати часу, але деякі заходи того варті.

Також при вивченні промови постає важливе запитання: яким стилем ви будете послуговуватися? Розмовним чи літературним? Адже мова, якою ми розмовляємо в побуті, відрізняється від літературної. Більше однозначності, менше метафор.

Викладачі сценічного мовлення одностайно рекомендують розмовний. Той, який іде спонтанно, від щирого серця. Це ж, власне, промова, а не лист. Мартін Лютер Кінг не казав: «І розповім я вам сьогодні про те, яким яскравим і щасливим уявляється мені наше майбутнє». Він просто сказав: «У мене є мрія».

Професор Гарварду Ден Гілберт радить студентам спочатку записати свою промову на диктофон, а вже потім за цим аудіо зафіксувати на папері й удосконалювати. Чому? «Тому що на письмі люди звикли користуватися словами, фразами і структурами речень, які б ніколи не використали в повсякденній мові. Тож коли ви починаєте з написаного тексту і адаптуєте його під виступ, то фактично намагаєтеся переробити одну форму спілкування на іншу. Ставлю на те, що ваші експерименти проваляться».

Багато спікерів теж переконані, що найкращий спосіб «написати» промову — проговорити її вголос кілька разів. Але не варто робити з цього догму. Деякі письменники виступають вишуканою літературною мовою, і саме вона становить суть їхньої промови.

Подивіться на частину незабутньої промови Ендрю Соломона на TED в 2014 році:

«Ми не шукаємо болісного досвіду, який би спопелив нашу індивідуальність — ми шукаємо індивідуальність, йдучи за болісним досвідом. Нам нестерпні безцільні муки, але ми можемо витерпіти невимовні страждання, якщо віримо у їх високу мету. Спокій не залишає у нашій душі такого глибокого відбитку, як боротьба. Без радощів життя ми залишилися б собою, але навряд чи ми були б собою без нещасть, які штовхають нас на пошук сенсу існування».

Як бачите, Соломон — неймовірний письменник. Такий стиль радше подибаєш у книжці чи журналі, але не у невимушеній розмові старих друзів у барі. Річ у поетичності деяких слів, як-от «спопелити» чи «невимовний». Це літературна мова — і саме такою вона мала бути. Ендрю Соломон читав з папірця, але сила поетичної мови змусила нас довіритися йому. Ми хотіли, щоб ця промова була написана заздалегідь. (До речі, Ендрю сказав мені, що він так само спілкується і з друзями в барі. От би хоч одним оком подивитися).

Такі промови можна читати. Можливо, їх навіть треба читати. Але якщо ви обрали цей шлях, зробіть глядачам послугу: знайте текст. Байдуже, наскільки ви майстерний письменник — аудиторія має повірити: те, що ви читаєте, ви відчуваєте саме зараз. Вкладайте почуття в кожне речення. Якомога частіше підіймайте погляд, щоб зустрітися з глядачами очима. А якщо хочете справити незабутнє враження наприкінці промови, зупиніться на останній сторінці. Відкладіть аркуші з текстом, зробіть крок від кафедри, підійдіть до краю сцени і зверніться до глядачів від щирого серця.