Ридання душили Зіну Карпівну, сльози текли ручаями, змиваючи з душі усе зайве, дріб’язкове, не суттєве. Забувала образа на брата за ті копійки, що кинув їй, як жебрачці, а чужі люди перебрехали — «те, що від пам’ятника лишиться», на долю, на життя і голову сільради, що теж стояв у президії, але з таким урочистим лицем, наче й не він…
— Мамо, ви що?! Знайшли час плакати! Он вже мітинг відкривають, — шикнула на Зіну Карпівну дочка і Зіна Карпівна вдавилась плачем, як жайвір зерниною, і перетворилась ураз на слух. І добре зробила, бо тої ж миті ведучий мітингу запросив її разом із представниками влади і жертв репресій відкрити пам’ятник. І вона зійшла разом з усіма, і шарпнула разом з усіма за мотузок і біле простирадло плавно опустилось на землю, сонце на небі зблиснуло і осяяло тоненьку юну жіночку, яка, прихиливши однією рукою до серця дитинку, другою захищала її від світу. Народ на майдані ахнув, зааплодував, закричав, замахав прапорами. Хор, що квітував біля монумента яскравими вінками і вишиванками, заспівав призабуту «Червону калину», а Зіна Карпівна заплакала, бо побачила в тій жінці — маму, а в дитинці.
Відкривав урочистості представник обласної влади, але невідомо з якої партії, бо вже дуже обтічною була його промова: ні вашим, ні нашим. Зіна Карпівна, можливо, й не звернула б на те уваги, якби не почали пошепки обурюватися жертви репресій. Але інші члени президії їм пошепки стали пояснювати, нібито він спеціально такий толерантний, щоб непримиренні сили не почали битися, і не зіпсували урочисту подію. Але ті не вгавали, вже обурюючись тим, що пам’ятник жертвам більшовицького режиму поставили поряд з пам’ятником того, хто його організовував, — Леніна. Хтось із владців пошепки пояснив, що хотіли монумент поставити на місці Леніна, але комуністи не дали, ночували під ним, тому, щоб не зачіпатися із цими старими людьми, і вирішили поставити монумент навпроти, хай молодь бачить і знає, хто є хто!
Тим часом головний доповідач зворушливо розповідав про трагічну долю і велику душу Станіслава Мартиненка — Стіва Мартіна, згадав його репресовану родину, представив усім сестру Зінаїду Карпівну з дочкою і внуком, і закінчив свій виступ закликом до порозуміння і примирення, і побажанням, щоб страшні уроки історії ніколи більше не повторилися на нашій землі. Оскільки ж заклик був розумний, то й жертви репресій, попервах налаштовані на гнівний осуд більшовицького режиму і присутніх на площі його слуг, у своїх виступах переважно згадували страшні картини геноцидів, власну боротьбу з комунізмом, тяжкі роки ув’язнення в тюрмах і таборах, та дякували долі, що дожили до незалежності і свободи. Втирали сльози і верталися у свій почесний стрій. Протест комуністів теж був про людське око — махнули кілька разів своїми алими флагами, але не покидали свій дозор, мабуть, боялися, щоб народ не кинувся їхнього вождя валити.
«Щось зів’яли юні ленінці, видно, тиск підскочив», — незлобливо усміхнулась сама до себе Зіна Карпівна, відчуваючи, як у самої голова крутиться від різкої зміни погоди. А воно й справді, як на замовлення, важкий осінній туман почав розсотуватись, а суцільні брудно-сірі, мов зіпріле сукно, хмари на майданом — розповзатися на клапті, обіцяючи гарну днину.
Люди на майдані, помітивши це природне чудо, загомоніли-загули, подивляючись здивовано на небо. Почесна президія на помості теж благоговійно звела угору очі. Коли ж кілька священиків, видно було, що з різних конфесій, освятили пам’ятник, а представники влади, громадськості і жертв репресій поклали до його підніжжя вінки та квіти, й зовсім розпогодилось.
— Мамо, це ваш брат вас вітає, — шепнула Зіні Карпівні повеселіла дочка.
На цьому урочистості закінчились. Влада сіла у свої машини і кудись поїхала, жертви репресій пішли в народ, що поволі почав розходитись, але багато приставало до хору, співаючи разом з ним українських пісень, та запрошуючи жестами та усмішками Зіну Карпівну до гурту. Зіна Карпівна не проти була й підійти, але тут обступили її журналісти, стали брати інтерв’ю і записувати на телекамери. Питали про брата, чи пам’ятає його, чи сама була жертвою режиму і пережила голодомор та інші репресії.