Там будем княжити – його ВладикиУ найсолодших пестощах у парі».Сказавши, з пояса зняла фатальнийКлюч – горя нашого сумне знаряддя —І подалась до брам, зміїнохвоста.Там велетенську підняла заслону,Що лиш Гріховності одній приступна,І вставила багатозубий ключІ, повернувши в отворі, знялаУсі крицеві защіпки й запори.Відтак зі скреготом, скрипінням, хрускомТа грюкотом громоподібним брамиВідкрились, і луни надривний крикСконав – Гріховність відчинила брамиІ знову зачинити їх не зможе.Широко на вихід; ціле військоНа конях, з колісницями могло бУраз проїхати крізь нього вільно…У вихід полум’я червоне й димЗа межі Пекла вирвались. А тамБезмежна неозора глибочінь,Немов одвічний сивий Океан,Буруниться без контурів і форм,Не знавши міри простору і часу.Там-бо прадавня Ніч і древній Хаос —Батьки не створеної ще ПриродиВ Анархії розвихреній царять.Там, наче лицарі непримиренні,Стикаються в суперництві і чварах.Жарке й холодне, мокре і сухе;І з кожним міріади вояків —Первинних атомів під прапорамиСвоїх панів: ті – лагідні, ті – гострі,Ті – легко збройні, ті – тяжкі. Їх безліч,Немов піщин в пустелях африканських,Що їх підхоплюють вітри навальніВ свої походи. Той, у кого більше,На мить стає звитяжцем. СудіяНад ними – Хаос. Суд його неправийСтоїть на тому, що сприяє чварам,А Хаосу пильнує ВипадковістьТа править геть усім. Туди, в бездоннуУтробу, що породжує світиІ стане їх могилою колись,Де ще нема повітря, ні вогню,Ні суші, ні морів – є лиш вагітністьНапруженої суміші, що ждеТворцевого наказу піраньям тьми:«Формуйтесь! Станьте світлом!» – в ту безоднюДивився з краю Пекла СатанаІ важився на мандри в Невідоме,Безкрає, клекотливе та ревуче —Якщо ми порівняємо великеЗ малим – немов Беллона, що штурмуєМіста, аби з лиця Землі їх стерти;Чи як розколота небесна твердь;Або коли збунтовані стихіїЗламають вісь Земну й Планета нашаСпіткнеться… і впаде. А СатанаШироким помахом гігантських крилОд Пекла відірвавсь і в хмарі димуПовис; а потім вище, вище й вищеНа хмарі, ніби у сідлі, помчавБезстрашно. Вмить розвіялася хмара —Розверзлась абсолютна порожнеча,І – крила без опори – проваливсяНа сотні тисяч гін і так би падавЩе й дотепер, коли б то випадковоПід ним не вибухла зустрічна хмара,Наповнена селітрою й вогнем,І кинуло його ще вище вгору.А потім вибух згас в драговиніГігантській – ані море, ані суша, —Неначе в Лівії затока Сиртис.Відтіль загрузлий Демон вибиравсяТа веслував руками – мов Грифон,Що у північних болотистих пущахПустошить селища Аримаспійців,Котрі у нього викрали скарби.Так недоступний Сатана долаєСтрімке й грузьке, твердінь і порожнечу.Він тоне І пливе, повзе й бреде,Пірнає головою, б’є крилом,Спинається на ноги, ранить рукиІ, розпростерши крила, знов летить.Нарешті чує вереск і гармидер,Що нароста оглушливо з Безодні,Й туди скеровує безстрашно путь,Надіючись знайти Царя чи ДухаНестворених світів, що там витає,І розпитати: де ж границю тьмиТоркає світле? Перед СатаноюПостав високий Трон. На ньому – Хаос.Над ним – широке темряви шатро,Повисле над Безоднею, а поруч —Огорнута у чорні шати Ніч,Дружина Хаоса, речей прамати;А з ними почет: Оркус і Гадес,І той, чиє ім’я наводить жах, —Демогоргон; за ним – страшні Чутки,Непевна Випадковість та БезладдяЙ різноголосі верескливі Чвари.Вітав їх так одважний Сатана:«Владики й Бої Хаосу і Ночі!Мене в Безодню вашу споконвічнуПривів не намір вивідати тайниДержави вашої чи похитнутиЇї єство. Я – тільки подорожнійСамотній, що мандрує крізь похмуріПустелі царства вашого до світла;Без супроводу певного шукаюТого, де царства вашого границіСтикаються з просторами Небес.Чи в ті краї, де Цар Небес недавноЗабрав у вас частину володінь,Коли покажете – ми лад йогоПовалимо, й належні вам просториПовернуться до владарів законних.Я з тим сюди прибув. Хай прапор НочіОдвічної возвиситься там знову:Для вас – возз’єднання, для мене – мста».На те заїкуватий древній Хаос,З обличчям перекошеним Анарх:«Тебе, заблуканий до нас чужинцю,Я впізнаю. Се ти – могутній Ангел,Що у війні проти Царя НебесЗазнав поразки. Бачили ми й чули,Як стрімголов крізь злякану БезоднюПровалювалося велике військо,Розгромлене і прокляте; над нимПовідчинялися Небесні БрамиІ гнались міліони переможцівУслід. Поблизу наших рубежівОтаборившись, я оберігаюМоє шматоване у чварах царствоЙ царицю Ніч. Із наших володіньЧастину перетворено на Пекло.А з другої створили Небо й ЗемлюІ збудували Всесвіт. До НебесНад нашою державою вгоріТой Світ Новий на золотім цепуПочеплено неподалік од брам,Відкіль твої когорти відступали.Прорвись туди, і хай тобі щастить!Зруйноване у них – то наша здобич».Дорогу вказано. Враз СатанаПірамідально вибухнув огнемІ в товчище воюючих стихій,У вивихнуті, збурені просториУперто вкручувався далі й даліКрізь небезпеки і загрози більші,Ніж давнім Аргонавтам був Босфор,Чи Сцилла і Харибда – Одіссею.Напруженим зусиллям і трудомВторовував він шлях, що незабаромСмерть і Гріховність вслід за Сатаною(Коли Адам і Єва согрішили)Вмить вимостили рівно і широкоІз дозволу Небес. Той шлях повисНад Хаосом пониклим і над НочіПонурою безоднею – від ПеклаДо Всесвіту ще не твердих окраїн,І легко по шляху туди й назадЗлі духи – людям на покаруІ на спокусу тим, кому ТворецьВідмовив ласки. Перед СатаноюУ далині замріли промінці,Котрі, пробившись од небесних веж,Сягали лона Ночі й розбудилиСвітанок, де початок свій береПрирода й відступає древній Хаос.Влягалися розбурхані стихії,І ревище вщухало. Під крильмиУ Сатани легка приємна пружністьСприяла летові. Ген попередуРозвиднювалося… Мов корабельЗ далеких мандрів штормами прибитий3 вітрилами пошарпаними в дрантяПричалює у заповітну Гавань,Так Сатана в простори піднебессяЗлітав, радіючи, що вдалиніВсе більшали небесні Емпіреї —Величні, квадратові чи округлі,3 опаловими баштами у сяйвіСапфіровім – його домівка давня.Від них на золотому ланцюгуЗвисав Усесвіт наш, неначе зіркаМала при Місяці уповні. Сюди,Обтяжений помітливістю й злом,В проклятий час Дух проклятий летів.