Не вмруть вони – то справедливість вмре.А ні – хай за Людей з власної воліНа себе хтось візьме жорстку розплату:Хай Праведник смерть прийме, смерть – за смерть.Небесні! Де знайти таку любов?І хто піде на смерть, аби спастиЛюдей від кари за смертельний гріх?Хто, правий, стане винних рятувати?»Спитав, та відповіді не почув.Хор ангелів замовк і занімів,І Небеса притихли. Не знайшлосьНікого, щоб постоять за Людей,За грішних заплатить жахливий викупСвоїм життям… Пропав би людський рід,Рокований суворим БожествомНа Смерть і Пекло, якби-то Божий СинВід повноти небесної любовиСвоє не мовив найдорожче слово:«Ти, Отче, обіцяєш людям ласку.То хай же найкрилатіша з усіхТвоїх благовістителів, вонаЗнайде дорогу до Людей, нежданна,І стане найдорожчою тоді,Коли їм, занепалим у гріхах,Не буде відкіля просить підмоги.Тоді Людиною Я стану. Сам.Лишивши Отче Лоно, прийму СмертьВдоволено. Нехай тоді на менеВпаде Твій гнів. Хай Розпаду косаМене гвалтовно скрутить – не назавше,Бо маю Я в Тобі непогасимеЖиття. Тож Смерть візьме у мене тліннеЛюдське – як Викуп. Непорочну ж ДушуНе годен Розпад заторкнуть. О, ні!З могили Я постану в Отчій Славі,Навік зламавши те смертельне жало,Її сим покалічу Розпад – він одступить.Тоді здолаю Пекло й Сили ТьмиПоволочу, закуті у кайдани.Поглянувши з Небес, Ти усміхнешся,Коли пощезнуть Наші ворогиЙ останній межи ними – Розпад-Смерть,Чиє трухляччя Я жбурну в могилу.По тому в урочистім сонмі душВрятованих вернусь на НебесаІ по розлуці довгій знов побачуЛице Твоє уже без тіні гніву,А повне благодаті примиренняІ світлих радощів на віки вічні».По сих словах Господній Син умовк.Його мовчання, сповнене любовиДо смертної Людини, промовлялоДо Бога, упокорено ждучиВ самопожертві лагідній веліньВеликого Творця. В зачудуванніЗатамували подих Небеса,утаємничувані в незбагненне,Коли у відповідь Всевишній мовив:«О, Примирителю Землі й Небес,Вселюдства Спасе і Моя Розрадо!Ти добре знаєш, Сину: Я люблюусі Мої творіння і найбільшеОстанніми сотворених Людей.Як задля них Себе від Мого лонаІ від правиці Отчої відлучиш,Щоб рятувать їх занепапий рід, —Тебе на час я втрачу. Ти зіллєшсяЗ їх кволою природою і станеш,Як всі земно народжені, земним.У лоні Діви чистої зачатий,Один із тьми Адамових нащадків,Главою станеш ти нового людства.Бо як через Адама всім загибель,Так через Тебе буде їм спасіння,Як од нового кореня. НемаРятунку іншого. Адам паде,Й вина його впаде на всіх нащадків.А беручи вину на Себе їхню,Очистиш тих між ними, хто зречетьсяСвоїх і праведних, і грішних ділІ житиме оновленим життям,Вкорінений в Тобі. В тім – вища Правда.Врятуєш їхній рід Син Людський вмре,Осуджений людьми; тоді воскресне;Воскресши – підійматиме Братів.Отак любов Небесна подолаєНенависть Пекла. Бо віддавшись смерті,Любов сповна тяжкий оплатить викупЗа все, що легко так ненависть нищитьІ знищить там, де люди не приймутьУ вільнім виборі Божої ласки.Твоя ж Божественність не потьмяніє,Не знидіє в слабкій людській природі,Бо Ти, з Престолу вічного блаженстваУ величі своєї добротиСпускаючись, щоб їхній Світ спасти, —Засяєш над Господніми синами,Потьмаривши Преславних і ВеличнихЛюбов’ю, що цінується над славуІ велич. Опустившись до людей,Ти їх підноситимеш у СобіДо Нашого найвищого Престолу.Ти – Бог і чоловік; Мій Син і людський, —Царем усезагальним наречешся,Владикою всього. Тоді зрівняюНебесні ранги, і Тобі одномуПоклоняться усі на НебесахІ на Землі, і нижче, в катакомбахПекельних. А коли настане час,І Ти у Божій славі із НебесЗійдеш в зірчасте небо і накажешАрхангелам, аби сурмили вістьПро Страшний Суд; і гуки сурм зберутьУсіх живих людей з усіх країв.Услід за ними встануть всі померлі —Тьми поколінь із тьми тисячоліть,Розбуджені громами сурм на Суд.