Примітки й пояснення можуть поглибити, увиразнити чи розширити естетичне сприйняття, якщо воно є; з другого боку, вони його розпорошують, отже, послаблюють. Можна читати, й не поглядаючи в примітки, поки натрапляєш на щось незрозуміле. Найкраще б сприйняти двічі: з примітками і без них – побажання, на жаль, надмірне в умовах сучасного цейтноту. Зрештою, ті примітки обтяжують лише початок «Утраченого раю». Для інших книг потреба у поясненнях набагато менша.
І останнє. Разом з перекладом, мабуть, уперше пропонується для фотографічної публікації виразний барельєфний портрет Джона Мілтона, викарбуваний в обрамленні барокового орнаменту на декоративному бронзовому тарелі майже півметрового діаметра. Цей старовинний таріль, напевно, має цікаву і, поки що, загадкову історію, котра, – судячи з великих цифр, що врівноважують на тарелі написання MILTON, могла початись іще в 1648 році. Тоді Мілтон відзначав своє 40-річчя і вирішив повністю віддатись революції, занехаявши інші заняття. У тому ж році революційна армія англійського парламенту остаточно розгромила королівське військо і полонила короля. Тоді ж, охоплена визвольною війною Україна, урочисто вітала переможні війська Хмельницького в Києві.
…Великий бронзовий таріль з портретом Мілтона десь метався у вихрах війн, революцій та експропріацій, тихенько котився стежинами фамільних спадкувань і, кінець кінцем, став одним із стимулів перекладання «Утраченого раю» українською мовою.
Олександр Жомнір, м. Ніжин
КНИГА ПЕРША
Книга Перша подає, коротко на початку, весь сюжет: непокору Чоловіка та як він через це втрачає Рай, де його був поселив Бог; потім заторкує первісну причину падіння Людини – Змія, а чи, радше, Сатану в зміїній подобі: цей-бо, повставши супроти Бога й переманивши на свій бік чимало ангельських легіонів, був, волею Господа, вигнаний з Небес і скинутий у найглибшу Прірву. Переповівши цю подію, поема хутко переходить у самісіньку гущу відступників, показуючи Сатану з його прибічниками вже повергнутими у Пекло – але не в Центр (адже тут можна припустити, ніби небеса й землю ще не створено, а тому, звісно, цю останню ще й не проклято), але в закуток щонайтемнішої пітьми, яку найдоречніш буде назвати Хаосом: отут Сатана, лежачи зі своїм воїнством на поверхні палаючого озера, приголомшений, ошелешений громом-блискавицею, за якийсь час оговтується від свого сум’яття і прикликає до себе того, хто, найближчий до нього за званням і достоїнством, лежав поруч; вони радяться, як їм бути після того їхнього злощасного падіння. Сатана будить усі свої воїнства, що також доти лежали, як і він сам, приголомшені. Вони підводяться, шикуються в бойові лави, лунають імена головних їхніх ватажків, а ті ж імена відповідні ідолам, що згодом стануть відомі в Ханаані й довколишніх краях. Сатана звертається до свого сукупного воїнства з промовою, втішаючи його словами надії на відвоювання Небес, але насамкінець звіщає їх про новий світ та про таку нову істоту, яку треба створити, відповідно до стародавнього небесного пророцтва чи то звіту. Думка багатьох старожитніх Отців була така, що саме заради цього видимого створіння й заіснували попередньо Ангели. Сатана скликає загальну раду, аби з’ясувати суть того пророцтва й вирішити, як із ним бути. Його спільники тут-таки й пробують це зробити. Стовпотворіння: зненацька вибудований осідок Сатани зводиться із самого Дна; там засіли, зібравшись на свою раду, пекельні Старшини.