Ставали атеїстами й левіти,Ще й у церквах чинили гвалт і блуд.Беліал – в палатах королівських, в місті,В гармидері гордині й суєти,Де поночі здіймають буйний бешкетЙого непогамовані сини,Бубняві од нахабства і вина.Згадаймо ніч на вулицях СодомаІ ще одну, у Гіві, – коли дверіГостинні розчахнувши, любу жінкуМуж виштовхнув на ігрище блудягам,Щоб одвернути паскудніший блуд…Такі-то духи злі найбільш славетні.Всіх знаменитих тут не перелічиш,Як-от богів Іонії – рожденнихНемовбито од Неба і Землі.Ті в міфах славляться. Найперш Титан,Що мав дітей шість тисяч; та Сатурн,Молодший брат Титанів, одібравПрестол у старшого, а потім самУляг насильству: син його ЗевесЗборов Сатурна й владу захопив.Йому вклонялись греки; на Олімпі(Для Зевса то було найвище небо)Його шукали; будували храмиВ Додоні, в Дельфах і по всій Елладі.Старий Сатурн тікав на Захід – в земліЛатинські, Кельтські й дальні Острови.Ці й інші оточили Сатану,Потупивши звологлі очі. Все жБлиск втіхи темної у них сяйнув,Коли збагнули: Вождь не впав у розпач,І навіть у загибелі самійПогибелі нема. Тоді-то СатанаЗдобувсь на підбадьорююче слово,Улесливо-пихато-пишномовне,Та оживив прив’ялу їх снагу,Розвіяв страх і сурмачам звелів:Хай Стяг озвучено замайорить у Пеклі.Прапороносець-велет АзазельПідніс окуте сяйним сріблом древко;І золотим шитвом та самоцвіттямОздоб, відзнак та знаків геральдичнихЗаблискотів, неначе Метеор,Під звуки сурм і радісних фанфарРозгорнутий широко гордий прапор.І вирвався у сонмищ духів клич,І покотився Пеклом з краю в край,Сполохавши одвічне царство НочіТа Хаосу; і тисячі знаменЗатріпотіли блиском різнобарвно,І, мов тайга безкрая, сколихнулисьСписи, блискучі шоломи й щити.Хвилина – й рушили міцні фалангиПід музику врочисто-ніжну флейт,Що на мотив Дорійський з давніх-давенРозбуджує не шал сліпий, не лють,А впевнену в собі одвагу й силу,Сувору, неодступливу хоробрість,Котрим чужі надрив, хитання, кволістьОднаково – в безсмертних і в людей.Всі рушили – єдина мисль і міць,У чарах музики на час забувшиСпекоту Пекла, – і безмежним фронтомРозшикувались перед Сатаною.Згуртована і вишколена силаЗ сяйною зброєю напоготовіЧекала від суворого ВождяНаказів. Він окинув бистрим окомБожисті постаті бійців, шеренгиТа військо все – і знову пойнялаПиха його закам’яніле серце.Бо як світ світом не збирав ніхтоМогутнішого війська, у людейЇх армії проти цієї – жменькаПігмеїв, що бояться журавлів,Хай би й в одне з’єднались геть усіВійська геройські: велетні з-під Флегри,Ліванські і троянські збройні силиРазом з богами, котрі їм сприяли;І воїнство прославлене Артура;І лицарі хрещені й нехрещені,Що у хрестових билися походах, —Дамаські, аспрамонські, монтабланські;Та армії арабів, що з БізертиРушали на Європу й воювалиПолчища Карла славного. ВійськаУсіх часів – мізерність проти армійПекельних, ждучи жесту Сатани,Що возвишавсь над ними, як Твердиня,Ставний та владний. В нього-бо не згасБлиск Слави давньої, лише примерк,Немов навскісне сонячне проміння,Що вранці пробивається крізь мрякуЧи в сутінках затемнення непевнихВистрілює з-за Місячного диска,А тінь примарна суне по ЗемліІ привидами змін ляка монархів.Так Сатана – Архангел падший – сяявНад іншими. Проте сліди глибокі,Карбовані громами, пооралиЙого лице, змарніле від турбот,І на чолі насупленім, в очахЗапалих, попри спалахи гординіТа мстивости, сяйнуло співчуттяІ жаль до послідовників, що муку,Замість Блаженства Вічного знайшлиЗа бунт, що він підняв. Їх-бо мільйони,Позбавлені Небес, не проклялиЙого, а вірні й віддані стоять,Мов бурею обпалені ДубиЧи Кедри, блискавицями обтяті.Він знак подав, що буде промовлять,І військо вишикувалось півколомКруг нього та старшинської когорти,Уважне і суворо-мовчазне.Він тричі починав промову й тричі,