Де Вічний пробуватиме разомЗі смертними людьми: намет, нап’ятийНа кедрових стовпах; Ковчег Завіту —Кедрова Скриня, вистелена злотом,І в ній Скрижалі кам’яні ЗавітуГосподнього, й Жертовник при КовчезіВсемилости, ослонений крильмиДвох Херувимів срібних. Перед нимиХай сім світильників горять, як ЗнакСеми Світил небесних. Над НаметомЩоденно опускатиметься ХмараІ Сяйво струменітиме вночіВ спочинку час. Мине багато років.Люд, Ангелом приведений, ввійдеВ Обітовану Землю АвраамуІ його нащадкам. Про завоюванняЗемлі Ханаанської враз не розкажеш.Розбиті царства, скинуті царі,Народи вигублені… Навіть СонцеВ зеніті стане і відсуне нічНад Гібеоном, щоб сприяти вбивствам,І Місяць спиниться над Аялоном,Допоки не доб’є врагів Ізраїль,Чи «Богоборець» – Авраамів внукТак звався. Те ім’я візьмуть нащадкиЯко ім’я Народу, що підкоритьВесь Ханаан. Адам не втримався:«О, благовісний Світоносцю Божий!Ти тьму мою розвіяв. Давши знатиПро Авраама та його Потомка,Тягар із серця зняв. Що нас чекає,Дізнавсь я, грішний. А почав був пошукЗнань заборонених – шляхів слизьких.Бог ласку незаслужену нам явить:Настане час – на Землю прийде Той,Що в Нім благословляться всі народи.Та одного не втямлю: нащо людям,Власкавленим опікою Творця,Різноманітні звичаї й закони —Так, мов на кожен гріх є свій закон.Чи явлений нам Бог і єсть Закон?На те Архангел: «Пам’ятай, що гріхНепослушенства, скоєний тобою,Вспадкують всі! Отож дадуть закони,Щоб непоборну вроджену гріховністьПриборкувати в сталій боротьбіЇї законів так, що грішним людямЗалишиться єдине – каяттяЙ принесення у жертву звірів, птахів,Чия невинна кров лише прообразТієї найневиннішої крови,Що раз проллється за усіх людей.Увірувавши в цю велику Тайну,Вони збудують мир і чисту совість.Обряд чи ритуал гріхів не спинить:Вони буятимуть, а з ними – Смерть.Закони й звичаї вас загартують,Щоб коли прийде пора, змінилиЗакон тілесний на Завіт духовний,Що утвердить не приписи вузькі,Не їх суху нудьгу, а безконечнуГосподню Благодать і не підлеглістьНімих рабів, а відданість синовню;Не труд тяжкий в законі, а спасеннуВіру. Тож не Закон і не МойсейБогоугодний, а оружий Воїн,Ламаючи Закони, завоюєДля свого Люду Ханаан. Той МужВ ізраїльтян Єгошуа, а в світіШирокому Його назвуть Ісус.В тім імені – Спасителя прообраз,Того, хто згодом подолає Змія,Й людей із мандрів через хащі СвітуВведе у Божий спокій – вічний Рай.Тим часом Займанці ХанаануРозгосподаряться на много літ.Проте гріхи, Обранцям притаманні,Гнівитимуть Творця й порушать спокій —Бог їм врагів нашле, і каяття,Й правителів: то Суддів, то Царів.З них Другий Цар, побожний, щедродійнийПрийме Обіт несхитний від Творця,Що царственний його престол пребудеДовік віків. Пророків письменаЙ знамення возвістять: в його нащадкахДівоче лоно прийме Плід Святий,Який межи нащадками ЦаряДавида (се його ім’я) обітнеІздавна був ще праотцю АвраамуЯко Спаситель людства й Цар Царів,Чиєму Царствію кінця не буде.Поки те стане, – царів і царствМинуться перемінливі ряди.А син Давида, мудрий і багатий,Забрати повелить Святий КовчегЗ намета переносного у ХрамВеличний. Царюватимуть у ньомуІ злі, і добрі владці. Більше – злі.В них ідолопоклонство і гріхиГанебні нагромадяться й споганятьУвесь народ. Тоді Всевишній кинеІ їх міста, і Край, і ХрамНа розграбунок Містові Гордині,Що виклик Небу недобудувало(Ти бачив це), уражене Сум’яттям,Якому ім’я Вавилон. ОбранціНа сім десятків літ підуть в неволю.Та Обраних не забуває Бог —Повернуться і відбудують Храм,Впокорені й богобоязні, покиДітей наплодять в клубища багатствІ чвар. Священники розтляться перші:Не освящатимуть – осквернять Храм.Ще гірше: царський скіпетр перехоплять,Дадуть чужинцеві. Тоді ГосподьЗдійснить Пришестя Богочоловіка,