У гущі недовірків та безвірних,Ворожих істині, де він знайдеПідмогу у війні, коли на ньогоПідуть, як на Учителя?» – «Підуть!» —Потвердив Ангел. – Тільки із НебесЗійде на віруючих Утішитель,Обіцяний давніше Дух Святий.Він утвердить у їх серця несхитнуМогутність Віри й ревної Любови,Котра їх об’єднає та озброїтьДуховно проти вражої злобиІ сатанинського жала. ВониПідуть на муки й смерть і посоромлятьГординю переслідувачів, ДухомГосподнім сповнені. Що зможе ворогїм протиставити? Господній ДухНайперше на Апостолів проллється.Ті Добру Вість по світі рознесутьЖивими мовами і чудесаСотворять так, як їх Господь. ДариГосподні не один від них одержитьНовохрещений. Велич їх діяньПокличе многих ради новобранцівНа Божі перегони. Прибіжать,Відбудуть місію свою святуИ помруть. Вони остерігали: потімПрийдуть Вовки, як вчителі, що ВіруСпоганять. Для обжерства, для гординіЗмішають Правду, Звичай, забобониІз Преданням. А Істина ГосподняВідкрита тільки у Святім Письмі,Не скаламучена, хоча не всім,А тільки Духові у вас доступна.Згодом понаприсвоюють собі іменПосад і звань, злигаються із ВластюСвітською, як духовні носіїСвятих Дарів (котрі Господь даєВсім віруючим). Ще й накинуть гвалтомНа людську Совість те, що лиш СвободаІ Дух, і Віра карблять у серцях.Вони дух ласки Божої принизять,А з ним – його супутницю Свободу.Замісто будувать живі святиніДоручених їм душ, – зруйнують власні.Хіба де на Землі є поминальніСудді сумління й віри? А у нихЗахланні пастирі користолюбніЗведуть Релігію до ритуалівІ Правду виморять, пригасять Віру,Що ледве жеврітиме. Грішний Світ,Для добрих злий, а для мерзенних добрий,Стогнати буде у гріхах, аж покиНастане Другого Пришестя день,Винагорода Праведним, мста Злим.Тоді зійде на Землю Діви Син,Раніш туманно звіщений в Писаннях,А потім явлений яко Господь —Спаситель Людства. Він з хмарних НебесЗійде у Славі Бога і розвіє,Неначе порох, сатанинську силуІ спалить Світ, який вона розтлила.З глибин бушуючого вогневикуПостане переплавлена і чистаЗ Небес Оновлених Нова Земля.Тоді навік утвердиться Любов,Мир, Праведність і вирощені нимиБлаженні радощі». Архангел вмовк.Адам востаннє у Раю промовив:«Навчителю з Небес благословенний!Ти помахом одним сей Світ одміряв,Минущий у невпиннім плині Часу,Який ураз зупиниться й розкриєНавкруг Безодню Вічности невтямну.Тобою навчений, я Рай покинуВпокорено, хоч мій немудрий розумХтів знати більш. Але найвища МудрістьЄсть Послух – трепетна любов до Бога,Ходіння Божими стежками й пильнаУважливість до Знаків Провидіння;Свобода і правдива НезалежністьОд всіх, окрім Творця; ще МилосердяДо всіх створінь і непохитна ВіраВ Добро, яке перемагає Зло;Мале, з якого виростає Велич;Проста ласкавість вища мудруваньІ страдництво за Правду – запорукаМайбутніх перемог, і смерть у вірі —Ворота у життя, як заповістьСпаситель». І востаннє мовив Ангел:«Пізнавши це, ти осягнув Премудрість.Не треба вищої. Хоча б ти знавНаймення всіх зірок, шляхи світил,Всі таїни Глибин, все розмаїттяПрироди, всі живі створіння БожіВ повітрі, у морях, на суходолах;Хоча б зажив усіх багатств, розкошівІ влади сього Світу, ще затям:І Віра, й Мудрість повняться ділами,А також сумлінна Терпеливість,Любов і Поміркованість. ЛаскаваЙ зичлива Доброта – це та ж Любов,Душа всього. Це знаючи, без жалюПокинеш Рай ось цей й осягнеш інший:Рай у собі, змістовніший, ніж цей.Он вартові мої на всіх узгір’ях.Поглянь: виблискує вогненний меч;Вимахує і розсипа навкругЯскраві іскри. Йди і розбудиМерщій Жону. Я їй у сни навіявПередчуття добра й ласкавість кротку,Покірливу тобі. Ще при нагодіПоділишся із нею всім, що чув,І зокрема про Плід, котрий у лоніЖіночім визріє й оновить Людство,Щоб ви жили іще багато літ,Поєднані у вірі й спільній доліСумній, не забуваючи про те,Що пережито – гірше; буде – краще».Архангел далі не зронив ні слова.Спустилися униз. Адам побігДо Єви в затишок. Вона не спала.Його зустріла радо: «Я вже знаю,Відкіль ти поспішаєш і куди.Бог йде у наші марення й віщуєУ снах. Коли згорьована й сумнаЗаснула я, то мов нівідкіляПримарилися радощі й добро.Ходім, Адаме – я не зволікаю.3 тобою разом йти – для мене Рай;Лишуся тут, без тебе Рай умре,Бо ти для мене – все від того часу,Як через мій свавільний гріх назавшеЦей Рай утрачено. Зате утіхуМені, що недостойна Раю, дано:Колись-то жінчиного лона плідОдкриє всім оновлення і Рай».Тут змовкла Єва і замовк Адам,Бо понад ними височів Архангел,А з пагорба на овиді пливлаДо них вогненна варта Херувимів,Немов іскриста повінь. Так під вечірВ промінні пригасаючого СонцяНакочується від ріки туманІ оступає в полі трударя,Що повертається додому. МечЗметнувсь вогненно вгору, наче грізнаКомета чи то жаробризний смерчУ Лівії, що ніжно так і теплоВипалює. Схопивши двох за руки,Ангел потяг людей до Східних брамЕдему, звідти – круто вниз і щез.Оглянулися. Східний виступ Раю —Недавньої, щасливої домівки —Ярів у кружних вимахах меча.Широкі брами охопила ВартаВогнисто збройна. Прапрапредки ЛюдстваЗаплакали. Та скоро втерли сльози,Бо перед ними простирався світ,Де вільно обиратимуть дорогиПід оком Провидіння. Стисши рукуАдамову, сумна, покірна ЄваПішла з ним по нетоптаній землі.