669-670. …знак // Металотворчого діяння сірки. – Колись вважали, що сірка у взаємодії зі ртуттю утворює руди й метали. Мілтон, ерудит-гуманітарій, разомьз тим серйозно студіював математику та музику і володів, на рівні свого часу, прикладними знаннями з металургії, архітектури, фізики, географії, астрономії та інших природничих наук. Про це свідчать подальші описи та інші уступи в поемі.
675. Мамон – буквально: багатство. Слово зустрічається в Євангелії, де є образний вислів «Не можна служити Богові і Мамону» (Матвій, VI, 24). Мілтон поетично розгортає це: робить Мамона демоном – виразником людської жадоби до матеріальних доста тків та їх виробництва і (як бачимо у Книзі Другій) переконання, що все інше є похідним.
691—692. …велич//Споруд Єгипетських чи вавилонських. – Єгипетські піраміди лишаються й по сьогодні чи не наймонументальнішими людськими спорудами; такими мали бути й легендарні будови давнього Вавилона, що не дійшли до нас (Вавилонська вежа, Висячі сади тощо).
710—717. Як той орган//з хоралів і симфоній // Палац… – Архітектуру здавна порівнюють до музики: «ансамбль будов», «гра об’ємів», «гармонія конструкцій», «застигла симфонія» і т. п. До того ж колись будівництво великих споруд вимагало ритмічних колективних зусиль, і його супроводили піснею або грою на інструментах. Фантазія змучених будівельників античности створила міфи й легенди, начебто й сама музика здатна споруджувати чи руйнувати масивні споруди. Мілтон, який знав ті міфи і кохавсь у музиці, створює поетичний образ будівництва й будівлі – наскрізь людський і музикальний: у тому, що демони не творять «з нічого», не вдаються до чудес, а працюють; і в предметних порівняннях, і в багатому звуковому малюнку, і в музичному плині понять.
732. Додолу світло сіяли, мов з неба. – Сучасні дослідники (Нікольсон) помітили, що цей палац чимось схожий на Ватикан. Не диво: коли не існувало ні фото, ні кіно, – трохи не єдиним джерелом зорових вражень про архітектуру були особисті спостереження. Саме до них – до молодечої італійської мандрівки – не раз повертається уява давно осліплого поета. Давні враження зринають у світлі болісного досвіду й не висловленої прямо думки. 1 ще: в образі демонського палацу є навіть момент наукової фантастики – нафтові світильники; насправді їх почали впроваджувати років через сто після Мілтона.
735—756. Хист архітектора // Упали з неба – будувати в Пеклі. – В античних греків Гефест, у римлян Мульцібер – боги металургії, ковальства, ремесел. У Гомеровій «Іліаді», в кінці першої пісні, Гефест на бенкеті богів не без гумору оповідає, як колись Зевес скидав його за непослух з неба. І ось він знову серед богів – рідний, цінний фахівець. Та Мілтон скасовує світлу тональність цієї оповіді: небесного зодчого проклято на віки вічні; коли він і будуватиме, то хіба що в пеклі чи – додаймо – на Землі. Конструктивні таланти й попередні заслуги – ніщо там, де геть усе підпорядковане оберіганню (вся Біблія зводиться до цього маніакально-самохвалебного самодержавства).
762. У Пандемоніум золотоглавий… – «Пандемоніум» – Мілтонів неологізм, утворений за аналогією до слова пантеон – тобто святиня або вияв шани й певній системі богів чи людських чеснот. Пандемоніум – те саме щодо демонів і пристрастей.
770. Мов вулик, загула, дзижчання бджіл… – Примарна радість: спочатку – мажор весняного вулика, за ним – раптовий перепад величин, хисткість орієнтирів; нарешті – знані з англійського фольклору і п’єс Шекспіра ельфи: дрібні пустотливі нічні духи, що їх народна фантазія зіткала з туманів, світляків та місячного мерехтіння. За давніми повір’ями, Місяць іноді наближається до Землі, і тоді люди стають сновидами. Звідси – моторошно-радісне відчуття розкутости.
796 —797. а їх Князі поміж собою – одаль…// Од тлуму – величаві, як завжди… – Вожді бунту проти божеської тиранії та олігархії при першій нагоді мавпують те, проти чого повстали. Слово «конклав» (зібрання найвищих сановників католицької церкви) навіює думку, що навіть плебейська релігія, ставши панівною, породжує олігархію й тиранію. До речі: безкомпромісний республіканець Мілтон у трактаті «Про християнське вчення» дійшов до заперечення будь-якої релігійної організації, а буржуазно-монархічна Англія (яка хизується свободою думки і преси) понад 160 років ховала той трактат не опублікованим і по сьогодні уникає ширшої розмови про нього.