— Ой, дурненький мій хлопчику, — звичайно, я любила б!
— І все-таки дивно, що так склалося. Що ви, єдина у світі жінка, яку я покохав, — що саме ви, одна ви прихилилися до мене чистим серцем, яке не знає ні корисливості, ні розрахунку. А може, вас послало мені провидіння, щоб у моїй душі ожила довіра до людей? Яким безбарвним було б життя без жіночого кохання! Коли сьогодні вранці все навколо мене постало в чорних барвах, повірте, Лоро, я душею порвався до вас і до вашої любові, бо ж це єдина річ у світі, на яку я можу покластися. Все інше таке мінливе, непевне, підвладне корисливим мотивам! Тільки вам, вам одній можу я довіряти.
— А я вам, любий Рафлсе! До знайомства з вами я не знала, що таке кохання!
Вона ступила крок до нього, простягла руки вперед, любов променилася з її обличчя, аж це Рафлс побачив, як воно пополотніло, і жах проступив у неї в очах. Лице її, обернуте до порогу, посуворішало й витяглося, але Рафлс, стоячи трохи збоку від дверей, не міг бачити, що саме так її збентежило.
— Гектор! — зірвалося з пересохлих уст Лори.
До кімнати рвучко вбіг високий і стрункий смаглявий юнак і, мов пір'їну, підхопив дівчину на руки.
— Голубонько! — скрикнув він. — Я знав, що приємно здивую тебе. Я просто з Плімута, прибув нічним поїздом. І у мене довготривала Відпустка й досить часу, щоб нам побратись. Хіба ж не чудово, люба Лоро?
Радісно збуджений, він закружляв дівчину по кімнаті, коли раптом завважив блідого й мовчазного незнайомця біля дверей. Гектор густо почервонів і, опустивши Лору, але все ще стискуючи її холодну й мляву руку, по-моряцькому незграбно вклонився.
— Перепрошую, сер, — я не помітив вас, — промовив він. — Ви вже даруйте, що я так спрожога вдерся, але якби ви служили на флоті, то знали б, що це таке — вирватися з-під моряцької дисципліни й відчути себе вільною людиною. Міс Макінтайр підтвердить, що ми з нею товаришуємо ще змалечку, а оскільки ми збираємось, гадаю, щонайдовше за місяць узяти шлюб, решту ви вже й самі зрозумієте.
Рафлс Гоу стояв мовчки й непорушно. Те, що він побачив, приголомшило його й онімило. Лора відштовхнула Гектора й спробувала вирвати в нього руку.
— Хіба ти не одержав у Гібралтарі мого листа? — запитала вона.
— А ми й не заходили до Гібралтару. Нам з Мадейри надіслали наказ вертатись додому. Ці мудраки з Адміралтейства кожні дві години ладні міняти накази. Але що нам до того листа, Лоро, коли я ось тут і ми можемо вволю набалакатись? І ти ще не познайомила мене зі своїм другом.
— Одне слово, сер! — скрикнув Рафлс Гоу тремтячим голосом. — Мене цікавить, чи я правильно зрозумів вас. Краще-бо впевнитись, щоб не було помилки. Ви сказали, ніби заручені з міс Макінтайр, так?
— Звісно, що так. Я щойно повернувся з чотиримісячного плавання і тепер збираюся одружитись до того, як знову знімуся з якоря.
— Чотиримісячне плавання!.. — вихопилось у Гоу. — Таж саме чотири місяці тому я й з'явився тут. І ще одне запитання, сер. Чи Роберт Макінтайр знає про ваші заручини?
— Чи Боб знає? Звичайно, знає. Кому ж, як не йому, доручив, я, відпливаючи, заопікуватись Лорою? Але що це все має означати? Що з тобою, Лоро? Чому ти така бліда, чом ти мовчиш? І… дивино! Тримайтеся, сер! Він непритомніє!
— Нічого, все гаразд, — насилу видушив із себе Гоу, прихиляючись до одвірка.
Він був білий, як папір, і тримався рукою за поперек, наче відчувши там раптовий біль. З хвильку він похитувався, мов п'яний, тоді хрипко скрикнув щось, обернувся і стрілою вилетів у двері.
— Бідолаха! — мовив Гектор, непорозуміло дивлячись услід незнайомцеві. — Добряче йому, видно, допекло. Але що це все означає, Лоро?
Обличчя його спохмурніло, і він міцно стулив уста.
Вона вже не озивалась ні словом, тільки стояла з лицем, як маска, невидюще втуплена перед себе. А тоді враз вирвалася від нього, впала на канапу і, затопившись обличчям у подушку, зайшлася голосним плачем.
— Те означає, що ти погубив мене! — вереснула вона. — А так, — погубив мене, погубив! Чом ти не дав мені спокою? І треба ж було тобі з'явитись так невпору! Ще кілька днів, і все було б добре. А ти так і не одержав мого листа!
— І що ж було в тому листі? — холодно поспитав Гектор. Він стояв, схрестивши руки на грудях, і дивився на неї згори вниз.
— А те було, що ти вільний, що я покохала Рафлса Гоу і збираюся стати йому дружиною. І ось тепер це все пропало. Я ненавиджу тебе, Гекторе, і ненавидитиму до скону, бо ти став на заваді єдиній добрій нагоді, що випала мені в житті. Залиш мене, і ніколи більше не переступай порогу цього дому!