— Леді й джентльмени, — почав він серед стриманого гулу у задніх рядах, — ні, перепрошую, — леді, джентльмени й діти: спершу я не помітив значної частини моєї аудиторії. (Знявся шум; професор, милостиво похитуючи своєю величезною головою, стоїть з піднесеною рукою, немов пророк, що благословляє натовп.) Мені доручено висловити подяку містерові Волдрону за надзвичайно мальовничу й образну лекцію, що її ми оце прослухали. Де в чому я з ним не згоден і мусив був зразу ж указувати йому на ці помилки, але загалом містер Волдрон виконав своє завдання цілком сумлінно і подав нам простий і цікавий виклад того, що він вважає за історію нашої планети. Популярні лекції найлегші для сприйняття, але містер Волдрон (люб'язний погляд у бік лектора) не заперечуватиме, сподіваюся, що такі лекції завжди неминуче хибують на поверховість і неточність, бо їх доводиться пристосовувати до низького розумового рівня слухачів. (Іронічні вигуки.) Лектори-популяризатори по суті своїй — паразити. (Жест обурення й протесту з боку містера Волдрона). Задля слави чи заробітку вони використовують працю своїх скромних і маловідомих колег. Найменший новий факт, здобутий лабораторним шляхом, маленька цеглинка для храму науки — куди цінніші, ніж така лекція, що протягом доброї години розважає легковажну публіку і не залишає по собі жодних практичних слідів. Цими загальновизнаними міркуваннями я зовсім не збираюсь нікого ображати, зокрема містера Волдрона, а хочу тільки, щоб ви не втратили почуття міри і не сприймали пересічного служку за жерця науки. (Цієї миті містер Волдрон шепнув щось голові, після чого той підвівся і з суворим виглядом висловив догану карафці з водою.) Але годі вже про це. (Гучні й тривалі вигуки.) Перейдімо до питань ширшої наукової ваги. З яким саме твердженням лектора я — дослідник-практик — не міг погодитись? З твердженням про зникнення з поверхні землі певних груп тварин. Я кажу це не як аматор, або, додам ще, не як лектор-популяризатор. Я говорю як людина науки, наукове сумління якої вимагає суворо дотримуватись фактів, тож я запевняю вас, що містер Волдрон глибоко помиляється, коли гадає, ніби так званих передісторичних тварин не існує більше, оскільки він, мовляв, сам їх ніколи не бачив. Безперечно, як він і казав, вони — наші предки, але вони не тільки наші предки, а, так би мовити, і сучасники. Їх можна знайти й тепер в усій їхній своєрідності, хоч яка вона страшна й відразлива, треба лише мати енергію та настирливість, щоб відшукати місця їхнього проживання. Істоти, яких уважали за властивість самого лише юрського періоду, страховища, що заіграшки роздеруть найлютіших із наших ссавців, живуть ще й досі!.. (Крики: «Нісенітниця!», «Доведіть!», «Звідки ви знаєте?», «Це ще як сказати!») Звідки я знаю, питаєте ви? Я знаю через те, що особисто побував там, де вони живуть. Знаю тому, що сам бачив деяких з них. (Оплески, оглушливий шум, хтось гукає: «Брехун!») Я, кажете, брехун? (Загальні вигуки згоди.) Чи й справді я почув, як хтось мене назвав брехуном? Може, ця особа, що назвала мене брехуном, ласкаво встане й дозволить мені подивитись на неї? (Голос: «Ось він, сер!» — і над головами купки студентів злітає невеличка безпорадна постать в окулярах, яка щосили пручається.) Це ви наважились назвати мене брехуном? («Ні, ні, сер!» — заперечує бідолашний і вмить тоне в юрбі.) Якщо хто-небудь у цій залі насмілюється гадати, ніби я кажу неправду, я залюбки перемовлюся з ним парою слів по закінченні лекції. (Вигук: «Брехун!») Хто це сказав? (Високо в повітрі знову з'являється та сама безпорадна особа в окулярах, відчайдушно відбиваючись від своїх сусідів.) Ось я зійду до вас… (Хор голосів: «Приходь, приходь, голубе!» — на кілька секунд перепиняє його. Голова зборів запально вимахує обома руками, немов диригуючи цією какофонією. Обличчя професора Челенджера палає, ніздрі роздимаються, борода труситься — він, вочевидь, ледве стримує себе.) Кожне велике відкриття зустрічали з таким самим недовір'ям, що незаперечно свідчить: дурнів чимало у кожному поколінні. Коли вам подають якийсь неординарний факт, у нас бракує інтуїції і уяви, щоб збагнути його. Ви здатні лише обкидати болотом людей, які важать життям в ім'я наукових відкриттів. Ви переслідуєте пророків. Галілей, Дарвін, я… (Довготривалі оплески і хаос у залі не дають йому докінчити.)
Наведене вище взято з моїх поспіхом зроблених нотаток і дає дуже неповне уявлення про веремію, що там зчинилася. Галас стояв такий, що багато жінок визнали за краще вчасно вийти з зали. Поважні, статечні вчені заразилися настроєм студентів, — я сам бачив сивобородих дідків, що схоплювалися з місць і вимахували кулаками на затятого професора. Велелюдні збори клекотіли й вирували, як окріп у казані. Челенджер ступив крок наперед і підніс обидві руки вгору. В усій постаті цієї людини було щось величне й мужнє, і під його наказним жестом та владним поглядом шум поволі вгамувався. Він, здавалося, хотів зробити останнє-зауваження. Зала стихла, щоб дослухати його.