Увечері — я мав на оці все ще першу добу нашої подорожі довкола плато — нас чекала ще одна унікальна подія, яка остаточно усунула будь-які сумніви щодо близьких до нас див.
Прочитавши дальші рядки, ви, любий містере Макардле, можливо, вперше визнаєте, що газета недаремно відрядила мене і що у вас є матеріал для надзвичайно цікавих публікацій, якщо професор Челенджер зласкавиться дати на них дозвіл. Я сам не зважився б друкувати їх, доки ми не повернемось до Англії з речовими доказами в руках, бо інакше мене ославлять як газетного Мюнхгаузена. Гадаю, що й ви такої самої думки і не захочете важити репутацією «Газети», поки в нас не буде незаперечних аргументів, щоб відбити напади скептиків і критиків. Нехай же цей мій лист, що міг би дати такий чудовий сенсаційний матеріал; почекає у вашій шухляді на свій слушний час.
Усе це сталося в одну мить і зали шило слід у самій тільки нашій пам'яті.
А трапилось ось що. Лорд Джон застрелив агуті — маленьку тварину, схожу на свиню. Половину її ми віддали індіанцям, а другу залишили собі й почали підсмажувати на багатті. По заході сонця повітря тут одразу студеніє, і ми всі присунулись ближче до вогню. Ніч була безмісячна, але на небі зоріли зорі, і на невеликій віддалі було більш-менш видно. Зненацька у вечірній темряві щось загуло, так немов наближався аероплан. На хвильку всіх нас оновили перетинчасті крила, і перед моїми очима майнула довга гадюча шия, злющі й хижі червоні очі та величезний роззявлений дзьоб, усіяний, на мій величезний подив, блискучими дрібними зубами. За секунду ця мара зникла, а разом з нею зникла й наша вечеря. В повітря знялась велетенська чорна істота, футів на двадцять у розмаху крил. На мить чудовисько своїми крильми заступило зорі, а потім щезло за темним виступом гірського кряжа. Ми сторопіли й мовчки сиділи круг багаття, наче ті герої Вергілія, коли над ними пролітали гарпії. Перший порушив мовчанку Самерлі.
— Професоре Челенджере, — врочисто промовив він, і голос його тремтів від хвилювання. — Я мушу перепросити вас. Я абсолютно не мав рації, сер, і я тільки прошу вас забути, що було в минулому.
Сказано це було чудово, і наші професори вперше стиснули один одному руки. Ось який виграш дала нам поява першого птеродактиля. Замирення двох таких людей варте було вкраденої вечері.
Проте, якщо на плато й водяться передісторичні тварини, їх у кожному разі небагато, бо протягом трьох наступних діб ми не зустріли жодної. Увесь цей час ми йшли гнітюче безплідною місциною на північ і схід від плато. Кам'яниста пустеля чергувалася тут з глибокими драговинами, повними дичини. Це таки справді був непрохідний край, і якби не вузенька смужка твердої землі попід самими скелями, нам довелося б завернути назад.
Не один раз ми загрузали по груди в багнистий грунт напівтропічного болота. І що найгірше — там плодилася сила гадюк яракаки — це найотруйніша та найлихіша гадюка в цілій Південній Америці. Раз по раз, звиваючись і підстрибуючи по смердючому багнищу, кидалися на нас ці жахливі створіння; ми могли боронитися від них тільки тим, що мали напоготові свої рушниці. В моїй пам'яті назавжди лишиться страшний спогад про одну западину в болоті, порослу ясно-зеленими лишайниками. Там, здається, було кубло їх, і на кожній купині аж кишіло цієї погані, що погрозливо сичала на нас, бо яракака завжди перша нападає. Зібралось гадюк там стільки, що перестріляти їх була б річ немислима, тож ми кинулися навтіки і бігли щодуху, поки не вибилися з сили. Ніколи не забуду, як озиралися ми назад, біжучи, і довго ще бачили серед очерету виткі шиї та голови наших переслідувачів. На карті, що її ми накреслили, багнище це дістало назву Болото Яракака.
Згодом гірський кряж утратив свій червонуватий колір і став брунастий. Рослинність понад краєм його була вже не така буйна, а самі скелі знизились до трьохсот — чотирьохсот футів, залишаючись як і перше неприступними — здавалося, що вони стали навіть ще неприступніші, аніж у той перший день, коли ми їх побачили. А їхню абсолютну недосяжність добре видно на фотографії, яку я зняв у тій кам'янистій пустелі.
— Але мусить же десь стікати вниз дощова вода, — сказав я, коли ми обговорювали подальші свої заходи. — Якісь; рівчаки вона ж промила десь на крутосхилі?