Першу ніч нашого життя на плато я перебув, пишучи цього листа при світлі ліхтарика, що ледве блимав у темряві.
Ми розташувалися на самому краєчку плато, повечерявши й задовольнивши спрагу двома пляшками аполінарису, що були в одній скриньці з харчами. Нам конче потрібно розшукати воду, але сьогоднішніх пригод, думаю, задосить навіть для лорда Джона, а решті нас і поготів не кортить робити наосліп перший крок у невідоме. Ми вирішили нб розкладати багаття і взагалі сидіти якомога тихіше.
Завтра (або вірніш — сьогодні, бо, коли я пишу ці рядки, вже займається на світ) ми почнемо досліджувати цю дивну країну. Коли саме я спроможуся написати знову, — якщо взагалі колись писатиму, — не знаю. Бачу, індіанці ще на місці, і я певний, що наш вірний Самбо вибереться на скелю, щоб узяти листа. Хочу вірити — ви його одержите.
Р. S. Що більше я думаю, то розпачливішим здається мені наше становище. Не уявляю, як зможемо ми звідси вибратись назад. Якби ще понад краєм плато росло високе дерево, можна було б обернути його на міст, але ближче як за п'ятдесят ярдів дерев немає. Підтягти величезного стовбура зоддалік на край урвища ми не здужаємо навіть усі вчотирьох. А канат занадто короткий, щоб спуститись по ньому. Ні, наше становище безнадійне, цілковито безнадійне!
Розділ X
ТРАПИЛИСЯ НАЙНЕЗВИЧАЙНІШІ РЕЧІ
З нами трапилися і тепер ще трапляються найнезвичайніші події. Увесь мій запас паперу складається з п'ятьох старих записників та купки розрізнених аркушів. У мене тільки один стилографічний олівець. Але доки руки мої зможуть це робити, я записуватиму всі наші пригоди та враження. Ми ж бо єдині представники роду людського, яким судилося бачити такі речі, і я вважаю за потрібне занотовувати їх, доки вони свіжі в моїй пам'яті й доки обставини дозволяють це робити, тим паче, що я не певен, чи довго доля буде милостива до нас. Не знаю, чи Самбо приставить ці листи до берегів Амазонки, чи сам я спроможуся в якийсь дивний спосіб вирватися звідси й привезти їх з собою, чи потраплять вони до рук котрогось сміливця, що йтиме нашим слідом, мавши можливість послуговуватись якимсь удосконаленим монопланом. Але хоч би там що, а передчуття каже мені, що мої записки стануть класичним твором, якому суджено зберегти для вічності правдиві свідчення про наші пригоди.
Вранці другого дня по тому, як підлий Гомес ув'язнив нас на плато, почався новий етап наших пригод. Перше моє переживання в новій країні було не дуже приємне і аж ніяк не схиляло до захоплення місцевістю, до якої ми потрапили. На світанку, прокинувшись по недовгому сні, я випадково глянув на свої штани. Одна холоша, задершись трохи, оголила на кілька пальців шкіру над краєм шкарпетки; на ній лежало щось таке, ніби велика пурпурна виноградина. Здивований, я нахилився зняти її, і вжахнувся, коли вона луснула під моїми пальцями, а з неї на всі боки приснула кров. Я аж вереснув з огиди, чим привернув увагу до себе обох професорів.
— Надзвичайно цікаво, — сказав Самерлі, придивляючись до моєї литки. — Величезний кліщ і, наскільки мені відомо, ще не закласифікований.
— Перший плід наших досліджень, — повчально прогуготів низьким голосом Челенджер. — Мусимо назвати його Ixodes Maloni. На-мою думку, мій юний друже, щоб залишити своє ім'я в невмирущих аналах зоології, варто заплатити такою невеличкою неприємністю, як укус кліща. На лихо, ви своїми пучками розчавили цей чудовий екземпляр саме тоді, коли він смоктав вашу кров.
— Мерзенна гадина! — скрикнув я.
Професор Челенджер, протестуючи, підвів угору кущисті брови і заспокійливо поклав мені на плече руку.
— Ви повинні виховувати в собі науковий погляд на природу й незалежний розум ученого, — сказав він. — Для людини з філософічною вдачею, як у мене, наприклад, кліщ з його ланцетуватим хоботком і розтяжним шлунком — такий самий досконалий витвір природи, як павич або північне сяйво. Мені просто боляче слухати, що ви так зневажливо говорите про нього. Проте я не маю сумніву, що, бувши уважні, ми знайдемо й другий екземпляр.
— Який може бути щодо цього сумнів, — іронічно озвався Самерлі, — коли той другий екземпляр оце тільки-но заліз за комір вашої сорочки.
Челенджер заревів як бик, схопився з місця й почав у нестямі стягати з себе куртку й сорочку. Самерлі і я реготалися так, що ледве могли допомогти йому. Нарешті нам пощастило заголити його могутній тулуб (п'ятдесят чотири дюйми у грудях). Тіло Челенджера було вкрито чорним волоссям, і з хащів його ми витягли блукальця-кліща раніше, ніж він устиг дошкулити професорові. Але виявилося, що в кущах круг нас аж кишіло цих жахливих створінь, і ми мусили перенести наш табір кудись-інде.