-- Не може бути, ти мен╕ брешеш!
-- Згадай ╕стор╕ю про Франка Зигмунда, який помер в╕д серцевого нападу. Вийти в╕н зм╕г, коли перетворився на старого. В ц╕й к╕мнат╕ час тече по-╕ншому. Якщо подивишся на св╕чки, то пом╕тиш, що в╕ск не ст╕ка╓. Отже, вони можуть гор╕ти в╕чн╕сть.
Не в╕рячи, Мер╕ п╕д╕йшла до в╕кна, щоб переконатися, що це не так ╕ в╕дшукати зор╕ на темному полотн╕, хоча знала, що кр╕м темряви вона н╕чого не побачить. ╥╖ долоня прилипла до скла ╕ на оч╕ навернулись сльози. Мер╕ побачила сво╓ сумне в╕дображення у в╕кн╕ ╕ в╕двернулась.
-- Що ж тепер з нами буде... - промовила вона, але не встигла договорити, бо ╖╖ увагу привернула книга на стол╕.
Мер╕ п╕д╕йшла ближче ╕ розгорнула ╖╖. Там були написан╕ слова н╕мецькою мовою, але вона все розум╕ла, що там написано. Незрозум╕л╕ речення трансформувались в потр╕бну ╖й мову. Напевно це працював браслетний перекладач.
Мер╕ зачитала вголос один ╕з уривк╕в, з того, що могла розп╕знати, бо чорнила розл╕залися по пильних жовтих стор╕нках: "...ише Храстайн З╕ммер. Пишу, бо тут дуже темно ╕ лячно. В╕ск ....не...........витримаю......якась т╕нь.......не може.....".
Джон зробив висновок, що цим записам багато рок╕в. Наступним було пов╕домлення в╕д яко╖сь ж╕нки. Вона писала: "Бачила поп....дн╕ записи. Теж ...чила.......в дзеркал╕. Якась бл╕да ╕стота.......вибиратись.........на мене". На цьому запис обрива╓ться. Всюди записи були схожими. Вс╕ описували якесь створ╕ння, що жило в к╕мнат╕. В╕д цього Джону ╕ Мер╕ стало не пособ╕. На мить Мер╕ теж почало здаватись, що вона бачить силует в погано осв╕чених м╕сцях к╕мнати.
Перегортаючи стор╕нки книги вони наткнулись на запис Франка Зигмунда, про якого розпов╕дав барон. "Пи... Франк Зигмунд в╕д... Тут творит... якась чудас╕я. Книга....., адже це..... перем... до ..........,..бачив,...бл╕да т╕нь ...........в дзеркал╕ з'яв...лася у ц╕й к╕мнат╕. ......... потр╕бно забиратись зв╕дси.....п╕зно, адже ..........м╕г .......незнайомця....... ........Джон См╕т. ....себе."
-- Дивно зв╕дки тут може бути тут тво╓ ╕м'я ╕ пр╕звище? - запитала Мер╕.
-- А це вже зач╕пка. - промовив Джон.
Чолов╕к пров╕в пальцем по стор╕нц╕ у м╕сц╕, де було написано його ╕м'я. при дотику стор╕нки спалахнули блакитним полум'ям. На мить в к╕мнат╕ промайнула бл╕да т╕нь. Мер╕ м╕цно вчепилася за Джона. Все навколо затряслось. На мить св╕тло погасло. Пролунав дзв╕н. Коли св╕чки знову спалахнули, перед ними появився чолов╕к. Мандр╕вники вирячились на нього, але в╕н був здивований не менше них. Джентльмен середн╕х рок╕в в чорному костюм╕ не був схожий на бл╕ду примару, тому вони з полегшенням з╕тхнули.
-- Хто ви так╕? -запитав незнайомець.
-- Мене звати Джон См╕т, а це моя супутниця Мар╕я ван Траун, н╕, зда╓ться фон Гроун, чи щось типу того, - в╕дпов╕в м╕стер См╕т, а Мер╕ сердито на нього подивилась спопеляючим поглядом.
-- Взагал╕-то Мар╕я фон Браун. Розкаж╕ть, хто ви так╕.
-- Мене звати Франк Зигмунд. Я часто нав╕дуюсь в цю резиденц╕ю. П╕сля розказано╖ ╕стор╕╖ про примар, я одного разу почув шепот╕ння, прогулюючись коридорами палацу. Тод╕ я вир╕шив перев╕рити к╕мнату зв╕дки долинали дивн╕ звуки. Коли зайшов сюди, то виявилось, що тут н╕кого не було. Проте вийти назад не зм╕г. Деякий час пров╕в тут, сидячи за письмовим столом. Вже минуло дек╕лька дн╕в, як я тут опинився, але точно сказати не можу. Деколи мен╕ зда╓ться, що я пробув тут ц╕лу в╕чн╕сть. П╕сля довгих проведених годин я пом╕чав бл╕ду постать в дзеркал╕, хоча може це було лише марення. Ви дво╓ взялися н╕зв╕дки. Можливо поясните мен╕, що за чорт╕вня тут в╕дбува╓ться?!
Джон розпов╕в, що схожа ╕стор╕я трапилася ╕ з ними. В╕н не зм╕г знайти лог╕чного пояснення тому факту, що книга перенесла ╖х сюди. Франк не пов╕рив його розпов╕д╕, бо в╕н заявив, що н╕яких зам╕ток не робив. В решт╕-решт вони в╕дкрили книгу ╕ разом в╕дшукали потр╕бну стор╕нку. Запису й справд╕ не було.
Це з чудово! - захоплено Джон взявся за голову. - Виходить, що час в ц╕й к╕мнат╕ цикл╕чний ╕ под╕бний тому що зовн╕, лише в╕дд╕лений ╕ншими шарами. ╢дине питання, як вибратися з ц╕╓╖ мильно╖ бульбашки.
-- Хватить молоти дурниц╕! Краще скаж╕ть, як зв╕дси вибратися! - ошал╕в Франк.
-- Усьому св╕й час, - запевнив м╕стер См╕т. - Спершу потр╕бно, щоб ви зробили запис в книз╕. Тод╕ ми зможемо потрапити сюди, прочитавши ваше пов╕домлення. Це перший крок до вир╕шення проблеми.
М╕стер Зигмунд взяв перо в руки ╕ мокнув у чорнило. Джон почав диктувати пов╕домлення: "Пише Франк Зигмунд в╕д лиця Джона См╕та. Тут твориться якась чудас╕я. Книга ма╓ ключовий характер, адже це заставило нас перем╕ститись у час╕ до Франка Зигмунда. В╕н каже, що бачив, як бл╕да т╕нь в дзеркал╕ з'являлася у ц╕й к╕мнат╕. Нам разом потр╕бно забиратись зв╕дси, поки ще не п╕зно, адже дзв╕н в╕д перем╕щення м╕г привернути увагу того незнайомця з дзеркала. З повагою Джон См╕т. Береж╕ть себе."
-- ╤ що дал╕ будемо робити? - запитала Мер╕.
-- Чекати, - спок╕йно в╕дпов╕в м╕стер См╕т.
-- Чекати поки нас зжере ця тварюка ?! - розсердився м╕стер Зигмунд.
П╕сля його сл╕в по к╕мнат╕ пройшлося скреготання ╕ шурхот╕ння, наче хтось намагався роздерти ст╕ни. Щось намагалося пробратися всередину, але не могло знайти входу. Тепер гост╕ в╕дчували мишами, що попали в мишоловку. ╤ скоро пружина роз╕жметься.
* * *
Дивн╕ звуки раптово зникли, як ╕ з'явились. Деякий час вони втрьох сид╕ли ╕ оглядали к╕мнату. В дзеркал╕ н╕чого не було видно. Джон пров╕в дек╕лька годин, вивчаючи попередн╕ записи.
-- Ход╕ть мерщ╕й сюди! - загукав неспод╕вано в╕н.
П╕д╕йшовши ближче, Франк ╕ Мер╕ пом╕тили, що п╕сля ╖хнього запису слова на папер╕ почали з'являтись сам╕ по соб╕. В книз╕ виник новий запис: "Пише Йозеф Берном. Сьогодн╕ я потрапив до ц╕╓╖ к╕мнати, з яко╖ не можу вибратись. Отже, ╕стор╕я про привида була правдою. ╢дине не зрозум╕ло, як сюди потрапив Джон См╕т..."
Та не встиг ще запис завершитись, як Джон п╕дставив долоню до м╕сця, де красувалось його ╕м'я. Спалахнуло полум'я ╕ к╕мната здригнулась. Джонов╕ здалось, що в╕н побачив бл╕ду постать, доки лунав тонкий дзв╕н. Примара щось кричала. Та раптом все зникло ╕ мандр╕вники побачили за письмовим столом Йозефа Бернома. В╕н на хвилю в╕двол╕кся ╕ в╕д здивування у нього аж перехопило подих, коли побачив тр╕йцю.
-- Якого д╕дька ви тут з'явилися?! - викрикнув в╕н ╕ аж п╕дскочив, кинувши перо на ст╕л.
Джон довго пояснював йому всю ╕стор╕ю. Раптом подув холодний в╕тер ╕ св╕чки погасли. К╕мнату оповила темрява. Люди пом╕тили, як у тусклому дзеркал╕ з'явилась бл╕да постать. Коли св╕тло згасло, примара в дзеркал╕ почала щось наш╕птувати. Вона дивилась пустими з╕ницями на сво╖х жертв, вич╕куючи слушного моменту. Здавалось ╕стота ось-ось вистрибне з дзеркала ╕ накинеться на них. Але вона продовжувала вич╕кувати.
-- Ну все з мене год╕! - викрикнув Франк Зигмунд ╕ кинувся до дверей.
-- Н╕! Не роби цього! - Джон хот╕в зупинити його, але Мер╕ вчасно схопила його за руку.
П╕днявся сильний порив в╕тру, схожий на вихор, ╕ м╕стера Зигмунда почала засмоктувати темрява з дверей. Його молода шк╕ра зморщилася, волосся посив╕ло. Морок поглинув його. Двер╕ з гуркотом зачинилися.
-- Як ви й казали, Йозефе, Франк перетворився на старця. - промовив Джон ╕ з╕тхнув. - К╕мната забрала його житт╓ву енерг╕ю, залишивши висохлий труп.
-- Тепер я став ще сильн╕ший, - неспод╕вано заговорила постать в дзеркал╕. - Ви будете наступн╕.
-- Зда╓ться, я зрозум╕в!- Вигукнув Джон. - Ця ╕стота - вамп╕р, який харчу╓ться житт╓вою енерг╕╓ю, яка попада╓ в його пастку. Якимось чином в╕н теж застряг тут у ц╕й часово-просторов╕й д╕р╕. Не примара, а лише уродженець ╕ншого св╕ту, ось ╕ все.