-- Ось поглянь, - промовила Аб╕гель ╕ в╕ддала конверт Захар╕ю. - Це випало з щ╕лини дверей, коли я в╕дчинила ╖х.
Захар╕й пальцями роз╕рвав край листа. В середин╕ лежав пожовклий лист папера. М╕стер Спенсер розгорнув його ╕ почав читати вголос:
М╕стере См╕т,
Пишу вам 1 кв╕тня 1841 року. Коли ви прочита╓те цей лист, я буду вже мертвим. За запов╕том вам мають його передати п╕д час подорож╕ до Нью-Йорку. Коли ви доберетеся туди, цьому пов╕домленню виповниться р╕вно 100 рок╕в. Якщо ви зараз це чита╓те, отже мо╓ останн╓ прохання виконано. Не намагайтесь зрозум╕ти, як я здогадався про ваше в╕дплиття з Палермо. З рад╕стю пов╕домлю вам, що сьогодн╕ видався довол╕ сонячний день. Я сиджу у плетеному кр╕сл╕, покурюючи кубинську сигару ╕ пишу вам ц╕ рядки. Переживаючи за власну безпеку, я не пов╕домлю вам сво╓ м╕сцезнаходження. Зважаючи на те, що м╕й лист може потрапити в поган╕ руки, я не буду тут писати ц╕нну ╕нформац╕ю, яка вас стосу╓ться. Скажу т╕льки дещо, що вас заставить замислитись над мо╖м пов╕домленням. Зм╕й на вол╕. Аб╕гель мертва. Засновнику не можна в╕рити. Павуки вже сплели сво╖ с╕т╕. Реальн╕сть почала рушитись. Ви один з небагатьох, хто ще може допомогти. ╤нш╕ ж будуть вважати мене безумцем. Джоне, якщо хочете допомогти , приход╕ть до чар╕вно╖ Елл╕.
Прощавайте ╕ береж╕ть себе.
Ваш щирий друг.
-- Це жарт? - Захар╕й розгн╕вався, пом'яв листа ╕ жбурнув на землю. - Ти це написала?
-- Я не розум╕ю про що ти? - Аб╕гель п╕дняла пом'ятий шмат паперу ╕ уважно ознайомилась ╕з його зм╕стом.
-- Скажи чесно, ти влаштувала цей дурний роз╕граш?
-- Н╕, - твердо в╕дпов╕ла Аб╕гель.
-- Цей лист з розд╕лу, який я написав у сво╓му роман╕.
-- Справд╕? Я, мабуть ще не встигла його прочитати. Чому тут написано, що я померла? - обличчя Аб╕гель збл╕дло. - Ти вир╕шив мене вбити?
-- Це зовс╕м не так, - сказав Захар╕й. - Мен╕ важко пояснити, бо ти не прочитала вс╕╓╖ розпов╕д╕.
-- Хто такий Засновник ╕ чому йому не можна в╕рити? - продовжила допит Аб╕гель.
-- Засновник - це я. - чесно признався м╕стер Спенсер. - В╕рн╕ше один з мо╖х персонаж╕в. Його також звати Захар╕й Спенсер, як ╕ мене. Скорочено Засновник буде Зак(Захар╕й). Це така гра сл╕в. Я вигадав його. Це видумана особист╕сть. Мен╕ ти можеш ц╕лком дов╕ритись.
-- Тепер я починаю сумн╕ватись. - сказала Аб╕гель. - Може це попередження, що тебе треба остер╕гатися?
-- Це не так. - промовив Захар╕й. - Х╕ба я став би розпов╕дати, хто такий Засновник, якби хот╕в тебе вбити?
-- Ти згаду╓ш про зм╕я. Це Серпент?
-- Так.
На хвилину запала мовчанка.
-- Що ти збира╓шся робити? - запитала Аб╕гель, порушивши тишу.
-- Не знаю. Цей лист бентежить мене не менше, н╕ж тебе.
-- Зроби щось. Ти ж зна╓ш, хто написав цього листа.
-- Чесно кажучи, н╕, - признався Захар╕й. - Коли я писав розд╕л, мен╕ ще не довелось придумати, хто написав листа.
-- Не ст╕й тут, як стовп! - вигукнула Аб╕гель. - Ти ма╓ш щось зробити. Якщо це не жарт? Тут написано, що реальн╕сть почала рушитись. Як╕ ще з б╕са павуки, Заку? Що все це означа╓?
-- Не знаю я! В╕дчепись! - крикнув Зак. - Мен╕ треба подумати.
-- Не забувай, де ти знаходишся, - гр╕зно промовила Аб╕гель.
-- У лист╕ приховано багато п╕дказок, - вголос розм╕рковував Захар╕й.
-- Сьогодн╕ справд╕ 1 кв╕тня 1941 року, - сказала Аб╕гель, глянувши на календар. - Хот╕лось би в╕рити, що все це чийсь злий роз╕граш.
-- Якщо лист не вигадка, то Джон зараз знаходиться в Нью-Йорку. - сказав Зак. - О Господи! В╕н же сьогодн╕ попаде в автомоб╕льну катастрофу, а пот╕м травмований Джон вибереться з автомоб╕ля ╕ буде намагатись вил╕зти на шосе. Все це сталося в одному з Джонових спогад╕в. Але це неможливо, щоб персонаж став реальним!
-- Згадай подробиц╕ того розд╕лу.
-- Я пригадаю, як писав той розд╕л. У мене ще тод╕ зламалася машинка.
-- Це був не просто зб╕г. ╤стор╕я ще незавершена. Можливо Джон См╕т зараз закривавлений валя╓ться на дороз╕ ╕ потребу╓ допомоги!
-- Облиш, невже ти справд╕ в╕риш, що все це правда?!
-- Зв╕дки ти можеш знати вигадка це чи н╕?! Ми в╕дправля╓мось в Нью-Йорк, щоб д╕знатися правду. - заявила Аб╕гель.
-- Я по╖ду один, а ти залишишся тут. - заперечив Захар╕й. - Це може бути небезпечно.
-- Хочеш залишити мене саму в будинку з привидами? Н╕, я сама вир╕шу, що мен╕ робити! Переодягайся в щось сухе, а я висушу голову. Ми ╖демо в Нью-Йорк!
* * *
Непритомний Джон лежав на трав╕. За ним простягалася кривава полоса. Така картина повстала перед Захар╕╓м ╕ Аб╕гель, коли вони в╕дшукали м╕стера Спенсера на одному ╕з шосе передм╕сть Нью-Йорка. З голови Джона цабен╕ла кров. Плече було пораненим.
-- Не можу пов╕рити, що в╕н реальний! - вигукнув Захар╕й.
-- Нема╓ часу його розглядати. Якщо ми не допоможе йому, в╕н стане мертвим.
Захар╕й ╕ Аб╕гель схопили його ╕ потягли до дороги. Позаду вони почули звук пол╕цейсько╖ сирени. Коли непритомне т╕ло опинилось на шосе, автомоб╕ль п╕д'╖хав ╕ зупинився на узб╕чч╕.
-- Ти викликала коп╕в? - запитав Захар╕й.
-- Н╕.
-- ╤ я не викликав.
З пол╕цейсько╖ машини вийшов чолов╕к в коричнев╕й куртц╕ ╕ с╕рих штанах. Аб╕гель ╕ Захар╕й вп╕знали його. Це був детектив Харв╕ П╕нк. В╕н витягнув п╕столет ╕ приц╕лився.
-- Ус╕м лягти на землю ╕ пов╕льно покласти руки за голови! - наказав детектив.
Аб╕гель ╕ Захар╕й послухались його наказу. Направивши п╕столет на затриманих, Харв╕ п╕д╕йшов ╕ оглянув т╕ло Джона.
-- Що ви з ним зробили, покидьки? - запитав Харв╕.
-- Це не ми, - в╕дпов╕в Зак. - В╕н потрапив у автомоб╕льну авар╕ю. З ним була ж╕нка за кермом.
-- Ми про╖здили мимо ╕ пом╕тили нерухоме т╕ло на дороз╕. Хот╕ли допомогти, - сказала Аб╕гель.
-- Справд╕? - здавалось, що м╕стер П╕нк не до к╕нця пов╕рив цим словам. - А ну п╕дн╕майтесь. Покаж╕ть мен╕ той автомоб╕ль.
Вони рушили по кривавому сл╕ду, який залишив Джон. Скоро сл╕д прив╕в ╖х до пом'ятого автомоб╕ля, який вр╕зався в дерево. За кермом сид╕ла ж╕нка, а рядом чолов╕к. Вони були мертвими.
-- Очман╕ти! - вигукнув Захар╕й. Саме так в╕н ╕ уявляв цю картину в сво╖й книз╕.
-- А ну цить! - грубим голосом звел╕в Харв╕. В╕н оглянув мертв╕ т╕ла ╕ промовив: "З цим розберуться оперативники. Треба в╕двести того нап╕вживого покидька до л╕карн╕. Ви по╖дете з╕ мною. Будете св╕дками."
Захар╕й хот╕в запитати, св╕дками чого вони будуть, але зрозум╕в, що це т╕льки роз╕злить детектива, бо добре знав його характер. Аб╕гель с╕ла на задн╓ сид╕ння. Б╕ля не╖ поклали непритомного Джона. Захар╕й с╕в б╕ля детектива. Поки вони ╖хали до л╕карн╕, пол╕цейський весь час задавав питання.
-- Ви подружжя? - запитав Харв╕.
-- Ми не одружен╕, - в╕дпов╕в Захар╕й, - лише живемо разом.
-- Де живете?
-- В Гренв╕л╕, штат Мен.
-- Куди ╖хали?
-- В Ф╕ладельф╕ю, - вирвалось у Аб╕гель.
-- З якою метою?
-- Оглянути ╕сторичн╕ пам'ятки.
-- Як╕ саме?
-- Наприклад, Дзв╕н Свободи. - промовив Зак, те що запам'ятав з урок╕в ╕стор╕╖.
-- Ви були знайом╕ колись з цим чолов╕ком? - Харв╕ кивнув головою, в сторону Джона.
-- Перший раз бачимо.
-- Щоб ви знали, цей покидьок - м╕жнародний злочинець. В╕н намагався провезти тонну кока╖ну до Америки.
-- Як ви його знайшли? - запитав Захар╕й.
-- Це не ваше д╕ло. Ми вистежили його - така в╕дпов╕дь влашту╓?
-- Звичайно. Вибачте, детективе. - промовив Зак.
-- Зв╕дки вам в╕домо, що я детектив?
-- Випадково вирвалось.
-- В╕н мав на уваз╕ - оф╕цер. - пояснила Аб╕гель. - В╕н завжди пута╓ оф╕цера пол╕ц╕╖ ╕ детектива. Так╕ схож╕ поняття.