-- Ти об╕цяв, що за мою мовчанку, розпов╕си мен╕ все, що тут ко╖ться. - сказав чолов╕к.
-- Я пам'ятаю, - промовив Зак.
-- ╤ не забудь розпов╕сти, що за чорт╕вня тут в╕дбува╓ться! - наголосив Джон. - Якого б╕са ми опинилися серед Дикого Заходу?
-- Я розум╕ю тво╓ здивування. Мен╕ самому зда╓ться божев╕ллям розмовляти з тобою. Нав╕ть не знаю, як розпочати цю ╕стор╕ю. Коли вигаду╓ш сюжет це одне, а на д╕л╕ розпов╕дати в мене погано виходить.
-- Почни хоча б з чогось.
-- За профес╕╓ю я письменник. - почав Захар╕й. - Зараз я працюю над сво╖м новим романом. Моя ╕стор╕я розпов╕да╓ про життя Джона См╕та. Так вийшло, що в м╕ст╕, де я живу при╖хала Аб╕гель Штраус. Вона стала образом л╕тературного персонажа мого роману. В книз╕ я описав ╖╖ зовн╕шн╕сть, як у Аб╕гель, що зустр╕в. Розум╕╓ш про що я?
-- Аб╕гель, що я знаю, як дв╕ капл╕ води схожа на цю ж╕нка. - зрозум╕в Джон. - Ти теж описав мене, в сво╖й книз╕?
-- Тебе я вперше зустр╕в, коли ти лежав непритомний п╕сля авар╕╖. Це сталось п╕сля того, як я описав цю под╕ю в книз╕.
-- Ти ведеш до того, що спершу я був написаний в тво╖й книз╕, а пот╕м зустр╕вся з тобою?
-- Мен╕ шкода, але це правда.
-- Але як я можу ╕снувати т╕льки в книз╕, якщо ми зараз розмовля╓мо?
-- Можливо це лише безглуздий зб╕г, - сказав Захар╕й.
-- Де ж мен╕ знайти мою Аб╕гель? - запитав Джон.
-- Я не можу тоб╕ розпов╕сти, але ти зустр╕неш ╖╖ п╕зн╕ше, - промовив Захар╕й. - Ми також зустр╕немось п╕зн╕ше. Я буду в╕домий тоб╕ п╕д псевдон╕мом Засновник.
-- Засновник. Це ╕м'я було в лист╕. - промовив Джон. - Зм╕й на вол╕. Аб╕гель мертва. Ти брешеш, вона померла! Так було написано в лист╕!
-- Заспок╕йся. Це я написав того листа у сво╖й книз╕.
-- Тод╕ розкажи, де Аб╕гель?! Мовчиш? Чому я маю тоб╕ в╕рити? А поки що, нам нема╓ про що розмовляти.
Джон вийшов ╕ Захар╕й залишився один. Поки в╕н не знав, як налагодити в╕дносини з Джоном. Вся ця ситуац╕я видавалася йому безглуздою.
Коли наступила н╕ч, Зак з╕брав супутник╕в у сво╖й к╕мнат╕. Поки вони обговорювали план д╕й, на селище насувався туман. З в╕кна можна було розглед╕ти примарн╕ обриси будинк╕в.
-- Досить чекати ╕ ховатись. Нам треба д╕яти, - промовив Захар╕й.
-- ╢ як╕сь ╕де╖? - запитав Джон.
-- Якщо ця в╕дьма з приходом ноч╕ проводить та╓мн╕ ритуали ╕ напуска╓ туман, щоб приховати сво╖ д╕╖? - припустила Аб╕гель.
-- Чому н╕хто не вважа╓, що це лише природн╕ катакл╕зми? - запитав Джон.
-- Прагматизм в тво╖й кров╕ не диву╓ мене, - сказав Захар╕й.
-- Ми ма╓мо вийти ╕ знайти того, кого прихову╓ туман, - сказала Аб╕гель.
-- А якщо там н╕кого нема? - запитав Джон.
-- Тод╕ ми будемо це знати точно. - промовив Захар╕й, - ╕ будемо будувати ╕нш╕ теор╕╖.
Тр╕йця вийшла з будинка. Хмара туману поглинула ╖х. Супутники безшумно бродили вуличками м╕ста. В деяких домах ще гор╕ло св╕тло. Супутники д╕йшли до безлюдно╖ площ╕. Неподал╕к видн╕лися обриси тотема. Кр╕зь туман здавалося, що маски корчать гримаси. Тр╕йця натрапила на сарай. Вони зайшли до нього, щоб обм╕ркувати, як поступити дал╕.
На вулиц╕ стояла мертва тиша. Джон пом╕тив кр╕зь щ╕лину в сара╖ чийсь силует, що мандрував у туман╕. Жестом в╕н показав на силует сво╖м супутникам. Т╕ мовчки кивнули. Силует проминув тотем ╕ п╕шов дал╕. Тр╕йця п╕шла сл╕дом за примарною т╕нню. Силует прив╕в ╖х до земляних насип╕в на окра╖н╕ селища. На деяких ╕з них вис╕ли дерев'ян╕ хрести. Захар╕й припустив, що вони прийшли до м╕сцевого цвинтаря.
Ховаючись за насипами, супутники п╕д╕йшли ближче, щоб краще роздивитися силует. Т╕нь схилилася над кроною високого дерева.
-- Serpens ichtra brikis! - промовив ж╕ночий голос в туман╕.
Дерево заскрип╕ло. З його стовбура почало литися чорна р╕дина. Постать притулися до р╕дини ╕ почала ╖╖ пити.
-- Ти знову прийшла, дитя мо╓? - запитав голос у п╕тьм╕.
-- Так. Я принесла те, що ви просили.
-- Ти впевнена, що за тобою не стежили?
-- Так, господарю.
-- Тод╕ ми почнемо ритуал.
Ж╕нка зняла плащ ╕ предстала перед деревом в повн╕й нагот╕. Супутники роздивились кр╕зь туман ╖╖ чорне, як смола, довге волосся ╕ бл╕ду шк╕ру. В руках ж╕нка стискала предмет. Г╕лки дерев опустилися ╕ об╕йняли в╕дьму . Ж╕нка повисла в пов╕тр╕. Вона почала дико реготати.
-- Агов, хто тут?! - пролунав неподал╕к знайомий голос ╕нд╕анця.
-- Пустельний орел найшов нас. Треба забиратися, - промовила ж╕нка.
Дерево опустило ╖╖ на землю. В╕дьма накинула на наге т╕ло плащ ╕ поб╕гла кр╕зь туман. Супутники вил╕з ╕з сховку ╕ почали пересл╕дувати темний силует. Туман густ╕шав. Ледь пом╕тна т╕нь б╕гла в╕д пересл╕дувач╕в. Ж╕нка була спритною. Вона перестрибнула кр╕зь огорожу ╕ повернула в один ╕з провулк╕в. Захар╕й ╕ Аб╕гель загубили ╖╖ сл╕д. Джон продовжував пересл╕дувати в╕дьму. Вона поб╕гла в глиб поселення. Спритними рухами вона забралася на дах буд╕вл╕. Джон теж зал╕з нагору. В╕дьма перестрибнула через провалля ╕ опинилась на ╕ншому будинку. Вона б╕гла дал╕. Ж╕нка озирнулася чи ╖╖ не пересл╕дують. Позаду н╕кого не було. В╕дьма з╕стрибнула на м'яке с╕но. Вона швидким кроком попрямувала по крив╕й стежц╕. Ж╕нка зупинилася перед в╕дчиненим в╕кном. В╕дьма зал╕зла всередину ╕ зачинилась. Тепер ╖╖ н╕хто не знайде. Джон простежив, як темна постать заховалася в хиж╕. В╕н усм╕хнувся ╕ безшумно попрямував до сво╖х друз╕в.
Джон знайшов ╖х у к╕мнат╕ Захар╕я. Вони сид╕ли ╕ обговорювали те, що трапилось.
-- Тепер прийдеться обшукати вс╕ будинки в пошуках ж╕нки з чорним волоссям. - промовив Зак.
-- Не потр╕бно цього робити, - промовив Джон, пройшовши до к╕мнати. - Я вистежив, в якому дом╕ вона живе.
-- Дочека╓мось ранку ╕ виведемо в╕дьму на чисту воду, - промовила Аб╕гель.
-- Пропоную робити все у супровод╕ Пустельного Орла. - промовив Захар╕й.
Супутники роз╕йшлися по сво╖м к╕мнатах. На св╕танку туман розс╕явся ╕ вони в╕дправилися до хиж╕ ╕нд╕анця. В╕н сид╕в у себе на подв╕р'╖ в плетеному кр╕сл╕ ╕ курив сигару.
-- Доброго ранку, Пустельний Орел! - прив╕тали супутники ╕нд╕анця.
-- В╕таю вас. Зачекайте я зварю трав'яний наст╕й. - промовив ╕нд╕анець.
-- Ми прийшли сюди не чай пити, - промовив Захар╕й. - Вчора ми вистежили людину, яка блукала серед туману.
-- Вчора я також бачив когось вноч╕, - промовив ╕нд╕анець. - Мен╕ остогид╕ло сид╕ти в сво╖х хиж╕ ╕ я в╕дправився на вулицю. В туман╕ я почув кроки ╕ в╕дправився на звук. Було погано видно, але мен╕ вдалося розглед╕ти т╕нь, що ховалася серед могил. Шкода, що сво╖м криком я злякав примару. Вона втекла ╕ вс╕ мо╖ пошуки були марними.
-- Не хвилюйся, я знаю, де живе ут╕качка, - промовив Джон. - Ми п╕демо туди учотирьох ╕ допита╓мо ╖╖.
Супутники п╕д╕йшли до будинку, на який вказав м╕стер См╕т. ╤нд╕анець розпов╕в, що цей д╕м належить с╕м'╖ Панер. В ньому оселився чолов╕к на ╕м'я Семюель ╕ його юна донька на ╕м'я Патриц╕я. Батько займа╓ться фермерством, а д╕вчина допомага╓ по господарству. Вони переселенц╕ одн╕╓╖ з англ╕йських колон╕й. Сем був м╕сцевим п'яницею, а його дочку звинувачували в блудництв╕. П╕сля смерт╕ матер╕, яка померла в╕д хвороби, вони вир╕шили покинути колон╕ю, щоб позбутися бол╕сних спогад╕в. Вони знайшли поселення В╕льного Братства ╕ вир╕шили почати тут нове життя.
╤нд╕анець дв╕ч╕ постукав до хиж╕. Двер╕ в╕дчинив огрядний чолов╕к з коротким чорним волоссям. На вигляд в╕н був трохи товстим з почервон╕лим обличчям. Син╕ м╕шки п╕д очима прикрашали чорн╕ цятки, що зустр╕чались по всьому обличч╕.
-- Чого вам? - неприязним тоном запитав Сем.
-- Дозволь зайти, - промовив ╕нд╕анець.
Cем неохоче в╕дчинив двер╕ ╕ супутники зайшли в д╕м. Всередин╕ було довол╕ затишно.
-- Де ваша дочка? - запитав Пустельний Орел.
-- Вона в сво╖й к╕мнат╕, - промовив Сем.
Двер╕ в╕дчинив ╕нд╕анець. Супутники побачили б╕лявку, що сид╕ла на л╕жку ╕ читала книгу. Сонячн╕ промен╕ з в╕кна падали на ╖╖ плаття.
-- Доброго ранку, - прив╕талася Патриц╕я.