-- Дуже перепрошу╓мо, юна лед╕, що потурбували вас, - промовив ╕нд╕анець.
-- Ти впевнений, що простежив за в╕дьмою до цього будинку? - запитав Захар╕й у Джона.
-- Впевнений, - не вагаючись промовив м╕стер См╕т.
-- Дозвольте обшукати будинок, - попросила Аб╕гель. - Ми ма╓мо впевнитись, що Патриц╕я - не в╕дьма.
-- Це вже нахабство! - обурився батько.
-- Сем, роби, як вони кажуть, - наказав Пустельний Орел. - Чи тоб╕ ╓ що приховувати? Твоя в╕дьма щовечора наводить туман на м╕сто?
-- Гаразд. Щоб розв╕яти ваш╕ сумн╕ви, я дозволю вам це зробити, але присягаюся, що моя донька - не в╕дьма. - вимовив Сем.
-- Вони думають, що я винна? - на очах б╕лявки з'явилися сльози.
-- Не хвилюйтесь Патриц╕я, це лише непорозум╕ння, - сказав Захар╕й. - Джон помилився будинком або в╕дьма обдурила його. Ми обшука╓мо д╕м ╕ п╕демо зв╕дси.
Захар╕й почав пошук в кухн╕. В╕н ретельно оглянув кожен кут, але не знайшов н╕яких сл╕д╕в в╕дьми. В печ╕ було пусто. Джон тим часом шукав у зал╕. В╕н перегорнув кожну книгу, оглянув вс╕ шафи ╕ полиц╕. Аб╕гель в╕дправилася в хл╕в. Вона перевернула с╕но, але не знайшла н╕чого особливо. В стайнях, де знаходився тварини, лежала лише купа гною. Запах стояв нестерпний, тому Аб╕гель покинула це м╕сце. У в╕тальн╕ знаходився вх╕д у п╕двальне прим╕щення. Пустельний Орел спустився туди при св╕тл╕ св╕чки. У прим╕щенн╕ було вогко ╕ холодно. В комор╕ збер╕галися продукти: шкури, м'ясо, крупи. Це все, що в╕н зм╕г в╕днайти.
Залишилась к╕мната Патриц╕╖. Це ╓дине м╕сце, яке вони ще не пров╕рили. Супутники облазили кожен кут: зазирнули п╕д л╕жком, оглянули шафу, в╕дсунули комод. Але пошуки не дали н╕яких результат╕в. Захар╕й одразу в╕дчув, що шукати треба в ╕ншому м╕сц╕. В╕дьма виявилася розумн╕шою.
-- Ход╕мо. - промовив м╕стер Спенсер. - Тут б╕льше нема╓ чого робити.
-- Ми залиша╓мось! - обурився Джон.
-- Наш╕ пошуки були марними. В дом╕ не ма╓ доказ╕в присутност╕ в╕дьми. - сказав ╕нд╕анець.
-- Я доведу, що ви помиля╓тесь! - заявив Джон.
-- Що ти збира╓шся робити? - поц╕кавилась Аб╕гель.
-- Подума╓мо лог╕чно. Де в╕дьма схова╓ сл╕ди сво╓╖ присутност╕?
-- Там, де н╕хто не буде шукати, - в╕дпов╕в Захар╕й.
-- Очевидно, що ми обшука╓мо кожну к╕мнату, - продовжував свою думку Джон. - Також в╕дьма могла закопати все п╕д землею. Чи готова вона до того, що ми перекопа╓мо всю землю ╕ обшука╓мо кожну копицю с╕на, щоб знайти голку?
-- Я принесу лопати, - промовив Пустельний Орел.
-- Не дозволю руйнувати д╕м! - втрутився Сем в розмову.
-- Цього не треба робити, - сказав Джон. - Адже в╕дьма дуже розумна, щоб не зробити тако╖ фатально╖ помилки. Я вважаю, що в дом╕ залишилось пота╓мне м╕сце.
-- Ми все обшукали, - сказала Аб╕гель.
Джон почав стукати ╕ притулятись вухом до ст╕н. Р╕зкого погляду в сторону Патриц╕╖ було достатньо, щоб пом╕тити збентеження на обличч╕ д╕вчини. Отже, в╕н на правильному шляху.
-- Тату, коли ц╕ люди п╕дуть? - запитала Патриц╕я.
-- Тихо, доню, не заважай, - пробурчав Сем.
Джон завершив вивчати ст╕ни. На мить в╕н завагався. Може все-таки в╕н помилився. Збентежена Патриц╕я сид╕ла ╕ кидала час в╕д часу погляд на п╕длогу. ╤ Джона осяяло. В╕н повернувся до к╕мнати д╕вчини. М╕стер См╕т прийнявся стукати по дерев'яних половицях. Супутники лише мовчки стежили за його рухами. Але Патриц╕я почала нервуватися: спершу вона гладила сво╓ б╕ляве волосся, а пот╕м стала гризти н╕гт╕ на руках. Батько пом╕тив ╖╖ знервован╕сть ╕ зробив зауваження.
Джон почув потр╕бний знак, що означав тр╕умф. Знах╕дка мала бути в п╕длоз╕ спальн╕ Патриц╕╖. Дерев'яна дошка п╕ддалася. Джон витягнув ╖╖. В схованц╕ знаходилась чорна перука.
-- Я був правий! - в захват╕ промовив м╕стер См╕т.
-- Це тво╓, Пет?! - обличчя батька стало багряним в╕д гн╕ву. - Що це таке?
-- В╕дпов╕дай, дитя, - сказав Пустельний Орел.
Патриц╕я мовчала. На ╖╖ обличч╕ ст╕кали струмки сл╕з. В д╕вчини почали труситися руки. В ╕стериц╕ вона не могла говорити, а з ╖╖ вуст лунали лише уривки сл╕в: "Я..нннее....ччп╕ть...пппп..."
-- Перука це важливий доказ, - промовив Захар╕й. - Вчора ми бачили, як ж╕нка з чорним волоссям приходила на цвинтар. Ум╕ле маскування.
-- Це н╕чого не доводить! - запротестував батько. - ╥й могли п╕дкинути це. Моя дочка н╕ в чому не винна!
-- Ще рано робити як╕сь висновки, доки ми не докопа╓мося до правди, - промовив Джон.
-- Я забираю Патриц╕ю. Вона звинувачена у ско╓нн╕ злих д╕й проти селища. - промовив ╕нд╕анець.
-- Н╕╕╕╕! Блааа..агаю! Я нннне ппп╕ду! - репетувала д╕вчина.
Пустельний Орел силом╕ць схопив Патриц╕ю. Вона почала дряпатися ╕ брикатися. Джон ╕ Захар╕й допомогли ╕нд╕анцю ╕ поволокли д╕вчину на вулицю. Патриц╕я верещала, наче скажена. Аб╕гель намагалася заспоко╖ти ╖╖. В╕дьму притягли в м╕сце, обнесене товстими дерев'яними колами. Вождь в╕дчинив клямку ╕ чолов╕ки занесли Патриц╕ю в цю в'язницю. Грати зачинились ╕ в╕дьма опинилася в пастц╕.
-- Перестань ридати ╕ розкажи, де д╕стала цю р╕ч, - Захар╕й показував ╖й чорну перуку.
-- Якщо потр╕бно ми застосу╓мо силу, - промовив ╕нд╕анець.
-- Не треба, - заперечив Джон. - Вона все розпов╕сть.
-- Даремно зараз розмовляти з нею в такому стан╕, - промовила Аб╕гель. - Дайте ╖й час.
Пустельний Орел наказав поставити чотирьох вартових, як╕ будуть стежити за ув'язненою ╕ по дво╓ зм╕нятись. Тим часом супутники вернулись до сво╓╖ дом╕вки. Аб╕гель ╕ Захар╕й були задоволен╕ результатом, але Джон весь день був нахмуреним ╕ мовчазним.
-- Чому ти не рад╕╓ш, що ми знайшли в╕дьму? - запитав Зак.
-- Це лише початок. - промовив Джон. - Рано робити посп╕шн╕ висновки.
М╕стер См╕т вир╕шив покинути селище ╕ прогулятися околицями. Небо було с╕рим ╕ дув легенький в╕терець. Джон п╕шов в сторону л╕са. Захар╕й ╕ Аб╕гель проводили його поглядом.
-- З Джоном ко╖ться щось дивне, - занепоко╖вся Зак.
-- В╕н в╕дчува╓ провину за життя Патриц╕╖, - промовила Аб╕гель.
-- Дума╓ш, в╕н сп╕вчува╓ ╖й? - здивувався Захар╕й.
-- В╕д Джона можна оч╕кувати чого завгодно. Заку, об╕цяй, що ми доведемо провину Патриц╕╖ ╕ знищимо цю в╕дьму.
-- Об╕цяю. Якщо потр╕бно, я особисто поп╕клуюсь, щоб м'яке серце Джона не стало на шляху правосуддя.
Надвеч╕р повернувся Джон. П╕сля довго╖ прогулянки в╕н прийшов змучений ╕ голодний. За вечерею до нього при╓дналася Аб╕гель.
-- Все гаразд? - запитала вона ╕ с╕ла за його столик.
-- Я в норм╕, - спок╕йним тоном в╕дпов╕в Джон.
-- Не хвилюйся, ми докопа╓мося до правди.
-- При╓мно чути ц╕ слова. - на обличч╕ Джон з'явився рум'янець.
-- Послухай, Джоне, Зак зробив посп╕шн╕ висновки ╕ вир╕шив в╕дразу пок╕нчити з Патриц╕╓ю. - промовила Аб╕гель. - Не подоба╓ться мен╕ його р╕шення.
-- До чого ти хилиш? - запитав Джон.
-- Ти мабуть ще не зна╓ш, що Захар╕й ╕ ╓ Засновник. В лист╕ хтось намагався про це тебе попередити. Йому не можна дов╕ряти.
-- Я так ╕ знав, що не можна дов╕ряти цьому нег╕днику. В╕н щось прихову╓.
-- Будь обережний, Джоне.
Аб╕гель встала з столика ╕ попрямувала до сво╓╖ к╕мнати. Джон продовжив до╖дати свою трапезу. Поки чолов╕к вечеряв, в╕н роздумував, що робити дал╕ з Захар╕╓м Спенсером.
Супутники пом╕тили, що вноч╕ туман не прийшов у селище. Отже, в╕дьма й справд╕ перестала чаклувати. Або це був хитрий план ввести ╖х в оману.
* * *
Наступного дня Пустельний Орел прийняв важливе р╕шення: якщо не буде доведено невинн╕сть Патриц╕╖, на св╕танку ╖╖ спалять. Захар╕й ц╕лком погодився з ╕нд╕анцем. П╕сля сн╕данку супутники в╕дправились до в'язниц╕, щоб допитати в╕дьму.
Першим допитував Захар╕й. В╕н говорив з Патриц╕╓ю грубо ╕ погрожував. Д╕вчина не проронила ╕ слова на його погрози. Наступною вир╕шили в╕дправити Аб╕гель. ╥х д╕алог тривав досить довго. Проте з Патриц╕╖ не вдалося витягнути ╕нформац╕╖.
Останн╕й п╕шов Джон. Коли Патриц╕я побачила його, вона божев╕льно зареготала. Цей см╕х не згн╕тив чолов╕ка. В╕н п╕д╕йшов впритул до кл╕тки.