-- Жахливо сид╕ти самотн╕й у в'язниц╕. - промовив Джон.
-- Можеш глузувати ск╕льки завгодно! - вигукнула Патриц╕я. - Все одно н╕чого не скажу.
-- Я прийшов не заради цього. Можливо я ╓дина людина, хто ще в╕рить в твою невинн╕сть.
-- Це ти приписав мен╕ вирок, коли знайшов ту кляту перуку!
-- Я лише хочу справедливост╕. Скажи, хто дав тоб╕ цю р╕ч. Ти лише жертва в ц╕й ╕стор╕╖.
-- Я н╕чого не скажу.
-- Вс╕ бачать в тоб╕ лише в╕дьму, що нищить врожай ╕ наводить природн╕ лиха. Я бачу в тоб╕ б╕долашну д╕вчину, що п╕шла хиткою стежку. В тебе ще може бути майбутн╓.
-- Про що ти кажеш? - на очах Патриц╕╖ налились сльози.
-- Розкажи, хто сто╖ть за цим. З ким ти говорила на цвинтар╕? Я можу допомогти.
Патриц╕я промовчала.
-- Не хочеш говорити? Гаразд, я п╕ду. Т╕, хто покрива╓ тебе лишаються невинними, а тебе завтра спалять на вогнищ╕.
Джон обернувся ╕ п╕шов. В╕н пройшов десять крок╕в, як голос Патриц╕╖ зупинив його.
-- Ст╕й! Ходи сюди!
-- Ти вир╕шала мен╕ все розпов╕сти?
-- Я хочу тоб╕ дещо показати.
Д╕вчина п╕дняла плаття догори ╕ показала св╕й жив╕т. Джон побачив, що ╖╖ черево стало випуклим, як пов╕тряна куля. Отже, Патриц╕я - ваг╕тна.
-- Хто зна╓ про дитину? - запитав Джон.
-- Н╕хто. Мен╕ вдалося вже 3 м╕сяц╕ приховувати правду. Якщо хочеш допомогти, то врятуй дитя.
-- Розкажи мен╕, що ти зна╓ш про ритуал.
-- Я б╕льше н╕чого тоб╕ не розпов╕м.
-- Хто батько дитини?
Патриц╕я не проронила б╕льше н╕ слова. Вона дивилася на нього сумними заплаканими очима. Джон покинув ╖╖ ╕ при╓днався до сво╖х супутник╕в. В╕н розпов╕в, що д╕вчина ваг╕тна. Це в╕дкриття шокувало Аб╕гель ╕ Захар╕я.
-- Якщо в ╖╖ черев╕ сидить демон, ми ма╓мо якнайшвидше з нею пок╕нчити, - заявив Зак.
-- Я проти, - промовив Джон. - Ми ма╓мо довести невинн╕сть д╕вчини ╕ врятувати дитя.
-- Ми не впевнен╕, що за ритуали проводили з нею б╕ля дерева, - сказала Аб╕гель. - Темн╕ сили могли запл╕днити ╖╖ черево.
-- ╢дина ниточка, що в нас залишилась це перука, - вимовив Джон.
-- Але це доводить лише вину Патриц╕╖, - сказав Захар╕й.
-- Не зовс╕м. Можливо д╕вчина використовувала його не т╕льки, як маскування. Аб╕гель мусить прим╕ряти його.
-- Н╕защо! Це може бути небезпечно! - заперечив Захар╕й.
-- Я спробую, - погодилася Аб╕гель. - Це ╓диний ключ до вир╕шення проблеми.
Ж╕нка взяла до рук темну перуку. Вона була при╓мною на дотик. Аб╕гель поправила сво╓ волосся ╕ надягнула перуку. Коли вона над╕ла перуку, перед очима потемн╕ло ╕ ж╕нка опустилася на кол╕на. ╥й захот╕лося блювати. Захар╕й спробував зняти перуку, але цим причинив лише б╕ль. Здавалося, що р╕ч присмокталася до ╖╖ голови.
-- Я н╕чого не бачу! - вигукнула в пан╕ц╕ Аб╕гель.
-- Не хвилюйся ми спробу╓мо зняти цю штуку з тво╓╖ голови. - промовив Джон.
В голов╕ ж╕нки запаморочилось. ╥й здалося, що вона може знепритомн╕ти. Аб╕гель прижалася до голо╖ земл╕. Все ╖╖ т╕ло скував р╕зкий б╕ль. В голов╕ звучали дивн╕ голоси. Раптом все зникло. З╕р прояснився. Все навколо потьмян╕ло. Вона розр╕знила постат╕ Джона ╕ Захар╕я. ╥хн╕ голоса глухо долинали до вух Аб╕гель, наче вона знаходилась п╕д водою.
-- Подивись до чого привела твоя ╕дея! - горланив Захар╕й.
-- Ми допоможемо ╖й, - сказав Джон.
-- Мен╕ вже краще, - промовила Аб╕гель.
-- Ти можеш нас бачити? - запитав Захар╕й.
-- Я розр╕зняю вас, але бачу так, наче наступили сут╕нки, - промовила Аб╕гель.
-- Зосередься на деталях, - промовив Джон.
Аб╕гель пом╕тила блакитн╕ спалахи ╕ повела сво╖х супутник╕в в ту сторону. Поки вони йшли, на м╕сто насувався туман. Перелякан╕ люди поховалися по сво╖м дом╕вкам. Туман став наст╕льки густий, що не було видно власних долонь. Аб╕гель привела супутник╕в до цвинтаря. Вона ╓дина бачила, як пала╓ дерево серед могил.
-- Ти знову прийшла, - просичав голос. - Сьогодн╕ ти знову спробу╓ш зв╕льнити мене?
-- Я не Патриц╕я, - вимовила Аб╕гель, звертаючись до палаючого дерева.
-- ╤ вона прийшла не одна, - сказав Захар╕й.
Аб╕гель побачила, як кор╕ння дерева заворушилось. Воно намагалось схопити тр╕йцю сво╖м кривими к╕нц╕вками, але ╖м вдалося вирватися. Назустр╕ч тр╕йц╕ прямували темн╕ постат╕. Вони виникали з-п╕д земл╕, розгр╕баючи сво╖ми к╕стлявими руками землю. Аб╕гель попередила приятел╕в, що скоро буде огорожа. Супутники перестрибнули паркан ╕ поб╕гли в сторону л╕су. Аб╕гель вела ╖х вгору в сторону скелястих г╕р. Темн╕ постат╕ пересл╕дували ╖х. Арм╕я труп╕в голосила нелюдським криком, а земля п╕д ╖хн╕ми ногами дрижала.
-- Зм╕й поки ще не на вол╕, - сказала Аб╕гель, дивлячись позаду себе на зм╕╖ну голову, що визирала з дупла палаючого дерева.
-- Але Серпент хоче завершити ритуал. Якщо в╕н схопить нову жертву, то зможе вибратись на волю. - промовив Зак.
Супутники б╕гли вперед ╕ просувалися все вище ╕ вище. Туман вже не був такий густий ╕ можна було розр╕знити силуети дерев. Аб╕гель продовжувала вести ╖х по скелястих горах. Дихати стало важче. Захекан╕ супутники озирнулися назад. Туман залишився внизу. Б╕ла густа хмара заховала в сво╖х нетрях селище. Кр╕зь туман б╕гли с╕р╕ трупи. Вони наближались все ближче ╕ ближче. Супутники просувались вперед. Морозний в╕тер дув ╖м в обличчя.
Тр╕йця забралася на пологу вершину. Позаду залишився крутий схил. Попереду шлях перекрила постать в темному каптур╕. В к╕стяних руках вона стискала косу. Захар╕й ╕ Аб╕гель вп╕знали, що це був Пастух, який вижив в темних нетрях л╕с╕в Палмо. На це раз в╕н був без сво╓╖ козлино╖ отари.
-- Вам нема╓ куди б╕льше йти, - ╓хидно вимовив Пастух. - В╕ддайте нам д╕вчину ╕ залишитися живими.
-- Ми не в╕ддамо тоб╕ Аб╕гель, - суворо вимовив Захар╕й.
-- Зм╕й буде на вол╕, хочете ви цього чи н╕, - промовив Пастух.
Темна постать замахнулася косою. Супутники в╕дступили на край провалля. Пастух п╕д╕йшов ближче. Люди в╕дчули могильний холод, що линув з нього. Раптом на неб╕ з'явився птах. Б╕логоловий орел сп╕к╕рував вниз ╕ гострими к╕гтями впився в темну постать. Пастух похитнувся ╕ впав на землю. Джон схопив косу. Темн╕ постат╕ забралися на вершину. Арм╕я гнило╖ плот╕ намагалися схопити людей. Джон замахнувся косою ╕ почав кромсати ходяч╕ трупи на шматки. Обрубки лет╕ли в провалля. Тим часом Захар╕й ╕ Аб╕гель вир╕шували, як позбутись перуки.
-- Силою ╖╖ не зняти, - промовив Зак. - Озирнись навколо. Ти не бачиш навколо себе н╕чого особливого?
-- Я намагаюсь зосередитись, але н╕чого не виходить, - промовила Аб╕гель.
Арм╕я мерц╕в просувалася вперед. Джон був не в сил╕ зупиняти ╖х. Пастух вивернувся ╕ жбурнув орла об кам╕нь. Тр╕йця в╕дступила на самий край провалля.
-- Прийшов час розплати, - промовив Пастух. - Моя паства готова зд╕йснити вирок.
-- Це все твоя вина! - гн╕вно вигукнув Джон Захар╕ю. - Ти прив╕в нас у це жахливе м╕сце! Засновнику не можна в╕рити!
-- Це була твоя ╕дея, мерзотнику, одягнути перуку! - крикнув Зак.
Джон штовхнув Захар╕я в провалля. М╕стер Спенсер не втримав р╕вновагу ╕ з╕рвався з скел╕. Перед ним пронеслися обриси дерев ╕ високо╖ гори. Мить здавалася в╕чн╕стю. Раптом свист пов╕тря припинився. Зак в╕дчув важк╕сть ╕ р╕зкий б╕ль в спин╕. З глухим звуком в╕н приземлився на гостр╕ кам╕ння. Його пон╕вечене мертве т╕ло впало на п╕дн╕жж╕ гори. На обличч╕ Джона застигла гримаса жаху, коли в╕н усв╕домив, що нако╖в. На обличч╕ виступили крапл╕ поту.
Б╕ля т╕ла Захар╕я з'явилися люди в темн╕й ун╕форм╕. В руках вони стискали металев╕ пристро╖. Аб╕гель вп╕знала, що це були агенти ВОРТЕКСа. Пастух пом╕тив загрозу. В╕н перетворився в чорну димку ╕ розчинився в пов╕тр╕. Мерц╕ осипалися ╕ перетворилися на с╕рий поп╕л. Перука на голов╕ Аб╕гель сповзла чорним в'язким желе на землю. Туман, що оповив поселення, зник.
Джон п╕д╕йшов до м╕сця, де ран╕ше лежав б╕логоловий орел. Тепер там лежав не птах, а ╕нд╕анець. В╕н важко дихав. Його права рука була повн╕стю розтрощена. З голови ст╕кала ц╕вка кров╕. Все т╕ло було в синцях ╕ подряпинах.