-- Пустельний Орел, - озвався до нього Джон.
-- Мовчи, - хриплим голосом промовив ╕нд╕анець. - В мене ╓ прохання.
-- Говори.
-- Я важко поранений ╕ мо╖ сили на меж╕. - ╕нд╕анець п╕дняв сво╖ сувор╕ оч╕ ╕ подивився на Джона. - Скоро мо╓ т╕ло перетвориться на п╕сок. ╤ тод╕ я знову перероджуся в орла. Скажи мо╖м людям, що я загинув у бою. За багато рок╕в я змучився в╕д присутност╕ людей. Мен╕ час побути самому.
-- Я виконаю ваше прохання, - промовив Джон.
В╕н озирнувся навколо, шукаючи очима Аб╕гель. Навколо н╕кого не було. Джон глянув вниз ╕ побачив, що люди внизу намагаються щось зробити з т╕лом Захар╕я.
-- У нас ситуац╕я N 16 - парадокс незаплановано╖ смерт╕ в часовому в╕др╕зку. - промовив один ╕з агент╕в.
-- Ми трохи зап╕знились, - сказала ж╕нка. -Потр╕бен реан╕матор.
Агенти притягли пристр╕й. Це була висока тринога. В середин╕ знаходилася капсула з с╕рою р╕диною. Шланг триноги п╕д'╓днали до пупа Захар╕я. Агент ув╕мкнув пристр╕й ╕ речовина почала переливатися у нутрощ╕ чолов╕ка. Минуло к╕лька хвилин, коли процес було зак╕нчено. Мертве т╕ло запульсувало. По венах ╕ судинах проб╕гли чорн╕ полоси, наче кубло зм╕й повзали всередин╕ трупа. Рани Захар╕я почали заживати на очах. Пошкоджений мозок в╕дновив свою форму. Чолов╕к розплющив оч╕. З його легень вирвався стог╕н. Зак в╕дригнув на землю жовч перем╕шаний з чимось чорним. До врятованого п╕д╕йшов один ╕з агент╕в ╕ просканував його.
-- В╕н не з цього часу, - оголосив результат чолов╕к. - Що будемо робити з ним дал╕?
-- Можна стерти його пам'ять, але це необов'язково. - промовила ж╕нка. - Йому все одно н╕хто не пов╕рить.
-- Хто це зробив з тобою? - запитав агент.
-- Джон См╕т з╕штовхнув мене з скел╕, - в╕дпов╕в Захар╕й, показуючи нагору.
-- Я в╕дправлю б╕долаху назад у його час, а ти знайди вбивцю, - наказала ж╕нка.
Тим часом Джон См╕т б╕г нетрями л╕су. Крута дорога вела вверх. Морозний в╕тер дув йому у спину. Попереду було багно. Шукати обх╕д було п╕зно. Джон ступив у в'язку р╕дину. Болото п╕д ногами потрапляло в чоботи, прилипало до штан╕в.
Пов╕льний темп ут╕кача дозволив агент╕ швидко наздогнати його. Чолов╕к виставив уперед п╕столет ╕ вистр╕лив. Заряд парал╕зував т╕ло Джона ╕ той упав лицем у багно. Агент витягнув нерухоме т╕ло на суху землю.
-- Тепер тоб╕ з╕труть пам'ять ╕ в╕дправлять в Кенрайссел, друже, - промовив агент. - Ти зробив злочин г╕рший, чим просто вбивство. Тво╖ д╕╖ могли привести до фатальних насл╕дк╕в, порушивши св╕тову л╕н╕ю.
-- Я не знав, - промовив м╕стер См╕т.
-- Незнання не зв╕льня╓ в╕д обов'язк╕в, - промовив агент.
Б╕лий спалах св╕тла - останн╓, що побачив Джон перед тим, як втратити св╕дом╕сть. Агент телепортував непритомного чолов╕ка у в'язницю ╕ в╕дправив рапорт про усп╕шне затримання злочинця. Аб╕гель стежила за ними у кущах.
-- Це буде помста за твою зраду, Джоне, - подумала Аб╕гель. - Тепер ти поплатишся за те, що здав мене ВОРТЕКСу.
Коли агенти покинули територ╕ю, вона повернулася в селище. Наступили сут╕нки. Блакитне небо потемн╕ло, переливаючись ф╕олетовими ╕ чорними кольорами. Аб╕гель д╕сталася площ╕ ╕ закликала вс╕х людей прийти до тотемного стовпа.
Поки натовп збирався, вона д╕сталася в'язниц╕. Аб╕гель в╕дчинила двер╕ ╕ вивела Патриц╕ю на вулицю. Вона мала жалюг╕дний вигляд: плаття було брудним, шк╕ра бл╕да, ноги тремт╕ли. Аб╕гель привела Патриц╕ю на площу ╕ прив'язала до тотема. Натовп мовчав ╕ чекав в╕дпов╕д╕.
-- Люб╕ друз╕! - урочисто вигукнула Аб╕гель. - Прийшов час д╕знатися правду! Як ви вже зна╓те, я прийшла з╕ сво╖ми супутниками, щоб подолати зло, яке мучило поселення В╕льного Братства останн╕й р╕к. Ми провели розсл╕дування ╕ виявили, що Патриц╕я, дочка Сема, причетна до лих, що сп╕ткало селище.
На цих словах люди обурилися ╕ почали кричати, обзивати Патриц╕ю лайливими словами, кидати гнилими продуктами. Сем стояв осторонь ╕ з жалем дивився в сторону доньки.
-- Тиша! - вигукнула Аб╕гель ╕ вс╕ раптом замовкли. - Сьогодн╕ я з╕ сво╖ми друзями з╕ткнулися з╕ справжн╕м злом. Нам прийшлося боротися з арм╕╓ю жах╕ть, як╕ вирвалися з темних безодень. В цьому пекельному бою загинув великий вождь Пустельний Орел. - натовп з╕тхнув. - Захар╕й ╕ Джон не пережили ц╕╓╖ сутички. Я ╓дина, хто лишилася живою. Трапилося диво, друз╕ мо╖! Мене врятував чолов╕к, який проходив повз. ╤ ця людина зараз буде тут.
Аб╕гель вказала пальцем на зах╕д. По стежц╕, припорошен╕й пилом, йшла згорблена постать з каптуром. Довг╕ поли темного плаща волочились по п╕ску. Люди вп╕знали його: це був добрий незнайомець, що об╕цяв врятувати ╖хн╓ селище.
-- В╕н вернувся! Слава рят╕внику! - в╕тала чолов╕ка юрба.
Незнайомець став поряд з Аб╕гель ╕ заговорив:
-- В╕таю вас добр╕ люди, бо благословенна тепер ваша земля, - сухим скриплячим голосом промовив чолов╕к. - Зло зазнало поразки ╕ назавжди в╕дступило зв╕дси. Але залишився один нюанс. - незнайомець вказав на Патриц╕ю. - Ця ж╕нка в╕дьма. Вона творила вс╕ лиха ╕ мордувала людей. Ця ж╕нка носить у сво╓му черев╕ демона! Що хочеш сказати у сво╓ виправдання, дитя мо╓?
-- Я не винна! - заперечила Патриц╕я. - А дитя в мене з'явилося в╕д сина мельника Френка.
-- Це правда? - звернувся незнайомець до натовпу.
-- Ця в╕дьма бреше! - вперед вийшов молодий хлопець з густою св╕тлою чуприною на голов╕.
-- Ось як ти заговорив?! - обурилися д╕вчина. - Ран╕ше ти називав мене пестливими словами. Коли ти взяв мене на м╕шках з зерном, я значила тод╕ для тебе набагато б╕льше!
-- Готова ти покаятись ╕ признатись у сво╖х гр╕хах, дитя мо╓? - запитав незнайомець.
-- Все це гнила брехня! - вирвалося у Патриц╕╖ ╕ вона плюнула в натовп.
-- Дитя не хоче признаватись. Що ми зробимо з нею? - запитала постать.
-- Спалити в╕дьму! Спалити в╕дьму! Спалити в╕дьму! - скандував натовп.
Незнайомець порухом руки д╕став з╕ свого балахона сух╕ пруття. В╕н розклав г╕лля навколо тотема. Чолов╕к викресав ╕скру ╕ розпалив вогонь. Г╕лля задимилось. Роздався тр╕ск дерева. П╕днялися червон╕ язики полум'я. Вогонь обп╕кав бос╕ ноги в╕дьми. Д╕вчина закричала.
-- Будьте ви проклят╕! - з болем в голос╕ вигукнула Патриц╕я.
Сем не м╕г б╕льше дивитися, як його дочка горить живцем. В╕н обернувся, до його вух доносилися дик╕ крики. Лице Сема побагров╕ло, а на очах навернулися сльози. Товстими пальцями в╕н затулив обличчя, щоб н╕хто не побачив його сл╕з ╕ кинувся до сво╓╖ осел╕.
Патриц╕я перестала кричати. ╥╖ волосся обгор╕ло, а шк╕ра прийняла вигляд запеченого яблука. Тотем став обгор╕лим шматком вугля. Натовп кричав ╕ рад╕в, що в╕дьма мертва.
-- Ми перемогли зло! - викрикнула Аб╕гель. - В╕тайте нашого спасителя!
-- Я радий, що прин╕с мир у серця людей, - вимовив незнайомець. Але не можу покинути вас , поки у вас нема╓ нового л╕дера.
-- Стань нашим л╕дером! - вигукували люди один за одним. - Як ми будемо тебе величати?
-- Називайте мене Пастухом, - промовив незнайомець. - Але в мене ╓ к╕лька умов. Якщо ви готов╕ прийняти мене у сво╖ серця, тод╕ ви ма╓те дещо затямити. Я можу вберегти вас в╕д будь-якого зла, якщо ви буде слухатися мене. В╕дмовтеся в╕д сво╖х бог╕в! Ваш╕ боги - зло! Я можу направити вас на ╕стинний шлях. Пов╕рте в нового бога - Серпента! Готов╕ ви в╕дкинути сво╖ сумн╕ви ╕ страх? Готов╕ побачити ╕стину? Готов╕ ви стати мо╓ю паствою?
-- Так Пастуху! - вигукнув натовп. - Покажи нам ╕стинний шлях! Просв╕ти наш╕ серця!
Пастух усм╕хнувся. В╕н дивився на свою нову отару ╕ в╕тав людей.
Ритуал
Джона розбудили в╕д глибокого сну дво╓ охоронц╕в. В╕н встав ╕ протер оч╕. Пов╕ки злипалися.
-- Ход╕мо з нами, - промовив один ╕з чолов╕к╕в.
Джон прив╕в себе в порядок ╕ попрямував за охоронцями. Довгий коридор прив╕в ╖х до л╕фта. Охоронець натиснув на р╕вень Е ╕ л╕фт почав рухатися вгору. Коли двер╕ в╕дчинились, Джон опинився серед просторо╖ зали. За столом сид╕ла Анна Штраус ╕ Дев╕д. Охоронц╕ залишили ╖х утрьох.