-- Я повернувся в той момент в час╕, коли ми ще були в полон╕. Асим╕лятори в╕дразу в╕дчули, що щось не так, коли побачили мене. Майже вс╕ загинули.- ╕ тут сльози м╕стера См╕та полились ще рясн╕ше. - Серед них була Мер╕.
-- Це мало колись трапитись, - Дев╕д зняв капелюха ╕ перехрестився. Його оч╕ блищали на сонц╕. В╕н подивився у ясне син╓ небо.
-- Що трапилось з шерифом ? - запитав Джон.
-- Я в╕дправив його поплавати , - з усм╕шкою в╕дпов╕в м╕стер Стюарт.
-- ╤ що ж тепер робити з тими людьми, як╕ лишилися наляканими ╕ бездомними?
-- Ти прийма╓ш все дуже близько до серця - сказав Дев╕д, набираючи координати на браслет╕. - ╤ ще одне: хлопець Мер╕ вижив чи не так? Не хвилюйся за нього, просто знайди його т╕тку Жанет в сус╕дньому м╕стечку Честерф╕лд. Не сумн╕ваюсь, що ми ще побачимось.
-- Х╕ба ти не хочеш повернутись до свого сина? Ти ж його батько!
-- На це ╓ сво╖ причини, Джоне, про як╕ тоб╕ краще не знати.
-- Ти об╕цяв розпов╕сти мен╕ б╕льше про мо╓ минуле.
-- Я збрехав. Менше дов╕ряй людям - часами вони можуть бути п╕дступними.
М╕стер Стюарт зник, а розгублений Джон ще довго стояв ╕ дивився на ру╖ни м╕стечка. Натовп повол╕ розходився. Т╕, хто вижив, скоро в╕дправляться на пошуки нового життя. М╕стер См╕т знайшов ту саму т╕тку, що мешкала в Честерф╕лд╕. Це виявилося у к╕лькох годинах ╖зди на кон╕. Переконавшись, що хлопець у безпец╕, Джон в╕дправився дал╕. Браслет спалахнув блакитним сяйвом ╕ в╕н зник, покинувши суворий Дикий Зах╕д.
Носферату
Джон йшов кр╕зь хащ╕ Венесуельских л╕с╕в коло р╕чки Чурун ╕ все згадував про Мер╕. На його очах наверталися сльози. В╕н думав, як так можна було допустити ╖╖ смерть. Вс╕ спроби врятувати ╖╖ були марними. Нав╕ть коли вертатися у час╕ раз, ╕ ще раз, ╕ ще раз...
М╕стер См╕т останн╕м часом побував у багатьох р╕зних м╕сцях ╕ прихопити з собою дек╕лька ц╕кавих речей, як╕ можливо стануть йому в нагод╕. В╕н був одягнений у с╕р╕ штани ╕ футболку, поверх яко╖ була одягнута куртка. Продираючись кр╕зь хащ╕, Джон почув ж╕ноч╕ крики на допомогу. Не втрачаючи часу, в╕н поб╕г на голос ╕ вже добрався до р╕чки, зв╕дки лунали крики.
П╕д╕йшовши впритул, Джон побачив ж╕ночий силует, що тонув у вод╕. Пот╕к води був занадто швидкий, щоб за щось зачепитися, ╕ ж╕нка лише в╕дчайдушно розмахувала руками. Тод╕ Джон См╕т п╕д╕брав довгу товсту г╕лку. Доганяючи ж╕нку, в╕н намагався простягнути ╖й палицю, але вона н╕як не змогла дотягнутися, та ще й пот╕к води пост╕йно в╕дштовхував ╖╖ в╕д берега. П╕сля к╕лькох марних спроб вода почала текти швидше. Чолов╕к так захопився порятунком, що не зам╕тив, як сам перечепився ╕ впав у воду. Поринувши у водн╕ простори, Джон побачив у к╕нц╕ р╕чки к╕нець хащ╕в ╕ початок горизонту
Неспод╕вано вода п╕д ногами зникла. Ж╕нка першою впала, а за нею з водопаду кинувся Джон. В╕н в╕дчув, як в╕д пад╕ння у нього зашкалював адренал╕н, а вс╕ його нутрощ╕ вивертало назовн╕. До земл╕ лишалося к╕лька метр╕в, де вже чекали гостр╕ скеляст╕ п╕ки. Джон руками поплив по пов╕трю, щоб наздогнати ж╕нку. Ще мить ╕ вони ось-ось роз╕б'ються об скел╕. Джон схопив ж╕нку ╕ навмання вв╕в координати на браслет╕. Спалах блакитного св╕тла врятував ╖х в╕д неминучо╖ смерт╕ ╕ вони зникли у пов╕тр╕.
В╕д неспод╕ваного перем╕щення Джона знудило ╕ запаморочилось в голов╕. Ж╕нка теж зда╓ться непостраждала, лише знепритомн╕ла в╕д страху. Тод╕ м╕стер См╕т вир╕шив перевернути ╖╖, щоб пом╕ряти пульс. Та коли, в╕н побачив лице ж╕нки перед собою, то в╕дсахнувся. Джон побл╕дн╕в ╕ здригнувся. Перед ним лежала Мер╕...
* * *
Прокинувшись в╕д потряс╕ння, Мер╕ в╕дкрила оч╕ ╕ в╕дчула тепле покривало, яке обвивало ╖╖ т╕ло. З в╕кна св╕тило сонце на ╖╖ обличчя. Затуляючи долонею лице, в кутку к╕мнати вона пом╕тила постать чолов╕ка.
-- Нарешт╕ ти прокинулась, - сказав той з усм╕шкою на устах, - ╕ тепер мен╕ ц╕каво знати, що сталось?
-- Як ми сюди потрапили? - ж╕нка прис╕ла на л╕жку ╕ наляканими очима дивилася на м╕стера См╕та.
-- Бачиш цей браслет. В╕н може перем╕стити в будь-яке м╕сце часу ╕ простору. Коли ти падала з водоспаду я встиг п╕дхопити тебе ╕ врятувати. Ти не вп╕зна╓ш мене, Мер╕?
-- Вперше бачу. Зв╕дки ти зна╓ш мене?
╤ ось нарешт╕ Джон пом╕тив, що тут вона вигляда╓ трохи молодшою, чим там на Дикому Заход╕. ╥╖ волосся було довшим, чим звичайно. Розов╕ щ╕чки вказували що ж╕нка насправд╕ була ще зовс╕м юною д╕вчиною.
-- Мене звуть Джон См╕т. Я мандр╕вник у час╕ ╕ простор╕. Тебе я знав з╕ свого минулого. На жаль б╕льшого я не скажу, бо це ма╓ залишитись та╓мницею, - у чолов╕ка на мить спала усм╕шка з лиця, але в╕н розум╕в, що Мер╕ жива ╕ це саме головне.
-- Дуже при╓мно познайомитись. Мен╕ шкода, що я н╕чого не пам'ятаю. Останн╕й спогад - це гаряче полум'я, а пот╕м холодний пот╕к води, який поглина╓ мене.
В╕д цього ╖╖ аж пересмикнуло, але Джон ╖╖ почав заспокоювати.
-- Зна╓ш що? Якщо ти вже прокинулася, то п╕шли сходимо до ресторану, де зможемо нормально по╖сти. П╕сля такого стресу тоб╕ потр╕бно б╕льше набиратися сил.
Мер╕ лише усм╕хнулася ╕ схвально кивнула головою.
-- До реч╕ тв╕й одяг н╕як не годиться для походу на вулицю, тому я придбав тоб╕ чудове плаття, - м╕стер См╕т подав його Мер╕, а вона лише здивовано глянула на Джона.
Чорна шк╕ряна куртка ╕ штани, в яких Джон прин╕с непритомну ж╕нку вис╕ли в шаф╕. Поки д╕вчина спала, чолов╕к встиг оглянути ╖╖ кишен╕ ╕ саме ц╕каве, що в╕н знайшов там це був п╕столет ╕ металевий значок з надписом: "ВОРТЕКС". В╕д води вони не могли сильно постраждати, але одяг був роздертий ╕ обсмалений. Джон прийшов до висновку, що Мер╕ прийшлося в╕д когось захищатись, проте йому не вкладалось в голов╕, як "молода верс╕╖ ╖╖" опинилась в тому час╕ ╕ м╕сц╕ ╕ що все це значило.
Поки в╕н роздумував, д╕вчина встигла вже вдягнутись. Джон також одягнувся святково. Як в╕н пот╕м пояснив супутниц╕, вони знаходилися в н╕мецькому м╕ст╕ Людв╕гсбург у 1725 роц╕. М╕сто лише недавно почали розбудовувати. Цок╕т копит, стук╕т кол╕с по брук╕вц╕, тупот╕ння людей, як╕ кудись посп╕шали, голосний см╕х перехожих - все це наповнювало атмосферу м╕ста. Джон знайшов перший л╕пший ресторан з верандою на вулиц╕. С╕вши за в╕льний столик мандр╕вники замовили соб╕ велику порц╕ю боб╕в, м'яса ╕ картопл╕. Оф╕ц╕ант з вусами прин╕с ╖м замовлення ╕ Джон щедро заплатив йому.
-- Ти так добре розмовля╓ш н╕мецькою!- здивовано запитала Мер╕.
-- В мо╓му браслет╕ вбудований ун╕версальний перекладач мов ╕ його д╕апазон я можу розповсюдити ╕ на тебе, - м╕стер См╕т покрутив браслета. - Ось тепер ти теж зна╓ш н╕мецьку!
-- А зв╕дки ти ма╓ш з╕ собою грош╕?
-- В майбутньому на звалищ╕ я в╕дшукав багато непотребу, який може стати в нагот╕. Наприклад, як цей прилад для створення грошей. В якийсь книжц╕ я вичитав, що цей пристр╕й, зв'язаний з реструктуруванням матер╕╖...
-- Досить баз╕кати, просто ╖ж.
-- У мене ╓ пропозиц╕я до тебе пропозиц╕я, - хвилюючим голосом промовив Джон, коли завершив трапезу, - як щодо зав╕тати на корол╕вський бал до герцога Ебергарда? Я чув, що сьогодн╕ в його резиденц╕╖ збира╓ться багато вельмишановних людей. Я поговорив з дек╕лькома людьми ╕ д╕став нам запрошення.
-- Я б могла п╕ти, але зовс╕м не вм╕ю танцювати, - в╕дпов╕ла Мер╕.
-- Про це нав╕ть можеш не хвилюватись, все потр╕бно п╕знати колись уперше. Тож я замовлю карету ╕ ми по╖демо на бал.
На двор╕ вже сутен╕ло ╕ мандр╕вники п╕д цок╕т копит в╕дправилися до резиденц╕╖. П╕д'╖жджаючи, вони пом╕тили велике озеро з фонтанами ╕ його краса д╕йсно була неймов╕рна. Фасад резиденц╕╖ прикрашала колонада. В оздоблених в╕кнах вже палало св╕тло. На п╕д'╖зн╕й дор╕жц╕ з╕брався ряд карет, якими керували кучери.