Heric libra no sithra
Vizaris tetragramato n!
Джон затулив вуха, щоб не чути ╖хн╕ голоса. Сп╕в ставав гучн╕шим. Неспод╕вано пентаграма запала блакитним вогнем. Св╕чки погасли. Лялька п╕днялася в пов╕тря. Пролунав тр╕ск ╕ порцеляна розлет╕лась на шматки. Закриватись було п╕зно - к╕лька уламк╕в пошарпали обличчя Джона. Сл╕пуче сяйво осв╕тило печеру. Кал╕ки, що валялися на земл╕, намагались в╕дповзти у темн╕ закутки, щоб сховатися в╕д яскравого св╕тла. ╥хня шк╕ра почала шип╕ти. Пухир╕ на шк╕р╕ почали бурлити ╕ лопатися. Сяйво випалювало ╖хн╕ гн╕йники ╕ гангрени.
Спалах згас. В центр╕ пентаграми з'явилося наге ж╕ноче т╕ло. Д╕вчина з╕гнула ноги ╕ об╕йняла кол╕на. ╥╖ голова була лисою. Джон побачив, як д╕вчина розтулила сво╖ оч╕ ╕ з острахом озирнулася навколо. На голе т╕ло Аб╕гель надягнули с╕рий плащ. Пастух спробував п╕дняти ╖╖. Ноги д╕вчини п╕дкосилися ╕ вона рухнула на землю.
-- Спок╕йно дитя, - промовив Пастух. - Спробуй п╕днятися ще раз.
-- Може залишити ╖╖ в споко╖? - озвався Джон.
Пастух про╕гнорував його слова. В╕н ще раз п╕дняв Аб╕гель. Д╕вчина ледь трималася на ногах. Вона вс╕м т╕лом дрижала, укутавшись у с╕рий плащ.
-- Ваш час вийшов. Ви можете йти, - промовив Б╕лл до агент╕в ВОРТЕКСа.
-- В якому сенс╕? - не зрозум╕в Дев╕д. - Я думав, що Аб╕гель п╕де з нами.
-- Тепер д╕вчина належить ордену. Вона стане нашою рят╕вницею ╕ поведе нас ╕стинним шляхом, бо на н╕й лишився сл╕д Серпента.
-- Чого б це? - здивувався Джон.
-- Ритуал в притулку зак╕нчився поганими насл╕дками. Не роби сво╖х помилок вдруге, - пригрозив Б╕лл.
Джон вир╕шив, що час д╕яти. В╕н кинувся кр╕зь натовп с╕рих плащ╕в. Аб╕гель стояла поруч з Пастухом. Джон готувався схопити ж╕нку, але р╕зкий рух коси зупинив його пил. Лезо зупинилось перед горлом чолов╕ка, погрожуючи перер╕зати артер╕╖. Джон зупинився.
-- Краще не роби цього, друже, - попередив Пастух.
-- Я не дозволю вам використовувати Аб╕гель у ваших брудних ц╕лях! - прокричав Джон.
-- Тут вона буде в повн╕й безпец╕. - лезо Пастуха не в╕дступало в╕д горла. Його рука непорушно зависла в пов╕тр╕, оч╕куючи наступного кроку Джона.
-- Ми ма╓мо в╕дступити, - втрутився Дев╕д у розмову.
-- ╤ ти також разом з ними? - здивувався Джон. - Не оч╕кував почути в╕д тебе под╕бн╕ слова.
-- Ми н╕чого не може зробити. Цього разу орден виграв. З самого початку все йшло за ╖хн╕м планом. Х╕ба ти не розум╕╓ш, що краще покинути це м╕сце живими?
Джон зрозум╕в, що цього разу зазнав поразки. В╕н в╕дступив на к╕лька крок╕в ╕ Пастух опустив руку. Дев╕д приготував координати, щоб повернутись на базу ВОРТЕКСа. Члени ордена обступили ╖х щ╕льним колом, щоб вони не викинули нових фокус╕в.
Джон вир╕шив, що чекати б╕льше нема╓ сенсу. Якщо орден завершить ритуал, Аб╕гель в╕дкри╓ браму до ╕ншого св╕ту ╕ Серпент вирветься на волю. Цього не можна допустити. Джон запустив св╕й дар у д╕ю. Блакитний вогонь заполонив печеру. Час спов╕льнився. Ривком Джон проштовхнувся кр╕зь натовп ╕ опинився б╕ля Аб╕гель. Пастух замахнувся косою. Лезо розр╕зало пов╕тря. Хоча все в╕дбулося досить швидко, Джон з легк╕стю ухилився в╕д удару.
М╕стер См╕т схопив Аб╕гель за руку. Перед ними в╕дчинився прох╕д, схожий на кротову нору. Вони поб╕гли в глиб тунелю. Пастух теж кинувся за ними, але блакитний вогонь обп╕к його, заважаючи пройти дал╕. Через к╕лька хвилин прох╕д зачинився. В гн╕в╕ Пастух зажадав схопити Дев╕да, але той вже покинув печеру.
* * *
Джон озирнувся назад ╕ побачив, як прох╕д зачинився. План втеч╕ спрацював. Тунель здавався безк╕нечним ╕ в╕в у надра темряви. Коли ступа╓ш по поверхн╕, ноги поколювали коротк╕ електричн╕ розряди. Волосся Джона п╕днялося дибом.
Дорога вела вниз. Прох╕д прив╕в ╖х до розгалуження. Над стелею ╕ внизу з'явилися д╕ри, як╕ вели до нових коридорах. Джон не знав, який шлях вибрати, тому дов╕рився ╕нту╖ц╕╖. Чим дал╕ супутники просувалися вперед, тим б╕льше нових проход╕в з'являлося на ╖хньому шляху. Це був мурашник з тисячами тунел╕в.
Шурхот╕ння позаду змусило Джона занепоко╖тись. Аб╕гель мовчки йшла вперед накульгуючи. Йти ╖й було дуже важко. М╕стер См╕т вибрав один з проход╕в праворуч. Нора вела все нижче ╕ нижче. Джон не знав, чи це хороший знак.
Наступний тунель був наполовину затоплений. Джон вир╕шив повернутися назад, але Аб╕гель запротестувала. Вона кинулася до потоку ╕ почала жад╕бно ковтати воду. Масляниста р╕дина ст╕кала по ╖╖ вустах.
-- Досить пити! - Джон зупинив Аб╕гель ╕ в╕дв╕в в╕д потоку. - Ми не зна╓мо, що це за р╕дина.
-- Пити! Пити! - божев╕льно кричала Аб╕гель, намагаючись д╕статися струмка. Джон пом╕тив, як ╕скринки промайнули в ╖╖ очах.
-- Зараз не час!
Джон схопив д╕вчину за руку ╕ потяг вперед. Вона була занадто слабка, щоб сперечатися, тому Аб╕гель просто п╕дкорилася його наказу. Раптом з-п╕д води почали виринати створ╕ння. Вони мали крих╕тн╕ лапки ╕ чорн╕ мохнат╕ т╕ла. Джон зупинився. В╕н думав, чи варто боятися цих ╕стот.
-- Зерт, зерт! - промовляли створ╕ння.
Вони впивалися сво╖ми лапками в супутник╕в. Кожна спроба зв╕льнитися в╕ддавала електричним розрядом. Аб╕гель лягла на воду. Мохнат╕ т╕ла в╕дступили. ╤ тут Джон зрозум╕в, у чому р╕ч. Ц╕ мохнат╕ ╕стоти могли бути зертон╕тами, як╕ живуть в сам╕й тканин╕ часу ╕ простору. Вони в╕дчули чужинц╕в, як╕ потрапили в ╖хн╓ житло ╕ тепер намагаються захиститись. Вони нападають, якщо намагатись йти проти теч╕╖. А що буде, якщо плисти за теч╕╓ю?
Джон поринув у маслянисту р╕дину поруч ╕з Аб╕гель. Зертон╕ти в╕дступили, стежачи за чужинцями. Вони пливли поруч. Теч╕я пов╕льно несла т╕ла вперед. Джон дивився вгору ╕ в╕дчував, як маленьк╕ ╕стоти допомагають йому плисти вперед.
Пот╕к ставав швидшим. Р╕ка винесла ╖х з тунелю. Перед Джон в╕дкрилося зоряне небо. В╕н дивився на м╕льярди св╕т╕в, як╕ застрягли в темн╕й матер╕╖. Спалах - небо зм╕нилося на калейдоскоп неймов╕рних поток╕в св╕тла. Фонтан енерг╕╖ вирував червоними, син╕ми, зеленими барвами.
Пот╕к викинув ╖х на тверду землю. Джон озирнувся навколо: вони знаходились в печер╕ з яко╖ т╕льки-но втекли. В╕н не м╕г пов╕рити, що зертон╕ти повернули ╖х назад. Пастух разом з╕ сво╖ми попл╕чниками обступили ╖х к╕льце.
-- Радий знову тебе бачити, Джоне, - промовив Пастух. - Бачу, що ти недалеко вт╕к.
-- Про це ще можна посперечатись, - огризнувся Джон.
-- Я наголошу, що Аб╕гель залишиться тут.
-- Я не дозволю цього зробити!
-- Ти вже це зробив - прив╕в ╖╖ сюди.
Пастух замахнувся косою ╕ ляснув Джонов╕ по обличчю. М╕стер См╕т впав на холодний ╕ вологий кам╕нь. В очах потемн╕ло.
* * *
Джон прийшов до тями в╕д р╕зкого болю в голов╕. В╕н лежав на брук╕вц╕, посеред широко╖ дороги. По асфальтн╕й дороз╕ просувалися машини. М╕стер См╕т озирнувся навколо. М╕сцев╕сть була знайомою. Вуличкою пролягали будиночки тюдорського стилю. В одному з них колись жив Джон. Останн╕й раз в╕н був у батьк╕вському дом╕ ще в дитинств╕.
Життя в притулку зробило з нього зовс╕м ╕ншу людину. Тепер в╕н став чолов╕ком тридцяти рок╕в, який мало чим скидався на того малого вихованого хлопчика, що безтурботно жив п╕д батьк╕вським крилом.
Останн╕ промен╕ сонця вже давно зайшли за горизонт. В будиночку сяяло св╕тло. Напевно батьки вже повернулися з роботи. Джон в╕дчинив зал╕зну хв╕ртку ╕ ступив на дор╕жку, що вела до вх╕дних дверей. На галявин╕ дос╕ р╕с високий дуб. Тепер в╕н став набагато вищий, розкинувши сво╓ широке в╕ття навколо.
Джон на п╕вдороз╕ зупинився. Сумн╕ви терзали його серце. Чи варто заходити всередину? Як сприйматимуть його прих╕д батьки? Адже в╕н б╕льше двадцяти рок╕в не з'являвся ╖м на оч╕. Пастух навмисне в╕дправив його в це м╕сце, щоб поглузувати з нього. Але в╕н не купиться на цей злий жарт.