-- О Господи, що ж я нако╖в! - вигукнув Зак.
На звуки прийшла Аб╕гель. Вона була одягнута в б╕лу н╕чну сорочку.
-- Що трапилось? - запитала вона. Вона подивилась на закривавлене т╕ло ╕ не ледь не зомл╕ла. - Джеку? Ти мене чу╓ш?
Аб╕гель схилилася над т╕лом чолов╕ка. Удар лопатою був занадто сильним - череп Джека був повн╕стю розтрощеним. Тепер його голова нагадувала розове м╕сиво. Аб╕гель опустилася на груди чолов╕ка ╕ почала ридати. Зак намагався ╖╖ заспоко╖ти, але все було марним. Захар╕й с╕в поруч ╕ почав картати себе за те, яку фатальну помилку в╕н зробив.
Через деякий час Аб╕гель перестала скиглити вона п╕двелася на ноги.
-- Нав╕що ти це зробив? - запитала вона.
-- Я не знав, що тв╕й чолов╕к повернеться додому ран╕ше, - промовив Зак. - Я гадав, що це хтось чужий пробрався в д╕м.
-- Х╕ба можна людей гатити лопатою по голов╕?! Ти - вбивця! Не бажаю з тобою залишатись! - Аб╕гель кинулася до дверей.
-- Зачекай! - Захар╕й кинувся всл╕д за нею.
Аб╕гель покинула ма╓ток ╕ босими ногами б╕гла ╜рунтовою дорогою. Захар╕й доганяв ╖╖. Ж╕нка т╕кала вниз по пагорбу. Волога трава лоскотала ╖╖ п'яти. Аб╕гель спустилася ╕ опинилася на берегу озера.
-- Ст╕й! - наказав Зак. - Поверн╕мося додому ╕ все обсудимо.
-- Не бажаю тебе слухати! - в╕дгукнулася ж╕нка.
Аб╕гель ц╕лком не усв╕домлювала, що робити дал╕. Чорна гладь озера манила ╖╖ до себе. Вона ступила босими ногами ╕ здригнулася: холодна вода остудила ╖╖ тепл╕ брудн╕ ноги. Коли Аб╕гель зайшла по пояс у воду, до берегу п╕д╕йшов Зак.
-- Не п╕дходь до води або я зайду дальше! - попередила Аб╕гель.
-- Як скажеш, - погодився Захар╕й. - Але вислухай мене. Все це було великим непорозум╕нням. Нещасний випадок може трапилось з кожним.
-- Ти навмисне вир╕шив вбити його! Признайся в цьому! - Аб╕гель ще на к╕лька крок╕в ступила у глиб озера.
-- Н╕, ст╕й! - просив Захар╕й. - Нехай буде по-тво╓му. Можеш подзвонити в пол╕ц╕ю ╕ розпов╕сти ╖м, як я вбив твого чолов╕ка. Але це безглуздо заходити на глибину. Джека ти не повернеш, але пок╕нчити з собою - погана ╕дея.
-- Он як?! - Аб╕гель зайшла по груди в воду.
-- Я теж знаю, що таке втратити кохану людину, - промовив Захар╕й. Була одна д╕вчина, ╖╖ звали Салл╕.
-- Сп╕вчуваю, - промовила Аб╕гель, коли вислухала ╕стор╕ю Захар╕я. - А тепер я дещо розпов╕м тоб╕ ╕ ти будеш здивований.
-- Я слухаю.
-- Наша зустр╕ч в бар╕ не була випадков╕стю. Я прийшла туди, бо знала, що один письменник заходить випивати туди. Думала я, що ти багатий ╕ знаменитий? Звичайно, мен╕ приходилось мр╕яти про це. З самого початку нашо╖ зустр╕ч╕ я хот╕ла заманити тебе в сво╖ с╕т╕. Проте, коли я д╕зналася, що ти жебрак, який не здатний прогодувати власну родину - це не зупинило мого бажання привласнити тебе. Не знаю про, що я тод╕ думала! М╕й чолов╕к, якраз по╖хав у в╕дпустку ╕ я залишилось одна. В т╕ дн╕ я була в╕льною ╕ могла робити все, що завгодно. Спершу наша сп╕льна вечеря була невеличкою грою. А пот╕м все стало серйозно - ти сподобався мен╕.
-- Не розум╕ю?! - Захар╕й був спантеличений. - Я думав, що ми розум╕╓мо один одного.
-- Спочатку для мене все було забавою. Твоя с╕м'я не стала для мене перепоною, щоб отримати тебе. - Аб╕гель на мить замовкла ╕ проковтнула комок в горл╕. - А пот╕м я вир╕шила д╕яти. Того вечора я прийшла до твого дому не просто так. Я навмисне влаштувала все так, щоб тебе вигнали з дому. Я п╕дсипала в тв╕й чай снод╕йного, коли ти п╕шов на кухню за цукром. Пот╕м я залишила сл╕д губно╖ помади на тво╓му лоб╕. А дал╕ ти все зна╓ш.
-- Неймов╕рно! - Захар╕й був вражений. - Ти навмисне все влаштувала, щоб п╕дставити мене!
-- Знаю. Я поводила тод╕ себе, як божев╕льна. - з докором в голос╕ промовила Аб╕гель.
-- В той день ти зламала мен╕ життя.
-- Але попри все я хот╕ла, щоб нам було добре у двох. - з темного плеса стирчала лише голова Аб╕гель. - Нам було добре разом.
-- Я знаю. - промовив Захар╕й. - Ще не все втрачено! Ми ще можемо залишитись разом. Я допишу книгу, яку ти так сильно хот╕ла прочитати.
П╕дбор╕ддя Аб╕гель п╕шло п╕д воду. М╕н╕атюрний н╕с опускався в глибини озера. Пара сумних очей дивилися на Зака. В╕д погляду Аб╕гель у нього перехопив подих. В╕н не м╕г поворухнутись.
Раптом ухкання сови вивело Захар╕я з╕ ступору. Темн╕ води повн╕стю поглинули т╕ло Аб╕гель. Зак кинувся у озеро. Вода була крижаною. Захар╕й набрав повн╕ леген╕ пов╕тря. В╕н п╕рнув до м╕сця, де була Аб╕гель. Кр╕зь непроглядну товщу води н╕чого не було видно. Наосл╕п Зак продовжував гребти вперед. Кр╕зь морок Захар╕й намацав тепле т╕ло. В╕н схопив Аб╕гель ╕ разом з нею д╕стався поверхн╕ води.
Зак жад╕бно вдихав св╕жого пов╕тря. В╕н не знав ск╕льки часу був п╕д водою, але його леген╕ роздирало в╕д недостач╕ кисню. Знесилений Захар╕й д╕стався берегу. Бездиханне т╕ло Аб╕гель лежало на трав╕. Зак стиснув долон╕ ╕ почав ритм╕чно давити на серце. В╕н впився в холодн╕ посин╕л╕ губи д╕вчини, вдихаючи життя в ╖╖ леген╕.
Через к╕лька хвилин Аб╕гель закашляла. Зак був наст╕льки радий ╖╖ поверненню, що на його очах появилися сльози. В╕н п╕дняв ж╕нку на руки ╕ пон╕с назад до ма╓тку.
* * *
Наступного ранку Аб╕гель прокинулася в сво╖й постел╕. На н╕й було сухе чисте плаття. Вона спустилися в зал, де сид╕в Захар╕й. В╕н сид╕в на диван╕ ╕ читав газету. На столику стояв чайник з духмяною кавою ╕ печиво.
-- Ти ще дос╕ тут? - запитала Аб╕гель.
-- Я вир╕шив залишитись. - в╕дпов╕в Зак. - Як ти почува╓шся?
-- П╕сля всього, що трапилось в тебе хвата╓ наглост╕ з'являтися мен╕ на оч╕?
-- Нам треба поговорити, - Захар╕й в╕дклав газету ╕ простягнув чашку кави Аб╕гель. - В╕зьми, це збадьорить тебе.
Аб╕гель м╕цно стиснула порцелянову ручку, а пот╕м жбурнула каву на п╕длогу. Порцеляна тр╕снула ╕ коричнева р╕дина вилилася на п╕длогу.
-- Досить поводитись так, наче н╕чого не трапилось! - крикнула Аб╕гель.
-- Я лише хочу, щоб ти була щасливою, - Зак п╕дв╕вся з дивану ╕ прошепот╕в на вухо: "Я тебе люблю ╕ н╕коли не покину".
-- Що ти зробив з т╕лом?
-- Я закопав його вчора вноч╕.
-- Я не навиджу тебе! Ти нав╕ть не дав з ним попрощатись! - Аб╕гель поб╕гла до сво╓╖ к╕мнати ╕ замкнула двер╕.
Зак кинувся за нею. В╕н почав стукати у двер╕.
-- Рано чи п╕зно ти вийдеш зв╕дти! - вигукнув Зак. - ╤ ти будеш готова дочитати м╕й роман.
Ц╕лий веч╕р Захар╕й пров╕в у бар╕. В╕н залпом випивав в╕ск╕ стакан за стаканом. Дев╕д лише п╕дносити налиту склянку на ст╕л.
-- Бачу, що тво╖ справи п╕шли досить кепсько, якщо ти знову взявся за спиртне. - промовив бармен.
-- А я ╕ не покидав мого любимого заняття, - з╕знався Зак.
-- Як себе почува╓ Барбара ╕ Френк?
-- Я б╕льше не живу разом з ними.
-- Ти не жарту╓ш? Що трапилось? - занепоко╖вся Дев╕д.
-- ╥х в мене вкрав клятий художник. Тепер в╕н живе в дом╕, в якому ран╕ше мешкав я. В╕н обставив м╕й каб╕нет сво╖ми дурнуватими мазюканнями. Розум╕╓ш в що перетворилося мо╓ життя?
-- Як це жахливо! - смутно промовив Дев╕д ╕ вручив наступний стакан, який Зак миттю висушив. - ╤ що ти збира╓шся робити дал╕?
-- Н╕чого. Нехай цей покидьок ╕ вкрав мою с╕м'ю, але я за це б╕льше не хвилююся. - Захар╕й усм╕хнувся. - Тепер я живу на Мертвому пагорб╕.
-- Невже все склалося так погано? Якщо тоб╕ потр╕бна допомога, ти можеш завжди звернутись...
-- Що ти! - перебив його Захар╕й ╕ махнув рукою. - Я чудово проводжу там час. Пам'ята╓ш ту шатенку Аб╕гель?
-- Ти про кого? - Дев╕д почесав потилицю, а п╕сля хвилинно╖ мовчанки промовив, - Ти про не╖? Захар╕ю, викини ц╕ фантаз╕╖ з голови!
-- Я сам вир╕шу з ким мен╕ жити, а з ким - н╕! - вигукнув Захар╕й ╕ стукнув кулаком по барн╕й ст╕йц╕.
-- Досить верзти дурниць. - проц╕див кр╕зь зуби Дев╕д. - Сьогодн╕ ти достатньо випив. Йди додому ╕ проспись: не треба влаштовувати сцену - на тебе й так вс╕ дивляться.
-- Що ж буде по-тво╓му, друже. - Захар╕й п╕днявся з╕ ст╕льця.
Коли в╕н став на ноги, в очах запаморочилось. Його хитало з╕ сторони в сторону. На щастя Захар╕й д╕стався виходу без пригод. В╕н в╕дчинив двер╕ - св╕же пов╕тря подуло йому в обличчя. На вулиц╕ було ясно: тисяча яскравих з╕рок промен╕ло навколо бл╕дого м╕сяця. Захар╕й йшов вуличкою, осв╕тленою жовтими л╕хтарями. Раптом посеред дороги з'явилася Салл╕. Вона п╕дставила сво╓ плече ╕ допомогла Заку тримати р╕вновагу.