-- Цього не може бути, - не в╕рив Дев╕д. - ВОРТЕКС би н╕коли не допустив цього.
-- Я бачив народження галактик, синку. Х╕ба ╓ сенс мен╕ брехати?! - Пастух шален╕в. - Я один ╕з небагатьох, хто лишився прихильником старо╖ в╕ри. Перш╕ побудували храми, а ВОРТЕКС лише вкрав ╖хн╕ ╕де╖! Вони скористалися древн╕ми та╓мними знаннями, щоб створити свою в╕ру. Вони вир╕шили загнати нас, як зайц╕в, щоб знищити сл╕ди нашого ╕снування, але ми з останн╕х сил будемо суперечити ╖м.
-- Як до цього причетний цей син╕й кристал? - запитав Джон.
-- За допомогою нього можна в╕дновити реальн╕сть, - сказав Пастух. Це наша остання над╕я. Щоб активувати кристал для цього потр╕бен тв╕й дар.
-- Чому ти вважа╓ш, що я зроблю це? - запитав м╕стер См╕т.
-- Бо ти ╓диний, хто може це зробити. - одна з постатей скинула каптур ╕ Джон побачив Аб╕гель. - Я намагалася, але мо╖ зд╕бност╕ надто слабк╕. ВОРТЕКС викачав з мене вс╕ сили. Вони використовують наш дар для власних ц╕лей: Анна Штраус, наприклад, п'╓ блакитну р╕дину, щоб залишатися в╕чно молодою. Вона н╕коли не подоросл╕ша╓. Джоне, члени ВОРТЕКСу завжди використовували нас, натравляючи на орден, бо ми волод╕╓мо могутньою силою Хроноса. А ти дума╓ш, чому вони ще дос╕ терплять ус╕ тво╖ вит╕вки?
-- А як же ритуал в притулку? - запитав Джон. - Це ж орден хот╕в принести тебе в жертву!
-- Ми н╕коли не проводили жертвоприношення, синку. - промовив Пастух. - Аб╕гель готували до ╕н╕ц╕ац╕╖, бо вона стала обраною. Ми збирали д╕тей в притулку, в яких були прихован╕ парапсих╕чн╕ зд╕бност╕. Завдяки ритуалу найсильн╕ш╕ з вас могли отримати надлюдськ╕ можливост╕, покоривши прост╕р ╕ час. Це було можливим, доки один хлопчина не втрутився в наш ритуал. - Пастух презирливо глянув на Джона.
-- В╕н все одно не пов╕рить ц╕й брехн╕, - сказав Дев╕д. - Орденом завжди керували темн╕ сили ╕ в╕н не може принести чогось доброго.
-- Х╕ба пророцтво збрехало вперше, передбачивши тво╓ прибуття, Джоне? Ти спас ц╕лу планету. - промовив Пастух. - Храми, як╕ будували Перш╕, приховують мудр╕сть, яка захована за базальтовими плитами. Ми сто╖мо на ру╖нах цих прекрасних твор╕нь ╕ лише тоб╕, Джоне, вир╕шувати, що буде дал╕.
-- Тоб╕ необов'язково це робити, - сказала Мер╕. - Це може бути небезпечно.
-- Якщо це може допомогти, тод╕ я повинен спробувати. - промовив Джон. - Все це з самого початку було не просто так. Под╕╖ склалися так, що ми з Аб╕гель отримали наш╕ зд╕бност╕. Саме вона врятувала мене з планети непотр╕бних людей. Я в╕дшукав не╕снуюч╕ двер╕ в притулку, спас ц╕лу планету. А ВОРТЕКС весь цей час лише хот╕в ман╕пулювати мною.
Джон п╕д╕йшов до кристала ╕ доторкнувся до його поверхн╕. В╕н був на диво холодним. М╕стер См╕т витягнув руки вперед ╕ заплющив оч╕, щоб сконцентруватися. Пот╕к блакитно╖ енерг╕╖ вилився на кристал. В╕н затр╕щав ╕ яскраво засв╕тився. Кам╕нь почав видовжуватися ╕ рости. В╕н п╕дн╕мався все вище ╕ розширявся. Кристал тр╕щав ╕ в одну мить вибухнув. Др╕бн╕ шматки посипалися навколо.
В земл╕ з'явилася пр╕рва. Зв╕дти вил╕з велетенський зм╕й, покритий зеленою лускою, що переливалася на сонц╕. Жовт╕ оч╕ блищали неприродним сяйвом, наче були золотими. С╕рий роздво╓ний язик висунувся з пащ╕. В╕н зневажливо подивився на комах, що оточували його ╕ вибирав, кого вжалити першого.
-- В╕н тут! В╕н воскрес! - фанатично вигукував Пастух. - Слава Серпенту!
-- Ти об╕цяв спас╕ння! - гн╕вно викрикнув Джон, розум╕ючи, що його обдурили.
-- Це ╕ ╓ спас╕ння! - запевнив Пастух. - Великий зм╕й зв╕льнився ╕ в╕н втаму╓ св╕й голод. В╕н пожере реальн╕сть ╕ пот╕м створить новий щасливий св╕т, де не буде бол╕ ╕ страждань.
Зм╕й повернув св╕й погляд, повно╖ непроглядно╖ тьми, на комаху, що дзижчала внизу. В╕н вигнув шию ╕ зробив випад. Серпент проковтнув Пастуха ╕ облизався язиком. Смачно! В╕н вибирав, кого з'╖сти наступним. Члени ордену кинулися вр╕зноб╕ч, т╕каючи в╕д потворного монстра.
Раптом все небо почорн╕ло. Джон п╕дняв голову вгору. На них лет╕ла хмара темних крилатих ╕стот, як╕ заполонили усе небо. Попереду ус╕х лет╕ла Морр╕ган. Вона була одягнута в темну броню. В руц╕ вона стискала двометровий меч кольору чорного золота. З бойовим кличем арм╕я лет╕ла назустр╕ч Серпенту. Навколо почалася метушня. Зм╕й в╕дчувши небезпеку, розтулив пащу ╕ зв╕дти вилет╕в г╕гантський мохнатий павук. Серпент почав наздоганяти ╕ ковтати вс╕х, кого бачив на сво╓му шляху, а пот╕м вивергав павук╕в з╕ свого черева.
-- Це ж пожирач╕ реальност╕, - приголомшлено промовив Джон.
-- Це к╕нець, - промовив Дев╕д.
-- Нам н╕защо не перемогти ╖х.
-- Ми можемо сховатися в храм╕, який ще залишився незруйнованим. - промовила Аб╕гель, вказуючи на ц╕л╕сну буд╕влю посеред зруйнований базальтових камен╕в.
Продираючись кр╕зь вир битви, четв╕рка просувалася в сторону п╕рам╕ди. Джон побачив, як на неб╕ появилися чорн╕ тр╕щини. Бульбашка, яка збер╕гала реальн╕сть лопнула. Крилат╕ ╕стоти разом ╕з Морр╕ган накинулись на павук╕в. В центр╕ вируючо╖ битви був Серпент, який вивергав нових пожирач╕в. Тисяча меч╕в кинулися на монстра, намагаючись розр╕зати зелену луску монстра. Метал бряжчав ╕ пролилися р╕ки кров╕.
Перед Джоном проскочив один ╕з павук╕в ╕ збив Аб╕гель з н╕г. Мохнат╕ лапи стиснули руки ╕ ноги жертви. Аб╕гель в╕дчайдушно закричала. Монстр впився в т╕ло ж╕нки ╕ розтерзав його навп╕л. З Джонових грудей вирвався стог╕н, наповнений гн╕вом ╕ болем, В╕н направив пот╕к енерг╕╖ на павука. Блакитне полум'я пройшло наскр╕зь ╕ перетворило пожирача на зелене м╕сиво.
-- Треба йти! - Дев╕д схопив Джона за руку. - Нема╓ часу оплакувати ╖╖ труп.
-- Н╕! АБ╤ГЕЛЬ! Я НАЗАВЖДИ ВТРАТИВ ╥╥! - по обличчю м╕стера См╕та ст╕кали солон╕ струмки сл╕з.
Тр╕йка д╕сталася храму. Вони б╕гли вглиб проходу, з╕ страхом озираючись назад. Базальтовий коридор храму був покритий слизом. На поворот╕ Дев╕д п╕дсковзнувся, але Джон встиг схопити його за руку, завадивши пад╕нню. Вони заб╕гли в саме серце п╕рам╕ди ╕ нарешт╕ зупинились. Прох╕д осв╕чували факели. Попереду була нев╕дом╕сть.
-- Треба обсудити х╕д подальших д╕й, - сказав Дев╕д.
-- В цьому б╕льше нема╓ сенсу! Подякуй цьому йолопу, що знищив кристал. Смерть Аб╕гель теж на його сов╕ст╕! - гн╕вно викрикнула Мер╕.
-- Я хот╕в зробити все як краще. - промовив Джон.
-- Тепер п╕зно жал╕ти. Нехай Господь пробачить мен╕, але я мушу це зробити.
Мер╕ вихопила п╕столет ╕ направила на Джона. Дев╕д спробував зупинити ╖╖, проте було п╕зно. Куля вилет╕ла з обойми. Джон пустив усл╕д хвилю енерг╕╖. Пот╕к полум'я збив тра╓ктор╕ю кул╕. Гаряча хвиля вр╕залась в Мер╕ ╕ розплавила ╖╖ костюм. Через мить вона зникла у блакитному вогн╕.
-- Що ти нако╖в? - запитав Дев╕д. - Ти вбив ╖╖!
-- Вона жива, - запевнив Джон. - Хвиля перенесла ╖╖ у ╕нший час. Я не розрахував сили, тому трохи п╕дпалив ╖╖ костюм. Вона отримала тимчасову амнез╕ю, але все буде гаразд. Все сходиться. Тепер я розум╕ю б╕льше.
-- Невже я втратив Мер╕ назавжди?
-- Не хвилюйся, ви зустр╕нетесь ╕ будете разом. У вас народиться син.
Раптом Джон в╕дчув невимовний б╕ль. В його т╕ло впивалося десятки зертон╕т╕в. Вони вгризалися в його плоть, наче п'явки. Дев╕д збивав ╖х ╕ чавив об землю. Коли останн╕й зертон╕т загинув, м╕стер Стюарт допом╕г Джонов╕ п╕двестися на ноги. Чолов╕к п╕сля нападу ╕стот отримав численн╕ рани ╕ пор╕зи.
-- Ще одна спроба використати дар ╕ зертон╕ти вб'ють мене, - промовив Джон.
-- Чудово, розумнику, - сказав Дев╕д, допомагаючи пораненому. - Тепер давай знайдемо вих╕д зв╕дси.
Вдвох вони продиралися кр╕зь лаб╕ринти храму. Коридор вив╕в ╖х до дверей на який вис╕ла табличка з цифрою "0".
-- Нуль? Що це може означати? - запитав Дев╕д.
-- Не знаю, але схоже нам сюди.
Джон перший в╕дчинив двер╕ ╕ зайшов всередину. В╕н опинився в невеличкому прим╕щення, по середин╕ якого стояв дубовий ст╕л, на ст╕н╕ вис╕ло овальне дзеркало. Поряд стояли книжков╕ полиц╕. За столом сид╕в Захар╕й Спенсер. В╕н пильно подивився на Джона.