-- Все буде гаразд, Джоне. Засинай.
Джон См╕т заплющив оч╕. Перед тим, як остаточно втратити св╕дом╕сть, в╕н почув слова, як╕ доносились ╕з вуст лялькаря :
-- Експеримент N 603 завершено. Вс╕ ми - в'язн╕ нашо╖ дол╕, але це не наша вина.
Остання глава
Захар╕й просид╕в всю н╕ч за друкарсько╖ машинкою. На обр╕╖ вже з'явилися перш╕ пурпуров╕ промен╕ сонця, коли в╕н завершив дописувати останню главу свого роману. М╕стер Спенсер допив холодну каву на дн╕ чашки ╕ л╕г спати.
Прокинувся в╕н в об╕д. Аб╕гель в цей час поралася на кухн╕. На журнальному столику у в╕тальн╕ стояли св╕ж╕ французьк╕ круасани. Аб╕гель казала, що хоче навчитись сама пекти ц╕ т╕стечка, але до того моменту прийдеться купляти ╖х в магазин╕.
Захар╕й вийшов на подв╕р'я, щоб подихати св╕жим пов╕трям. Сонце несамовито палило. Б╕ля дверей лежала вран╕шня газета. Там не було н╕чого зм╕стовного: лише пл╕тки про пол╕тику ╕ подробиц╕ життя знаменитих людей. В╕дкинувши пустий текст, Захар╕й п╕шов на кухню, щоб подивитися чим займа╓ться Аб╕гель. Вона була одягнута в фартух. На плит╕ стояло к╕лька каструль ╕ пательня.
-- Куховариш? - запитав Зак.
-- Авжеж. - в╕дпов╕ла Аб╕гель. - Вир╕шила спробувати приготувати новий рецепт. Як тв╕й роман?
-- Залишилось ще трохи.
-- Я прочитала останн╕ розд╕ли, що ти дописав. Вони досить чудернацьк╕ ╕ не зовс╕м зрозум╕л╕.
-- Що ти ма╓ш на уваз╕?
-- Деколи чита╓ш ╕ не розум╕╓ш, що в╕дбува╓ться з головним геро╓м.
-- В книз╕ ма╓ збер╕гатися ╕нтрига, щоб ╖╖ було ц╕каво дочитати до к╕нця.
-- Чим завершиться роман?
-- На жаль не можу сказати. Прочита╓ш в останн╕й глав╕.
-- Який же ти впертий.
-- В мене виникла одна ╕дея. Ти не хочеш вечором прогулятися кудись ╕ з'╖сти чогось смачного?
-- Ми могли б п╕ти до "Веселого пон╕", де вперше зустр╕лись.
-- Може краще п╕демо в якийсь ресторан, а не в цей смердючий паб?
-- Але ж ти любиш ходити туди?
-- Не знаю чи хороша ╕дея привести туди д╕вчину?
-- Облиш. Я не якась там благородна панянка.
-- Отже вир╕шено.
Наступив веч╕р. На чорному полотн╕ з'явилися перш╕ з╕рки. Бл╕дий серп м╕сяця схилився над м╕стом. Зак милувався кра╓видом ╕з в╕кна, доки Аб╕гель приводить себе в порядок. На вечерю в╕н вибрав полосату сорочку, яку в╕н останн╕й раз надягав к╕лька рок╕в назад. За це час Зак встиг потовст╕шати, тому вона трохи стисла боки, але ран╕ше в╕н полюбляв ╖╖ носити. П╕д с╕рими джинсами красувалися чорн╕ туфл╕. Ц╕каво якою буде реакц╕я в паб╕, коли в╕н прийде в святковому одяз╕?
-- Аб╕гель ти ще довго? - запитав м╕стер Спенсер.
-- Ще к╕лька хвилин.
К╕лька хвилин тривали ще п╕вгодини. ╤ ось нарешт╕ вона вийшла. Аб╕гель була одягнута в шикарне червоне плаття. Каштанове волосся було заплетене, ч╕лка звисала наб╕к. Помада придала губам малиновий в╕дт╕нок.
-- Ти прекрасно вигляда╓ш у цьому платт╕, - у Захар╕я в╕двисла щелепа. - Можна було одягтися прост╕ше. Тобто я не це мав на уваз╕. Але вигляда╓ш ти чудово.
-- Мовчи вже, Заку. - промовила Аб╕гель. - То ми йдемо?
-- Авжеж.
Захар╕й взяв Аб╕гель за руку ╕ вони п╕шли стежкою, що вела до м╕ста. Його серце тр╕пот╕ло в╕д щастя. Через п╕вгодини вони вже д╕сталися паба "Веселий пон╕".
Сьогодн╕ був веч╕р суботи ╕ всередин╕ було багато людей. Особливо поприходила молодь, яка любила напитися до чортик╕в ╕ поб╕ситися. На сцен╕ в ритм╕ джазу грало к╕лька чорношк╕рих трубач╕в ╕ п╕ан╕ст. Бармен Дев╕д в╕дразу пом╕тив Зака ╕ прив╕тався. М╕стер Спенсер махнув рукою йому у в╕дпов╕дь.
-- Я поки що знайду нам затишне м╕сце, а ти вибери нам чогось випити ╕ закусити на св╕й розсуд, - сказала Аб╕гель.
Зак п╕д╕йшов до барно╖ ст╕йки.
-- Радий тебе знову тут бачити, друже, - усм╕хнувся Дев╕д. - Що будеш замовляти?
-- Налий чогось м╕цн╕шого, можна к╕лька стакан╕в чистого в╕ск╕, бо сьогодн╕шн╕й веч╕р буде довгим. - заявив Захар╕й. - Кр╕м того я ще замовлю к╕лька коктейл╕в з тек╕лою ╕ пляшку б╕лого вина. А з ╖ди в╕зьму снеки ╕ пару сандв╕ч╕в.
-- Знову вир╕шив напитись?
-- Як бачиш, я сьогодн╕ прийшов не один. - Захар╕й кивнув головою в сторону Аб╕гель.
-- Авжеж, - промовив Дев╕д, - сьогодн╕ багато народу з╕бралося.
Аб╕гель вибрала в╕льний столик б╕ля в╕кна. Зак прин╕с алкогольн╕ напо╖ ╕ снеки. Вони сид╕ли попиваючи коктейл╕ ╕ не пом╕чали, як проходив час. П╕сля к╕лькох випитих стакан╕в в╕ск╕ ╕ коктейл╕в, м╕стер Спенсер в╕дчув, як його нутро пробира╓ алкоголь.
-- ╤ все-таки, Заку, чому ми сюди прийшли? - запитала Аб╕гель.
-- Я хот╕в разом з тобою в╕дсвяткувати завершення написання мого роману. Сюрприз! - вигукнув Захар╕й. Його язик трохи запл╕тався.
-- Це ж чудово. В╕таю! Якщо не секрет, як зак╕нчиться твоя книга?
-- Чому ти так сильно прагнеш про це дов╕датись?
-- Я не можу сказати, але це дуже важливо.
-- Потерпи ще трохи ╕ коли ми повернемося, я в╕дразу дам тоб╕ дочитати останню главу. А зараз давай насолоджуватися цим чудовим вечором.
Вони просид╕ли ще к╕лька годин, говорили, жартували, обговорювали прочитан╕ книги. Алкоголь так сильно вдарив у голову Заку, що св╕т навколо почав хитатися. В╕н говорив одне, а думав зовс╕м ╕нше.
--
Як чудово сид╕ти тут ╕ вести з нею бес╕ду. Спод╕ваюся я не сильно перебрав, - мислив м╕стер Спенсер.
Раптом Захар╕й серед натовпу пом╕тив Барбару, свою колишню дружину. Вона сид╕ла самотня з пляшкою март╕н╕ в руках.
-- Я на хвилинку в╕длучуся, - промовив Зак ╕ встав з╕ столу.
Похитуючись в╕н прямував до сво╓╖ ц╕л╕. В очах все було, наче в туман╕. Зак прис╕в за ст╕лець.
-- Прив╕т, Барбаро. - прив╕тався Зак. - Як тво╖ справи?
-- Чудово, п'янчуго, - в╕дпов╕ла ж╕нка.
-- А де тв╕й художник?
-- Не тво╓ д╕ло. Я прийшла сама сюди випити.
-- А це що за синц╕ на руках? Цей смердючий пес б'╓ тебе?
-- Яке тоб╕ д╕ло? Ти пропада╓ш нев╕домо де, а тепер вир╕шив поц╕кавитись мо╖м життя?
-- Я тепер поселився на Мертвому пагорб╕ разом з Аб╕гель. Пам'ята╓ш, як вона приходила до нас додому?
-- Не розум╕ю про кого ти.
-- Як це не розум╕╓ш? Ось вона в червоному платт╕ сидить за столиком б╕ля в╕кна, - Зак показав вказ╕вним пальцем.
-- Там н╕кого нема.
Захар╕й озирнувся. Столик ╕ справд╕ був пустий. Там залишилась лише гора недопитих склянок.
-- Напевно Аб╕гель в╕д╕йшла, - промовив Зак.
-- Брехун. Нема╓ в тебе н╕кого. Та й хто купиться на такого придурка, як ти?
-- Мовчи, ж╕нко! А хто вигнав мене з дому, почав викидати мо╖ реч╕ на вулицю, бо я прив╕в чужу ж╕нку в наш д╕м?
-- А! - до Барбари прийшло осяяння. - Ти про той день, коли прийшов п'яний до чортик╕в ╕ прив╕в б╕ляву хвойду в наш д╕м? Це ж треба було в╕двалити ╖й половину гонорару отриманого за зб╕рку опов╕дань! Ну ти ╕ паскуда! А що подумав Френк, коли побачив нап╕вголу шльондру в об╕ймах батька?! Це ж травма на все життя!
-- Що за дурню ти несеш? Лишила прикинутися дурепою? ╤ взагал╕ у Аб╕гель каштанове волосся!
-- Та ти й до пуття н╕чого не пам'ята╓ш. Вечором ти попхався кудись, а зранку ти ледве м╕г стати на ноги ╕ в╕д тебе за к╕лометр несло перегаром.
-- Та п╕шла ти! - вилаявся Захар╕й. - Менше треба пити алкоголю, художня п╕дстилка!
Зак встав з╕ столика ╕ направився до барно╖ ст╕йки. Дев╕д саме в цей час розливав тек╕лу як╕сь сорокал╕тн╕й дам╕. М╕стер Спенсер попросив бармена налити йому в╕ск╕ з колою. Зак пригубив стакан ╕ озирнувся назад. Аб╕гель дос╕ не повернулася.
-- Чого такий сумний? - звернувся Дев╕д до Зака.
-- Чекаю, коли повернеться Аб╕гель. - промовив Захар╕й. - Ти часом не бачив куди п╕шла д╕вчина в червоному платт╕ з каштановим волоссям, з якою я прийшов?
-- Ти зайшов сюди один. - сказав бармен.
-- Н╕, з╕ мною була д╕вчина, яку звати Аб╕гель. Пам'ята╓ш, як ти закладався з╕ мною, що я не познайомлюсь з тою незнайомкою в червоному платт╕?