Нагада╓мо, що при житт╕ Захар╕й встиг написати лише одну зб╕рку опов╕дань. П╕сля його смерт╕ при загадкових обставинах, книга подорожчала в десять раз.
Пол╕ц╕я в╕ддала т╕ло письменника дружин╕ Барбари. Вона заявила, що грош╕ в╕д гонорару за продану книгу п╕дуть на похорони, як╕ в╕дбудуться на м╕ському цвинтар╕ в суботу. Заклика╓мо вс╕х небайдужих прийти. По можливост╕ можна принести з собою св╕чку або букет кв╕т╕в.
* * *
На могилу Захар╕я Спенсера прийшло п╕вм╕ста. Дев╕д теж прийшов на похорони, щоб проводити старого друга в останню путь. Погода стояла похмура, наче теж в╕дчувала смуток. Густ╕ ф╕олетов╕ хмари з╕бралися на неб╕. Мабуть буде гроза. Дев╕д передав сво╖ сп╕вчуття Барбар╕ ╕ ╖╖ сину Френку. На похоронах також були батьки Зака.
Коли церемон╕я зак╕нчилась, Дев╕д п╕д╕йшов до мармурового надгробка ╕ схилився перед ним на кол╕нах.
-- Мен╕ завжди буде по-справжньому не хватати тебе, друже, - прошепот╕в Дев╕д. - Ми б╕льше н╕коли не п╕демо з тобою на риболовлю. А пам'ята╓ш, як ми п╕ймали того великого ляща? Я буду завжди пам'ятати тебе, як пам'ятав про Салл╕. Спод╕ваюсь, що разом вам буде добре на неб╕. В╕дпочивай в╕чно, Захар╕ю Спенсере.
Почалася гроза. Дев╕д встав з кол╕н ╕ посп╕шив якнайшвидше покинути цвинтар. Поки в╕н пробирався до виходу, йому здалося, що в╕н побачив в натовп╕ чорних костюм╕в д╕вчину в червоному платт╕ з каштановим волоссям. Дев╕д озирнувся, але ╖╖ вже не було. Мабуть, розпов╕д╕ Захар╕я сильно вплинули на його уяву. Треба прийти додому ╕ виспатись. А завтра наступить новий день.
Еп╕лог
Св╕дом╕сть до Джона прийшла, коли в╕н почув крики. Чолов╕к в╕дкрив оч╕ ╕ глибоко вдихнув пов╕тря на повн╕ леген╕.
-- Я помер? - перша думка, яка промайнула в його голов╕.
Навколо простягався безбарвний св╕т, наче якийсь жарт╕вник перемалював все в чорно-б╕л╕ кольори. Джон лежав на покрит╕й мохом земл╕. Висок╕ хвойн╕ дерева простягалися на к╕лька миль вперед. Не можна було точно визначити чи наступив день або ж зараз н╕ч. М╕стер См╕т п╕днявся на ноги. В╕н пом╕тив, що рани в╕д куль на його т╕л╕ зникли.
В нетрях дерев роздалися пронизлив╕ крики. В т╕н╕ л╕су Джон пом╕тив, як щось г╕гантське б╕жить за вт╕качем. Коли ╕стота п╕дб╕гла ближче, в╕н роздивився павука, який прямував за людиною. За ним б╕гло ще к╕лька монстр╕в. Два влучних постр╕ли павутини скували жертву ╕ чудовиська почали пожирати здобич.
-- Завжди знав, що п╕сля смерт╕ потраплю в пекло, - подумав Джон.
Доки павуки ╖ли здобич, м╕стер См╕т чимдуж поб╕г з цього клятого м╕сця. В╕н оминав пагорб за пагорбом. Раптом п╕д його ногами тр╕снув хворост. Звук зламано╖ г╕лки був сигналом для павук╕в. Вони зак╕нчили гризти тельбухи трупа ╕ кинулись наздоганяти нову жертву.
Джон б╕г з ус╕╓╖ сили. К╕лька раз╕в в╕н ледь не вр╕зався у стовбури дерев. Попереду доносилося журчання води. М╕стер См╕т перестрибнув кр╕зь пот╕к ╕ почав видиратися нагору. В╕н продирався дал╕ кр╕зь нетр╕ л╕су ╕ чув, як павуки наздоганяють його. Б╕гти кр╕зь тернист╕ кущ╕ було дуже важко, бо вони дряпали руки ╕ ноги, залишаючи пор╕зи. Незважаючи на б╕ль, Джону вдалося подолати перешкоду.
В╕н вийшов на простору поляну. Вдалин╕ видн╕вся к╕нець л╕су. Не збавляючи темпу, Джон оминув останн╕ дерева ╕ вийшов на простору дорогу. Попереду був велетенський пустир. По дороз╕ траплялися поодинок╕ будинки. Джон злякався, що павуки ось-ось виб╕жуть ╕з л╕су, але туп╕т н╕г припинився. Мабуть, вони в╕дстали.
Поки Джон йшов, на шляху йому зустр╕чалися дороговкази з написами "Смерт╕ не ╕сну╓", "Туди вх╕д заборонений", "Айр╕с Бет╕с", "Вороття нема╓". Раптом ╜рунтова дорога зм╕нилася на асфальт. К╕лька гойдалок стояли посеред невеличкого майданчика. Б╕ля ст╕ни, на як╕й красувалося розмальоване граф╕т╕, Джон побачив ст╕л з к╕лькома мон╕торами. На одному ╕з них, м╕стер См╕т розглед╕в себе. В╕н вир╕шив д╕знатися зв╕дки йде зображення ╕ пом╕тив зал╕зний стовп, до якого була прикр╕плена камера. На н╕й блимала крих╕тна червона лампочка. Джон пригадав, що бачив схоже зображення на екран╕ телев╕зора у к╕мнат╕ боса маф╕╖.
--
Як ця штуковина працю╓? - запитав м╕стер См╕т, протягуючи долоню до ув╕мкнено╖ камери. - Джоне, ти мене бачиш?
В╕дпов╕д╕ не було, але чолов╕к здогадався, якою буде реакц╕я.
--
Якщо ти в╕дпов╕в "Так", тод╕ тво╖ справи кепськ╕, - сказав м╕стер См╕т, забравши долоню в╕д камери. - Не знаю чи ти можеш мене бачити, але ран╕ше я вже бачив це м╕сце кр╕зь екран телев╕зора. Ти дивишся ╕ не розум╕╓ш, як це можливо. В╕дпов╕дь очевидна. Зараз в╕дбува╓ться перегляд к╕ностр╕чки "О, це Джон з майбутнього!". Загалом н╕чого нового для мене. Рано чи п╕зно це мало трапитись. Щоб не створити часов╕ парадокси ╕ не зламати х╕д св╕тових л╕н╕й, я не буду розпов╕дати, що трапилось з тобою в майбутньому. Але не втрачай над╕╖. Як бачиш Джон з майбутнього живий, а значить ╕ в тебе все вийде. Хочу попередити лише, щоб ти не дов╕ряв Захар╕ю Спенсеру. Мушу б╕гти, бо ц╕ тварюки десь близько. Якщо Аб╕гель потрапила у схожий св╕т, то я в╕дшукаю ╖╖.
Джон пом╕тив, що лампочка перестала блимати. Екрани мон╕тор╕в погасли.
-- От д╕дько, я м╕г сказати щось б╕льш зм╕стовне, а витратив таку чудову можлив╕сть на пусту балаканину, - промовив чолов╕к.
Попереду будиночки попадалися част╕ше. Джон заходив у кожен з них, з над╕╓ю в серц╕, що в╕н може в╕дшукати Аб╕гель. На неб╕ з'явився бл╕дий м╕сяць. Але зам╕сть з╕рок була лише пуста темрява.
* * *
Захар╕й п╕дняв важк╕ пов╕ки. В╕н сид╕в за письмовим столом, на якому стояла друкарська машинка. М╕стер Спенсер пом╕тив на сво╖й голов╕ перуку з довгим ср╕блястим волоссям. В╕н був одягнутий у ф╕олетовий камзол ╕ темн╕ штани.
-- Мабуть, мен╕ знову наснився черговий н╕чний кошмар, - подумав Зак. - ╤ нав╕що я знову одягнув цей дурнуватий наряд?
В╕н пом╕тив, що його пальц╕ продовжували ритм╕чно набивати текст. М╕стер Спенсер спробував зупинитися, але щось заважало йому. Захар╕й пом╕тив п╕д рукою б╕лу нитку, схожу на л╕ску для вудки. Чолов╕к смикнувся к╕лька раз╕в, але не зм╕г зв╕льнитись. Тод╕ в╕н пом╕тив, що все його т╕ло пронизане б╕лими нитками. Вони простягалися вгору. Зак п╕дв╕в голову вверх ╕ жах охопив його нутро: на нього дивилися десятки павук╕в, що сид╕ли в павутин╕ ╕ сво╖ми лапками смикали за нитки.
Захар╕й опустив голову вниз ╕ прочитав текст, який без зупинки набивали його пальц╕: "В текст╕ було досл╕вно написано те, що в╕дбувалося з ним на даний момент. В╕н продовжував читати безглузд╕ речення ╕ намагався придумати план, як вибратися з ц╕╓╖ павутини...."
П╕слямова
Шановний читачу!
Ось ти ╕ добрався до останньо╖ стор╕нки ц╕╓╖ книги. Дякую, що прочитав(ла) цей роман. Спод╕ваюся, що тоб╕ сподобалась ╕стор╕я про ув'язненого N 603. П╕д час написання книги, я надихався творами Ст╕вена К╕нга, Говарда Лавкрафта ╕ Дена Брауна. Бажаю тоб╕ читати т╕льки хорош╕ книги ╕ потрапити в тисяч╕ р╕зних св╕т╕в на стор╕нках нових роман╕в.
3