Виникнення згаданої дилеми вказує не лише на конфлікт між естетичними наративами. Вона ставить нас у центр транснаціонального публічного простору й означає те, що саме сьогодні стоїть на кону у взаємному обміні між культурами. Це пов’язано, якщо використовувати вислів Хесуса Мартін-Барберо, з відновленням символічного виміру політики та з тим, «чого не може зробити ринок». Згаданий автор зазначає три вади: «Ринок не може викристалізовувати традиції, оскільки все, що ним виробляється, “розчиняється в повітрі” через його структурну тенденцію до прискореного загального старіння не лише речей, а й форм та інституцій. Ринок не може створювати соціальні зв’язки, тобто зв’язки між суб’єктами, оскільки вони утворюються в процесі змістової комунікації, натомість ринок оперує анонімно за логікою вартості, що передбачає винятково офіційні взаємодії, асоціації та обіцяння, які розсіюються і спричинюють лише задоволеність або розчарованість, але ніколи зміст. Ринок не може породити соціальні інновації, оскільки вони передбачають відмінності та нефункціональну солідарність, опір і дисидентство, тоді як ринок працює винятково з рентабельністю» (Martin Barbero, 1998: xv та xvi).
Хочу додати четверту ваду ринку як «утворювача» міжкультурності. Оскільки ринки скеровуються конкуренцією і глобалізація її інтенсифікує, змішання між культурами зазвичай проявляються у торговельних мережах як примирення та еквалізація[77] з більшою тенденцією до приховування конфліктів, ніж до розв’язування їх. Я маю на увазі людей різних рас, які сусідять на рекламних плакатах Benetton; про мелодії фламенко, італійські, англійські та неєвропейські, які «долають» свої локальні відмінності під час концертних турів «трьох тенорів»; світові виставки, олімпійські видовища і спортивні події, які «братають народи» і пропонують усім прості версії різноманітного і множинного; заппінг[78], який дозволяє нам за лічені хвилини з’єднатися з каналами тридцяти країн. Це деякі з практик, які створюють ілюзію, ніби культурний репертуар світу перебуває в нашому розпорядженні за мирного і зрозумілого взаємозв’язку.
Оскільки гібридизація є змішанням елементів стількох суспільств, скільки існує клієнтських груп, зацікавлених в її продукції, до відмінностей між культурами зазвичай застосовується те, що в музиці визначається як «еквалізація». Так само як за допомогою електронних приладів у процесі запису та відтворення зменшуються відмінності звучання і музичні стилі втрачають свою специфіку, віддалені культурні форми можуть занадто легко стати сумірними.
Пошуки естетики звукової рівноваги, ініційовані аеропортами, ресторанами, торговельними центрами й інших місцями, де здійснювалися спроби «кліматизувати» середовище, зараз поширюються завдяки технологіям промислового запису, які усувають усе, що «дисонує». Хосе Хорхе де Карвальо дослідив основні засоби, які при цьому використовуються: а) гучність різних жанрів і музичних інструментів, піанісимо і фортисимо, вирівнюється для того, щоб звучати в межах оркестрової гомогенності або підпорядковуватися каналу голосу; б) зловживання ефектом затримки або реверберації звуку в шоу й у барах, яке атрофує спроможність слухача сприймати тонкі пасажі, поширюється на юнацькі групи і навіть на осіб з аудіоплеєрами, для яких найкращий спосіб слухати музику – з найбільшим посиленням і рівнем гучності звуку; в) компакт-диски освячують парадигму уніфікації слухання, пропонуючи «очищені» версії, які презентуються так, ніби були зроблені в акустично збалансованих залах із досконалим оркестром і слухачем в ідеальній позиції для слухання: еквалізований запис із безпристрасним суб’єктом слухання, який завжди перебуває в центрі (Carvalho, 1995).
Створена як ресурс західного смаку, еквалізація стає способом заспокійливої гібридизації, зменшення точок опори для інших музикальних естетик і викликів, які несуть у собі незрозумілі культури. Під виглядом люб’язного співіснування вони симулюють перебування у близькості від інших, не намагаючись їх зрозуміти. Як і нетривалі туристичні подорожі чи величезний обсяг транснаціонального виробництва кінофільмів, еквалізація у багатьох випадках є спробою монологічної кліматизації, ігнорування відмінностей, які не піддаються розчиненню.
77
Слово походить від назви музичного пристрою – «еквалайзер» (від англ. «вирівнювач»), що використовується для корекції різних частотних складових (тембру) звукового матеріалу. Основна мета застосування – збалансовування частот задля досягнення «рівного», гармонійного звучання.
78
Зеппінг, або заппінг (англ. zapping, channel zapping), – швидке перемикання каналів телевізора за допомогою дистанційного пульта.