Культурні й антропологічні дослідження в останні роки зазначали, що численні дії для переривання, які мають політичний аспект, не ставлять за мету здобуття влади або контроль над державою. Навіщо китайські студенти виявили «надзвичайну відвагу», кидаючи виклик танкам на площі Тяньаньмень[80], запитує Крейґ Калхун, якщо було очевидним, що ці протести приречені на поразку? Міркування щодо механізмів інтересів, які приділяють увагу лише раціональності економічної і макрополітичної успішності, не спроможні осягнути поведінку, спрямовану більшою мірою на те, щоб легітимізувати чи виразити ідентичності. Це, зазначає Калхун, «боротьба за значущість» (Calhoun, 1999). Якщо проаналізувати афективний вимір у культурних і соціальних практиках, групову солідарність і пов’язаність, унаочнюється особливий політичний сенс дій, аналогічних мистецьким у тому, що вони не переслідують безпосереднє задоволення вимог і меркантильну вигоду, а обстоюють змістові структури в певних способах життя. Утім, такі дії – навіть якщо інколи виявляються ефективними, оскільки пристосовуються до замовчувань і суперечностей гегемонійного порядку, – не знімають питання, як досягти загальної зміни конфігурації політики.
Не знаю, чи має сенс на цьому етапі прискореної глобалізації і початкової деглобалізації пропонувати узагальнення цих дисперсних переривань. Можливо, найпліднішим шляхом буде визнання того, що руйнування (часткове) держав і підпорядкування (малоефективне) національних суспільств глобальній логіці ринку модифікує посередницькі простори і мережі. Тому роблю висновок, зазначаючи дві тенденції, які розвиваються на цих просторах. Одна з них представлена «інтеграцією» виключених осіб до глобальних мереж торгівлі наркотиками і злочинності, які існують за підтримки державної бюрократії та структур «до-модерної» влади. Виключеним з офіційних ринків і позбавленим трудових прав особам і державам з обмеженим промисловим внутрішнім розвитком пропонується незаконна «компенсація». Дані щодо того, що глобалізація торгівлі зброєю і наркотиками наближається до 100 відсотків електронної світової торгівлі (приблизно мільярд доларів щороку), вказують, в якому сенсі управлінці взаємопов’язаного світу та «довічного теперішнього»[81] протягом 24 годин 365 днів на рік співіснують із відмінною давністю алжирського і сербсько-хорватського воєнного фундаменталізму, політичними апаратами колишніх комуністичних національних держав і латиноамериканським неоліберальним популізмом.
Так само, як електронні гроші надходять через корумповане «відмивання» до офіційної економіки, глобальні комунікації торгують давніми і локальними культурами. Так само як, на думку Мануеля Кастельса, «глобальна кримінальна економіка є прогресивною формою капіталізму» (через її меркантильну логіку, умови інвестування та збереження фінансових активів), убивства, якими завершується руйнування державної політики, її поєднання і зіткнення з економічною владою, дестабілізують порядок глобального взаємного обміну. Водночас, зафільмовані вчасно, вони оновлюють кожного тижня телевізійні уявлення. Ніколи ще естетичні стратегії транснаціональних компаній у сфері комунікації, які хоча в словесному дискурсі й засуджують ці події, схвалюють їх за допомогою регулярної трансляції, не були ближчими до маргіналізованих і люмпенізованих масових культур, які супроводжують ці процеси: понад п’ятдесят «корридо» – пісень-балад, присвячених наратуванню пригод наркоторговців, – які поширюються по радіо на мексиканському кордоні, на піратських і легальних касетах, стали одним із типів музики, що найчастіше можна почути в автобусах чи таксі. Великі медіа та прогресивні технології поділяють із секторами суспільства, виключеними з офіційної економіки, з неофіційними «капос» – головами мафії – гегемонійну культуру, яка є гротескною карикатурою на сучасність. Вона пропонує як ключові ресурси для перемоги безжальну конкуренцію та видовищну жорстокість, родинне накопичення капіталу, мафіозні кодекси честі й відданості, релігійні й селянські традиції вкупі з виставлянням їх напоказ у мережі Інтернет та фривольним космополітизмом.
80
Події на площі Тяньаньмень – серія демонстрацій у Китайській народній республіці, що тривали від 15 квітня до 4 червня 1989 р., головними учасниками яких були студенти. У результаті розгону армійськими підрозділами загинули сотні протестувальників.
81
Концепція «довічного теперішнього» (ісп. – presente perpetuo), яка поширювалася, серед інших, Іґнасіо Рамоне – головним редактором Le Monde Diplomatique, позначає «час, який не означує явного розриву з минулим, а передусім не надає приводу для оптимізму й упевненості в майбутньому».