Цей обмін отримав особливу підтримку з боку лідерів аргентинської університетської реформи, розпочатої у 1918 році. Мексиканська революція і передусім мистецьке та інтелектуальне піднесення, якому сприяло в Мексиці обрання міністром Хосе Васконселоса, подавались у декількох латиноамериканських країнах «як модель політичної та культурної реконструкції» (Yankelevich, 1998). Організатори університетської реформи, які винесли її за межі аудиторій і мали наміри перетворити на соціальну програму демократизації не лише в Аргентині, а й також у Чилі, Перу, Колумбії, на Кубі й у Гватемалі, вбачали у постреволюційній Мексиці підтвердження того, що їхні утопії можуть бути втілені у державній політиці. Міркування Васконселоса щодо американської метисації як основи для нової «космічної раси», здавалося, надало змісту імпульсові континентальної проекції, яка надихала студентів і викладачів аргентинських університетів. До Буенос-Айреса, Ла-Плати і Кордоби дійшли новини, що міністр Васконселос очолив міжнародну кампанію, спрямовану проти латиноамериканських тиранів, передусім Хуана Вісенте Ґомеса у Венесуелі, та визначив як причини диктатури ті ж самі чинники, що й реформатори в Аргентині: військовий каудильїзм і латифундизм, експлуатація трудящих і домінування церкви.
У період з 20 вересня до 8 жовтня 1921 року Федерація мексиканських студентів провела міжнародний конгрес за участі представників шістнадцяти країн. Аргентинська і мексиканські делегації головували на сесіях і на засіданні, на якому була прийнята заключна декларація, в якій робився наголос на континентальній боротьбі проти «експлуатації людини людиною», засуджувався націоналістичний патріотизм і робилися заклики до «інтеграції народів у світове суспільство».
Один з аргентинських делегатів – мешканець міста Ла-Плата Арнальдо Орфіла Рейналь – за кілька тижнів після закінчення конгресу отримав дві коробки і валізу з книжками та археологічними об’єктами для організації виставки мексиканської культури в Буенос-Айресі. У 1923 році в місті Ла-Плата був заснований журнал «Оцінки» за редакції Алехандро Корна, в якому публікувалися статті студентів і письменників з обох країн, які розвивали ці дружні відносини: Анібала Понсе і Альфонсо Рейєса, Ектора Ріпи Альберді й Даніеля Косіо Вільєґаса, Хорхе Луїса Борхеса і Дієґо Рівери. Цьому співробітництву сприяли подорожі Антоніо Касо і Васконселоса до Аргентини та їхні конференції в аргентинських університетах.
Попри те що Васконселос стверджував на своїх конференціях, що «вже минула романтична епоха ібероамериканських відносин і настав час пов’язати наші народи щільними постійними зв’язками обміну ідеями і продукцією» (цит. за Yankelevich), взаємодії звузилися до спільного здійснення інтелектуальної праці та розроблення романтичних утопій: проводили конференції мексиканців у Аргентині та аргентинців у Мексиці, періодично дарували книжки, мексиканці ділилися з аргентинцями революційним досвідом як стимулом для формування в цій країні політично-інтелектуального простору, спрямованого проти імперіалізму та зорієнтованого на латиноамериканську інтеграцію. Деякі суттєві результати виявились у тому способі, в який інтелектуали однієї країни увійшли до установ другої: Педро Енрікес Уренья, після того як поїхав з Мексики всередині 1920-х років через політичні конфлікти, обійняв посаду професора Національного коледжу Університету Ла-Плати; у 1930-ті роки Альфонсо Рейєс – мексиканський посол в Аргентині – викладав декілька курсів у Ла-Платському державному університеті імені Алехандро Корна; у 1940-ті роки Арнальдо Орфіла почав керувати представництвом Фонду економічної культури в Буенос-Айресі, а згодом був запрошений очолити центральний офіс цього видавництва у Мексиці. Він обіймав цю посаду до того часу, коли через конфлікт, пов’язаний з публікацією книжки Оскара Льюїса «Діти Санчеса» на початку 1960-х років був змушений припинити відносини з Фондом, що спонукало його до створення – за фінансової підтримки мексиканських і латиноамериканських інтелектуалів – «Видавництва ХХІ Століття». Сутність конфлікту щодо книги Льюїса полягала в тому, що ставилося під сумнів право іноземців говорити про «культуру бідності» в Мексиці.
Серед нечисленних спроб налагодження економічного співробітництва найпліднішою за всю першу половину ХХ століття була спроба, пов’язана з візитом генерала Енріке Москоні до Мексики у 1928 році, коли він поділився своїм досвідом у розвитку аргентинської державної нафтової компанії з метою допомоги створенню в 1934 році Petromex – мексиканського підприємства, яке ставило за мету розширення виробництва нафтопродуктів для гарантування самозабезпечення країни та її промислового розвитку. Однак ці спроби латиноамериканського співробітництва з метою збільшення автономності національних економік були обмеженими через американські амбіції щодо встановлення контролю над нафтовими ресурсами в Латинській Америці, а також через політичну нестабільність у Мексиці й Аргентині.