Я не ототожнюю уявне з фальшивим. Уявлені конструкції, які традиційно уможливлюють існування локальних і національних суспільств, так само сприяють формуванню архітектури глобалізації. Суспільства відкриваються для імпорту й експорту матеріальних цінностей з однієї країни до іншої та для циркуляції ідей, вироблених спільно декількома країнами, які символічно виражають процеси співробітництва і взаємообміну, наприклад, музика, котра поєднує забуті традиції, фільми, зняті із залученням багатонаціональних капіталів, акторів і сценаріїв. Ця транснаціоналізація звільнює численні матеріальні й символічні блага від жорстких національних прив’язок (автомобіль «форд» не відображає всієї американської культури, так само як і фільми Спілберґа – усієї продукції Голлівуду). Вона їх обертає на емблеми наднаціонального уявлення. Навіть те, що залишається від мексиканської чи бразильської культури у телесеріалі, від французької у парфумах, від японської у телевізорі, інтегровано до розповідей і практик, які ми бачимо помноженими на шістдесят або на сотню суспільств. Епоха глобалізації – це та, за якої ми можемо не лише ефективно взаємодіяти з багатьма суспільствами, а й використати нашу фантазію одночасно у декількох сценаріях. У такий спосіб ми розкриваємо, за Арджуном Аппадураї, «уявлені життя» (Appadurai, 1996). Уявне може бути місцем для ілюзорного, однак також це місце, як указує Етьєн Балібар, де «людина собі оповідає історії, що свідчить про її здібність вигадувати історії».
З глобальним поширенням уявлень до нашого світогляду додалися культури, які ще кілька десятиліть тому ми вважали чужими для нашого існування. На Заході до середини ХХ століття лише нечисленні торговці, митці й релігійні діячі, дослідники й авантюристи цікавилися способами життя на Далекому Сході. Зараз Індія, Японія, Гонконг – можна навести ще багато прикладів – стали центрами туризму, інвестування і комерційних подорожей для мільйонів мешканців Заходу. Протягом 1980-х років і до кризи середини 1990-х «чотири азійських тигри» слугували моделлю економічного розвитку та викликали цікавість в еліт західного «третього світу» своїм способом поєднання промислових інновацій, стародавніх культур і методів праці. А про поширення східних релігій у Європі, Сполучених Штатах і Латинській Америці, про інші результати взаємодії, котрі усталюють у нашому повсякденному житті, включно з японськими чи тайванськими артефактами, про культурний резонанс цих країн – годі й казати.
Це набагато більше, ніж поширення на ігноровані до того часу території. Інтенсифікація взаємного обміну, особливо з країнами сусідніх регіонів, переробляє стереотипи, які ми вже встигли про них сформувати. Розуміння глобалізації потребує, скажімо, дослідження того, як у Латинській Америці змінюються уявлення про Європу та Сполучені Штати. А чи вони насправді змінюються? Ми розглядатимемо, які розповіді про інакших залишаються (обмежуючи нові можливості інтеграції) та які створюються в процесі останніх міграційних, торговельних і туристичних взаємодій. Також слід дослідити, як модифікується спосіб розуміння глобалізації залежно від того, хто про неї розповідає – підприємці, громадяни або нелегальні мігранти.
Досягнення глобалізації, що для більшості осіб означає збільшення взаємообміну з інакшими, більшою чи меншою мірою наближеними до них, також сприяє оновленню знань про їхнє життя. Таким чином кордони стають лабораторіями глобального. Тому спробуємо зрозуміти, як глобальне формується на кордонах, у мультикультурності міст і у масмедійній сегментації суспільства.
Один із висновків, який можна зробити з цього диференційованого підходу, скомбінованого з настільки гетерогенних матеріалів, стосується необхідності одночасно розглядати і глобалізацію, і міжкультурність. Ті, хто описує, як саме наш час глобалізується, наратують про процеси вільного взаємообміну і гомогенізації, про держави, що відкривають кордони, та про народи, які взаємодіють. Їхні аргументи ґрунтуються на даних щодо зростання кількості трансакцій і темпу й паралельності, з якими вони здійснюються: обсязі та швидкості. Тим часом дослідження міграцій, транскультурності й інших міжкультурних явищ наповнені розповідями про кризи та конфлікти, кордони, які оновлюються, і прагнення відновлення втраченої національної, етнічної і родинної єдності: страждання та пам’ять.