Багато уваги Ґарсія Канкліні приділяє проблемам урбаністики, оскільки він є одним з провідних світових фахівців цих теренів. Міський простір – уособлення глобалізації, що породжує ключові проблеми дуалізації та сегрегації, які протікають як у містах Аргентини чи Бразилії, так і у Нью-Йорку чи Парижі. Місто подано як простір, де ідентичність і почуття належності створюються матеріальними та символічними ресурсами різного географічного походження. Саме міста формують і національні держави, і глобальні ринки.
Окрему увагу і, так би мовити, особливу любов приділено дослідженню такого поняття, як пограниччя, яке хвилювало і хвилює багатьох дослідників суспільств. Автор має свою концепцію цього феномена і його впливу на глобалізований світ.
Згадувані напрями – лише невеликий і неповний перелік проблем, викладених аргентинським майстром у цій книжці.
«Уявлена глобалізація» уособлює суму підходів до перегляду концепції простору та паралельне перегрупування ідеї нації і світу. А також пошук шляху і свого місця у тому світі.
Володимир Самойленко, канд. геогр. наук
Вступ. Культура і політика в уявленнях глобалізації
Іноді трапляються показові історії у письменників, котрих не дуже прийнято цитувати. Кілька місяців тому я прочитав один нарис Філіпа Соллерса[1]: «Два плюс два дорівнює шести, каже тиран. Два плюс два дорівнює п’яти, каже поміркований тиран. Сміливому індивідові, який на свій страх і ризик пам’ятає, що два плюс два дорівнює чотирьом, поліціанти кажуть: вам же, напевно, не хотілося б, щоб ми повернулися до тих часів, коли два плюс два дорівнювало шести».
Вам же не хотілося б повернутися до часів диктатур і партизанських воєн, кажуть політики. І не хотілося б повернути роки гіперінфляції, зауважують економісти. Тим часом ми так і не знаємо, наскільки можуть вплинути на новий світовий безлад країни, які намагаються інтегруватися за регіонами, щоб захистити себе від глобалізації: Сполучені Штати Америки з Європою проти Японії та Китаю, Сполучені Штати з Латинською Америкою для того, щоб європейці не привласнили латиноамериканський ринок; тоді як ми, латиноамериканці, домовляємося про зону вільної торгівлі між нами, поглядаючи водночас за межі регіону, сподіваючись привернути до нього американський і європейський капітал. А інколи й азійський.
Сполучені Штати за підтримки деяких латиноамериканських урядів спонукають створення до 2005 року Американської зони вільної торгівлі (АЗВТ). П’ятнадцять держав, які входять до Європейського Союзу, проводять наради з державами – учасницями Південноамериканського спільного ринку (МЕРКОСУР) і з Мексикою, а від червня 1999 року – з рештою латиноамериканських країн, аби визначити, чи існує можливість до того часу (ймовірно, у 2001 році) досягти угоди з деякими з них про вільну торгівлю, попри опір з боку французів, які вбачають загрозу в конкуренції з боку латиноамериканців у виробництві сільськогосподарської продукції. Сполучені Штати періодично звинувачують Мексику та європейські країни у демпінгу й протекціонізмі. У межах МЕРКОСУР розбіжності та недовіра кожного року загрожують недотриманням укладених угод. Що становить собою вільна торгівля, інтеграція? Це нові форми підпорядкування чи протидії, чи регіональні союзи? Чи зможуть громадяни віднайти альтернативи тому, що зараз їм нав’язується, і вирішити, що є більш прийнятним для них, не переглядаючи при цьому міжкультурні зв’язки? Стара практика суперництва й упереджені погляди обтяжують розмови про майбутнє – більшою мірою уявне, ніж можливе.
Непросто перевести ці угоди на мову цифр, оскільки ми маємо справу з неадекватними рахунками. За останні двадцять років зовнішня заборгованість латиноамериканських країн збільшилась у чотири або у шість разів. Що можуть вдіяти такі держави, як Аргентина і Мексика, з боргами у розмірі 120 і 160 млрд доларів, якщо лише виплата за відсотками зобов’язує щороку віддавати половину чи навіть більше валового національного продукту? Заборгованість Сполучених Штатів (утричі більшу) так само неможливо погасити. Як можна включити до повсякденного життя цифри, які наведені у часописах? Для міркування про політику потрібна наявність уяви, хоча суми настільки неймовірні, а конфлікти, які ними провокуються, настільки мало керовані, що нерідко в результаті паралізують наявні уявлення.
1
Філіп Соллерс – французький письменник, літературний критик, есеїст, автор численних романів, засновник авангардного журналу «Тель Кель». – Тут і далі примітки перекладача.