Щодо глобалізації, не були б настільки переконливими ті, хто її пропагує, якщо б нестійка світова інтеграція, досягнута в економіці й комунікаціях, не супроводжувалася б уявленням про те, що всі члени всіх суспільств можуть дізнатися, побачити і почути про інших, і також ігноруванням тих, хто ніколи не зможе долучитися до глобальних мереж. Сегрегація є «неодмінним» зворотним боком інтеграції, а нерівність обмежує обіцяне щодо комунікації.
Глава 3. Ринок і мультикультурність: Латинська Америка між Європою та Сполученими Штатами
Хто вони – наші інакші? Це питання заново постає за часів глобалізації. Крім того, неможливо дати на нього ту ж відповідь, що й раніше, якщо вести мову про фінанси, коли ми щодня бачимо слабку взаємодію між усіма урядами і підприємствами або інші більш тривалі економічні, комунікаційні й міграційні взаємодії, за яких ми пов’язуємося з іншими суспільствами і деякими їхніми секторами. Глобалізаційні тенденції набувають різних форм у різних системах регіональної інтеграції, які виступають в одних випадках бар’єром, а в інших – фільтром для глобальних взаємодій. Хочу зупинитися на тому, як складались особливі способи, в які за глобальних умов здійснюються культурні відносини між Латинською Америкою, Європою та Сполученими Штатами.
Відносини, які склались історично між цими регіонами, зазнали переформатування протягом двох останніх десятиліть у межах угод про вільну торгівлю, які пов’язують США, Канаду і Мексику або сприяють розвиткові МЕРКОСУР, і які існують між цими й іншими державами Латинської Америки з Європейським Союзом. Однак бракує досліджень того, як змінюються латиноамериканські культури після переорієнтації з історичних відносин з Європою на Сполучені Штати Америки. Оскільки глобалізація приховує свої культурні об’єкти, згадані процеси регіональної інтеграції стрімко розвивають свої економічні угоди, недостатньо зупиняючись на радикальних символічних змінах, які вони спричинюють як у суспільствах і системах комунікації, так і в образах, котрі має кожна нація щодо себе самої та інших.
Я маю намір об’єднати тут окремі історичні й антропологічні дослідження цих змін і запропонувати напрями роботи для співвіднесення і протиставлення подій, даних і наративів минулого з сучасною ситуацією. Йдеться про визначення того, що залишилося від завоювання і колонізації Америки, від більш пізніх відносин між латиноамериканськими та європейськими державами після воєн за незалежність ХІХ століття, від взаємодій протягом ХХ століття та часткового заміщення цих економічних і культурних зв’язків новою залежністю від Сполучених Штатів. Що залишилося від повторного європейського відкриття Америки, якому сприяло святкування п’ятисотріччя первинного відкриття (у 1992 році), і спроб латинських держав Європи, передусім Іспанії, позмагатися зі Сполученими Штатами за частину Латинської Америки як ринку та скористатися своєю роллю посередника для 480 мільйонів споживачів, які його становлять, щоб зміцнити власні позиції перед іншими європейськими державами?
Залишилося набагато більше книжок і часописів, присвячених цим темам, ніж було опубліковано за п’ятсот попередніх років, сотні проведених конгресів і семінарів, декілька міжнародних виставок, створених нових культурних центрів і оновлених уже наявних, заснованих Німеччиною, Іспанією і Францією в латиноамериканських державах. До цього слід додати придбання європейськими компаніями банків і підприємств у деяких латиноамериканських країнах, аргентинських і мексиканських видавництв, а також нещодавню купівлю декількох латиноамериканських телефонних компаній, інвестування в телебачення і пресу, спрямоване на зайняття вагомої позиції у реорганізації мультимедійного простору в Латинській Америці.