Подібна невпевненість дестабілізує інших соціальних гравців, які до того зазвичай не цікавилися культурою. Після глобалізаційної ейфорії 1980-х років політики, які не надто добре розуміють, яким чином реструктурується їхня діяльність, коли державні органи, на посади в яких вони претендують, починають контролювати менші економічні й суспільні простори, запитують себе, що вони можуть зробити і в яких сферах. Підприємці, збентежені різким переходом від продуктивної економіки до спекулятивної, ставлять подібні питання. І ті, і ті вказують на необхідність створення нової культури праці, споживання, інвестування, рекламування та управління засобами комунікації й інформації. Складається враження, що вони домовилися звертатися до культури як до джерела порятунку, ніби «створення нової культури» змогло б магічним чином упорядкувати те, що не спроможна економіка у питаннях праці й інвестування та конкуренція у сфері засобів і споживання.
Заклики щодо створення нової культури з глобалізаційними змінами можна сприймати також як потребу навести лад у конфліктах між уявленнями. Розглянемо, як може відрізнятись у кожного зміст уявлення глобалізації: для керівника транснаціональної компанії «глобалізація» охоплює головно ті країни, в яких діє його підприємство, сферу його діяльності та конкуренцію з іншими компаніями; для керівників латиноамериканських держав, торговельні зв’язки яких сконцентровані на Сполучених Штатах, глобалізація є майже синонімом «американізації»; у дискурсі країн МЕРКОСУР під цим словом також розуміються європейські держави, а інколи воно ототожнюється з новітніми взаємодіями між країнами Південного конусу[2]. Для мексиканської чи колумбійської родини, декілька членів якої працюють у Сполучених Штатах, глобалізація вказує на щільний зв’язок із подіями у тій частині країни, де живуть їхні родичі, що відрізняється від того, як її уявляють мексиканські чи колумбійські актори, скажімо, Сальма Гайєк[3] або Карлос Вівес[4], котрі мають на ринку США розпорошену аудиторію.
Насправді лише частина політиків, фінансистів і вчених у всьому світі розуміють глобалізацію як циркулярну, і вони не становлять більшості навіть серед своїх колег. Решта уявляє глобалізацію як тангенціальну. Широкість чи вузькість уявлень про глобальні процеси демонструє нерівність доступу до того, що прийнято називати глобальною економікою та культурою. У цій нерівній конкуренції між уявленнями виявляється, що глобалізація і є, і не є тим, чим обіцяє бути. Численні глобалізатори крокують світом, зображуючи глобалізацію.
Однак навіть бідні й маргіналізовані не можуть ігнорувати глобальних процесів. Коли латиноамериканські мігранти потрапляють на північ Мексики та на південь Сполучених Штатів, вони виявляють, що підприємство, на якому вони отримують роботу, є корейським чи японським. Крім того, багато з тих, хто виїхали зі своїх країн, були вимушені прийняти це крайнє рішення, тому що «глобалізація» знищила робочі місця в Перу, Колумбії чи Центральній Америці, або тому, що її результати в комбінації з локальними негараздами зробили занадто нестабільним суспільство, в якому вони завжди жили.
Американський кінематографіст, який працює у Голлівуді – цьому символічному «домі американської мрії», – вже не сприймає так, як раніше, позицію його країни у світі, відтоді як дізнався, що Universal Studios були викуплені японським капіталом[5]. Після того, як упродовж багатьох років він уважав Захід сучасним, а Схід традиційним, просування Японії у Сполучених Штатах і в інших західних регіонах примусило його запитати себе, цитуючи Девіда Морлі, чи зараз «світ буде читатися справа наліво, а не зліва направо».
Наголос, який ми робимо на міграційних процесах і населенні, що наражається на такі зміни, свідчить, що враховуються як рухи капіталів, товарів і комунікацій, так і зіткнення різних стилів і способів життя. Запаморочення і невпевненість, які виникають при намаганнях мислити у глобальних масштабах, призводять до пошуку прихистку в регіональних міждержавних об’єднаннях і до визначення – у межах ринків, суспільств та їхніх уявлень – територій і просторів, які б для кожного становили собою глобалізацію необтяжливу, з якою вони могли б мати справу. Точаться дискусії стосовно того, чи потрібно створювати нові бар’єри, які б навели лад в інвестиціях, або між етносами, регіонами і групами, які занадто швидко змішуються або залишаються небезпечно виключеними. Чи зможуть цьому якось зарадити процеси наднаціональної інтеграції? Хоча ці питання порушуються в Європейському Союзі лише від початку 1990-х років, а в межах Північноамериканської зони вільної торгівлі (NAFTA) і в МЕРКОСУР – від нещодавнього часу, зв’язок між глобалізацією, регіональною інтеграцією та різними культурами зараз стає ключовим питанням як для досліджень, так і для переговорів.
2
Країни, розташовані у південній частині Південної Америки. До них належать Аргентина, Чилі, Уругвай; іноді включають Парагвай і південні штати Бразилії (Ріу-Гранді-ду-Сул, Санта-Катаріна, Парана; інколи також Сан-Паулу).
3
Сальма Гайєк (нар. 1966) – мексикано-американська актриса, режисер, продюсер і співачка.