Ця відмінність важлива. Однак слід визнати, як ми вже зазначали в іншому дослідженні, нові форми належності, які сприяють розвиткові менш персоналізованих форм поселення, у тому числі на транснаціональному рівні, мереж споживання (Garcia Canclini, 1995). У будь-якому разі постійна систематична діяльність більшості, зони, в яких сконцентровані великі інвестиції з найактивнішим створенням робочих місць, як і простори та мережі, в яких з найбільшим динамізмом і впливом виявляється громадська сфера, якими є преса, радіо, телебачення і масові розваги (кінотеатри і шопінг-центри), пов’язані з трансміськими і наднаціональними мережами.
Так само як у багатьох містах Латинської Америки та інших регіонів світу, в Мехіко відбувається процес деіндустріалізації через закриття заводів, спричинене транснаціональною конкуренцією або через перенесення їх на периферію, до інших зон країни з екологічних причин. Також через реорганізацію економіки надається більше значення діяльності в третинному секторі (Nivon). Менше двадцяти років тому теорії урбанізації характеризували міста через їхню відмінність від сільських поселень і перехід робочої сили від аграрних робіт до робіт у вторинному і третинному секторах економіки. Зараз найпотужніші імпульси для розвитку надходять більшою мірою, ніж від індустріалізації, від інформаційних і фінансових процесів. І оскільки ці сфери потребують фізичної інфраструктури, навіть найбільш мобільна й не прив’язана до території продукція усталюється в містах, які мають технологічні та людські висококваліфіковані ресурси. Географічна дисперсія глобальних взаємодій комбінується зі стратегічними місцями в багатьох точках планети, де комунікації вписуються до просторового контексту.
У глобалізованій економіці найбільші міста стають сценами, які сполучають між собою економіки багатьох країн, вони є більшою мірою центрами послуг, ніж промислового виробництва. У Нью-Йорку і Лондоні до фабричного виробництва залучено не більше 15 відсотків активного населення, і передбачається, що на початку ХХІ століття воно охоплюватиме від 5 до 10 відсотків (Hall). Якщо навіть декілька десятиліть тому емблематичні уявлення про мегалополіси включали труби і робітничі райони, зараз їх заступили величезні плакати транснаціональної реклами, які насичують до візуального отруєння всі швидкісні дороги і постмодерністські архітектурні споруди, ці високі корпоративні будівлі з дзеркального скла, які у Мехіко змінюють вигляд бульвару Реформи, Поланко, Санта-Фе та крайнього півдня міста.
Слід зазначити культурну роль, яку відіграють торговельні макроцентри у великих і середніх містах. Вони, крім поширення нерухомого і торговельного капіталу та здійснення в концентрованій формі реструктуризації інвестицій, створення робочих місць і знищення інших у роздрібній торгівлі, надають простори для інсценування споживання, де архітектурна монументальність асоціюється з прогулянками і відпочинком. Створюють нові ознаки символічного вирізнення і відрізнення для вищих і середніх класів, збільшують роль продукції і транснаціональних брендів у задоволенні потреб. Численні шопінг-центри включать специфічні культурні пропозиції, такі як багатозальні кінотеатри, книгарні, крамниці з дисками, відеоігри, музичні вистави, мистецькі виставки і центри розваг. Своїм привабливим дизайном, безпечністю та чистотою допомагають цим просторам вийти за межі суто торговельних цілей і стати місцями зустрічей і соціалізації, особливо для молоді. Комбінація цих інгредієнтів робить їх більш привабливими, ніж винятково культурні центри, і більш безпечними, ніж інші місця, зроблені лише для того, щоб купувати чи прогулюватись. Однією з основних культурних причин їхньої успішності є те, як в них поєднуються символічна диференціація та свобода поведінки. Інтерв’ю з клієнтами демонструють, що це місця, де споживання одягу й інших продуктів посилює відмінності і де водночас доступ до розваг і культурних благ – більш «сучасних», або «глобальних», – з більшою якістю подання можна отримувати неформально, вдягнувшись у джинси, водночас прогулюючись і спілкуючись (Ramirez Kuri, 1998).