Ця сукупність тенденцій, які розвиваються у різних напрямах та іноді викликають занепокоєння через суперечливість інтересів, змінює конфігурацію латиноамериканського культурного пейзажу. Це відбувається не лише у великих містах, однак саме у них – знову-таки – концентруються численні інновації. Тому вони є найкращою сценою для обмірковування змісту змін і викликів, які приносить для міських адміністрацій, приватних підприємств і незалежних асоціацій буревій глобалізації.
Хочу наостанок відзначити роль, яку відіграють деякі міста у концептуалізації глобального в уявленнях, котрі вони спричиняють. На відміну від літератури 1980-х – початку 1990-х років, ґрунтованої здебільшого за віссю протиставлення глобального локальному, сучасна бібліографія розглядає процес глобалізації в межах «трикутника, сформованого національною державою, глобальною економікою та стратегічними населеними пунктами» (Sassen, 1998: 15). До цього можна додати як четверту складову важливість транскордонних регіонів, де глобалізаційні тенденції набувають особливої форми, наприклад Тіхуана – Сан-Дієґо (Alegria, 1992; Herzog, 1990; Valenzuela, 1999) і на початковій стадії деяких ділянок кордону між Аргентиною та Бразилією.
За аналогією з кордонами численні міста – серед яких прикордонні – є сценами, де глобальне отримує прив’язку до просторового контексту, демонструє протистояння між глобалізацією та деглобалізацією, набуває форм, які відрізняють один кордон від іншого, одне мегамісто від іншого (Vita, 1999). Відповідно, хочу зробити два висновки. Перший – це методологічний висновок про те, що макросоціальні дослідження глобалізації, зазвичай економічні й комунікаційні, повинні зіставляти свої відкриття з тими місцями – містами і кордонами, – де глобальне взаємодіє з локальною історією та перемодельовується нею. Другий висновок є політичним: культурна діяльність, яку держава може розвивати за умов глобалізації, не обмежується культурними індустріями і міжнародними організаціями; вона може досягати особливих результатів у стратегічних містах і на кордонах, де нації взаємодіють із глобальними процесами.
Глава 8. До питання культурних програм глобалізації
Як ми могли побачити, хоча глобалізація уявляється як об’єднання і взаємодія всіх держав, усіх підприємств і всіх споживачів, насправді це сегментований і нерівний процес.
Між суспільствами «центру» та елітами «периферії» інтенсифікується взаємна залежність. І ті, й ті отримують більш широкий доступ до більшої кількості благ і меседжів. Однак навіть у випадку цих привілейованих шарів суспільства варто відрізняти глобалізацію від процесів інтернаціоналізації та транснаціоналізації або просто регіональних об’єднань.
З причин географічної та історичної спорідненості або через відмінний доступ до економічних і технологічних ресурсів те, що ми визначаємо як глобалізацію, часто конкретизується як об’єднання за регіональною належністю або між історично пов’язаними країнами: азіати з азіатами, латиноамериканці з європейцями й американцями, американці з тими групами, які у віддалених країнах говорять англійською та поділяють їхній стиль життя. Культурна подібність і відмінність є важливими для того, щоб глобалізація охопила (чи ні) всю планету, щоб була циркулярною або просто тангенціальною.
Також зазначаємо, що деякі сфери виробництва і споживання більш придатні, ніж інші, для того, щоб глобалізація набувала більшою чи меншою мірою розширеного формату. Видавнича індустрія акумулює зусилля та взаємодії в лінгвістичних регіонах, тоді як кінематограф і телебачення, музика й інформагентства намагаються, щоб їхня продукція з більшою легкістю циркулювала по всьому світу за більш сприятливих умов. Мегалополіси та деякі середні міста (Маямі, Берлін, Барселона), суттєво глобалізовані мережі діяльності й інтенсивних міграційних і туристичних потоків простіше встановлюють зв’язок зі світовими мережами, однак навіть у них наявна дуалізація, яка залишає маргіналізованими широкі сектори суспільства.